Зламавши хребет, не втрачай надію

20.05.2004
Зламавши хребет, не втрачай надію

Один з авторів операції Юрій Зозуля.

      Жовтоводця Михайла Гаврилишина страшна біда спіткала в Москві, де він працював будівельником. Влітку минулого року цей молодий чоловік упав з другого поверху і зламав хребет, що й прирекло його на нерухомість. Така серйозна травма на оптимістичний лад ніяк не налаштовувала. Хоч там же, у Москві, потерпілому й надали необхідну в таких випадках допомогу, зробили декомпресію спинного мозку, тобто розрізали тканини, що могли тиснути на нерви, та видалили уламки хребта.

      Наслідки важкого ушкодження хребта дали про себе знати десь місяців через три після операції — почала проявлятися спастика. Себто, певна група м’язів стала немовби самостійною і сильнішою, внаслідок чого мимоволi згиналися ноги. Михайло геть втратив спокій, не міг спати, хоч на якийсь час забути про свої страждання. Чого йому тільки не намагалися робити — навіть прив'язували ноги до ліжка. Все одно Михайло відчував посмикування м'язів від самого доторку ковдри. Через ту спастичність i на кріслі-каталці пересуватися не міг.

      Тепер чоловік немов на світ народився. Адже спазмів, а отже, і болів, як він каже, поменшало відсотків на сімдесят. Це стало можливим після операції, яку провели у стінах обласної клінічної лікарні імені Мечникова головний нейрохірург Дніпропетровщини професор Микола Зорін та лікар-нейрохірург Юрій Зозуля. Чогось подібного тут, вважай, ще не робили. Щоправда, Юрій Зозуля розповідає, що операція не є чимось принципово новим. Різні шляхи вирішення проблеми спазмів нейрохірурги почали шукати щонайменше років сто тому. Усі вони зводилися до часткового надсічення нервових корінців, які відповідають за рух і чутливість, у місці їх виходу зi спинного мозку. Отож iдеться про дуже тонку роботу — все ж мають справу з нервом. Але тільки таким шляхом можна усунути спазми, а з ними й надокучливі болі.

      У Франції подібні операції роблять ще з 1972 року. Нині вони там фактично поставлені на потік, і на рахунку деяких тамтешніх фахівців більше тисячі операцій.

      Саме у Франції стажувався 1998 року і Юрій Зозуля — як стипендіат Міністерства закордонних справ цієї держави. На Батьківщину повернувся з твердим наміром проводити такі операції. І вже у 1999 році зробили першу спробу. Пацієнтом стала жінка (її прізвище не розсекречують), яка внаслідок пошкодження спинного мозку мусила лежати з притиснутими до живота коліньми і буквально корчилася від нестерпного болю. Операція тоді пройшла успішно — спазми відійшли, за хворою можна було доглядати.

      Однак надалі подій не форсували. І саме Михайло Гаврилишин став другим пацієнтом, якому на Дніпропетровщині зробили таку операцію. Але тепер нейрохірурги вже впевнено заявляють, що відшліфували її до тонкощів.

       — У нас медицина зазвичай спрямована на те, щоб поставити на ноги працездатне населення, — пояснює Юрій Зозуля. — А от інвалідами, на жаль, займалися мало. Це все ж питання гуманізму. Однак відразу хочу застерегти, що тут не йдеться про повернення рухливості. Ця операція просто дозволяє суттєво поліпшити якість життя інваліда.

      Тут не можна не звернути увагу й на ще один фактор. У лікарні імені Мечникова для таких операцій передбачене бюджетне фінансування. Тоді як у тому ж знаменитому московському Інституті нейрохірургії імені Бурденка усе поставлено на комерційнi засади і їх вартість вже рахується тисячами доларів США. Та ще й спробуй нерухому людину доставити до білокам'яної...

      Тому в лікарні імені Мечникова за такими операціями бачать велике майбутнє. Адже будь-яка травма спинного мозку викликає спастику. До того ж вельми перспективними ці операції є й для хворих на дитячий церебральний параліч. У цих людей рухливість зберігається, але дошкуляють спазми в окремих групах м'язів.

      Щоправда, вищезгаданий французький досвід засвідчує, що одна операція належного результату не може дати. Це процес довготривалий і послідовний. І французи тут досягли чималого. Зокрема, вони відновлюють функцію рухливості, втрачену внаслідок пошкодження хребта, до 90 відсотків. Дніпропетровці лише розпочали подібні операції і вже заявляють на повен голос про намір рішуче рухатися обраним шляхом. Отже, є надія для інвалідів та хворих на церебральний параліч.

  • Пігулка не допоможе…

    Протистояння навколо можливої ліквідації Вінницького обласного протитуберкульозного диспансеру №2 відбувається у кількамісячному вимірі. Працівники диспансеру просять передати з обласної комунальної власності у міську цілісний майновий комплекс, щоб і майно, і приміщення залишились на місці, а колектив працював там і надалі. Вони згодні на реорганізацію чи оптимізацію, аби лише тубдиспансер не ліквідували. >>

  • Не лікують, а вбивають

    До 30% антибіотиків орального застосування продаються у США за неправильно виписаними рецептами. Помилкова діагностика на невідповідний рецепт на антибіотики є головною причиною виникнення резистентної стійкості мікроорганізмів на антибіотики, випливає з дослідження, результати якого подані в «Журналі Американської медичної асоціації» (Journal of the American Medical Association). >>

  • Чіпкий, як кліщ

    Кліщі вже прокинулися, активізувалися і готові атакувати. Під прицілом їхніх укусів — не лише любителі влаштовувати пікніки в лісі, а й ті, хто звик просто прогулюватися в міському парку чи сквері. Лікарі звертаються увагу, що з кожним роком кількість людей, яких покусали кліщі в місті, зростає. >>

  • Смертельний бізнес

    «Хворіти сьогодні особливо дорого, навіть не враховуючи вартості ліків, на звичайний похід у поліклініку зараз потрібно викласти мінімум 300 гривень», — такими враженнями діляться між собою українці в бесідах те-а-тет, такими повідомленнями нині завантажена чи не вся інтернет-мережа. >>

  • Провал операції, або Як вижити в котлі медреформи?

    Улюблений вітчизняний спосіб заговорити тему: спростовувати неіснуюче або почати планувати давно існуюче. Триває п’ятий рік експерименту з реформи охорони здоров’я у пілотних регіонах країни: на Вінниччині, Дніпропетровщині, Донецькій області (там зараз не на часі) та Києві. І що ж маємо реально? >>