«Коли життя перестає бути повноцінним — воно нічого не варте...»

02.12.2010

Цього тижня світ кіно втратив двох кінорежисерів, кожен з яких був неперевершеною величиною у своєму жанрі: пішли з життя Маріо Монічеллі та Ірвін Кершнер. Їхні фільми і далі будуть смішити, розважати та лякати нас так, як це вміли майстри старої класичної школи кіно, до якої вони обидва належали.

 

Програна боротьба з хворобою

Один iз найвідоміших італійських режисерів та сценаристів, 95–річний Маріо Монічеллі, розпрощався з життям, вистрибнувши з вікна палати на п’ятому поверсі римського шпиталю, де він очікував на операцію злоякісної пухлини простати. Цього митця вважали провідним майстром італійської комедії соціального спрямування. Імовірно, що рішення здатися в боротьбі з хворобою було усвідомленим і спланованим, бо колись, згадуючи самогубчу смерть свого батька відразу після закінчення Другої світової війни, режисер сказав, що «життя не завжди заслуговує на те, щоб його продовжувати». «Коли життя перестає бути повноцінним і гідним, то воно вже нічого не варте», — не раз повторював він.

Утім Маріо Монічеллі майже до останніх днів свого життя був активним. Він брав участь у недавніх протестах проти скорочення урядом Сільвіо Берлусконі державних дотацій на культуру, стверджуючи, що саме культура, і лише вона одна, вирізняє Італію серед інших країн. Він до останнього часу голосував за Італійську компартію і мав аж занадто радикальні як для літньої людини переконання. Коли його нещодавно запитали про те, на що він найбільше сподівається, то він відповів: на красиву революцію, якої в Італії ніколи не було. Монічеллі був батьком трьох доньок, остання — Роза народилася, коли йому було вже 74 роки.

Але Монічеллі запам’ятають передусім як автора багатьох шедеврів італійського кінематографа. Спочатку він здобув славу та визнання в себе в країні та світі завдяки співпраці зі славетним італійським коміком Тото, а пізніше відкрив світу комедійний талант видатних італійських акторів Вітторіо Гассмана та Марчелло Мастроянні. У доробку режисера — сценарії до 106 фільмів, останній з яких написаний цього року, та постановка 68 повнометражних і короткометражних картин. У кількох фільмах він знявся як актор. До кращих його стрічок належать «Велика війна» («Золотий лев» Венеціанського кінофестивалю), «Бранкалеоне» та «Мої друзі» з двома видатними акторами Уго Тоньцці та Філіпом Нуаре в головних ролях. Свій останній повнометражний художній фільм «Троянди пустелі» режисер зняв 2006 року. Монічеллі працював із найвідомішими акторами італійського та світового кіно: Монікою Вітті, Анною Маньяні, Софією Лорен, Паоло Вілладжио та Ніно Манфреді. Режисер мав чотири номінації на «Оскара».

Джордж Люкас був його учнем

Минулої суботи в Лос–Анджелесі у віці 87 років помер один із провідних майстрів американського пригодницького кіно, кінорежисер Ірвін Кершнер. Він народився 29 квітня 1923 року в Пенсильванії у родині єврейських емігрантів з України. У роки Другої світової війни служив у американських військах. Після війни Кершнер здобув ґрунтовну кіноосвіту — захистив диплом кіношколи Університету Південної Каліфорнії. З 1950 року працював кінодокументалістом, потім на телебаченні. Його третій режисерський фільм, гангстерська драма «Священик злочинців», претендував на «Золоту пальму» Каннського кінофестивалю 1961 року.

Режисер зняв лише 24 художні і телевізійні фільми, але майже кожен із них ставав подією. Найбільш відомими з них є одна з частин серіалу «Зоряні війни» — «Імперія завдає удар у відповідь» (1980), один із фільмів про суперагента Джеймса Бонда «Ніколи не кажи ніколи» (1983) з Шоном Коннері в головній ролі, фантастичний фільм «Робокоп–2» (1990) та трилер «Очі Лори Марс» (1978) з Фей Даневей у головній ролі. Не дуже висока плодовитість режисера пояснюється тим, що він більшість часу працював як викладач кіномистецтва, а чергові фільми знімав хіба що для того, щоб продемонструвати студентам, «як це потрібно робити». До речі, одним із його учнів був майбутній постановник інших частин «Зоряних воєн» Джордж Люкас. Хоча кращою з усього серіалу «Зоряні війни» вважають саме картину «Імперія завдає удар у відповідь».