У 2006 році в рамках Днів мистецтва перформансу в Києві група Р.Е.П запросила справжнього лірника у вишиванці, який сидів на вулиці і, акомпануючи собі на колісній лірі, переповідав у власній манері відомі акції та перформанси. Дехто тоді вперше почув про Йозефа Бойса і про його найвідомішу акцію I like Amerika and Amerika likes me («Мені подобається Америка та я подобаюся Америці»). Але, погодьтеся, краще раз побачити, ніж сто разів почути. Від сьогодні в Україні вперше є можливість побачити професора Бойса та його колег iз відео–арту Нам Джун Пайка і Вольфа Фостеля.

Відомий у Києві письмен­ницький будинок, що на Богдана Хмельницького, 68, рекордсмен за кількістю меморіальних дощок — тут їх аж двадцять вісім. Така першість була зрежисована історично, адже саме за цією адресою в різні роки мешкали чи не всі найвідоміші українські письменники минулого століття. Їм, атлантам і титанам української літератури, присвячено чимало літературознавчих розвідок, статей, бібліографічних довід­ників... Але персональні секрети цих людей, переконані дослідники Станіслав Цалик та Пилип Селігей, зберігає саме будинок на Богдана Хмельницького, 68. У своїй кни­зі «Таємниці письменницьких шух­ляд» вони спробували привідчинити двері до тих проблем, страхів, переживань мешканців Роліту (абревіатура від «будинок робітників літератури»), які залишилися поза увагою бібліографів та істориків. Книгу, що вийшла у серії «Невідома Україна» видавництва «Наш час», фінансово підтримала Фундація імені Івана Багряного (США).

Дейкр Стокер, Айєн Голт. «Дракула: повстання мерців» (Х.: Клуб сімейного дозвілля). Книжка з такою назвою — небажаний гість літературного часопису; зазвичай таке добро на поріг не пускають, бо ж однієї лише назви досить, щоб написати вичерпну рецензію з чотирьох–п’яти літер. Але у цьому разі йдеться про виняток. Принаймні з двох причин. По–перше, Дейкр Стокер — справді нащадок класика ірландської літератури. По–друге, хоч як це парадоксально звучить, усі дотеперішні з’яви графа Дракули у світовій літературі були... нелегальні. Ще вдова Стокера відзначалася дивовижною затятістю у боротьбі за дотримання авторських прав на образ вампіра №1. Попри те, що «оригінальний» Дракула фактично не мав нічого спільного зі своїм історичним прототипом, саме трансильванський володар Влад Цепеш докотився до ролі завсідника творів масової культури, й родинна оборона фантазій Брема Стокера перетворилася на пекельно марудне заняття.

Після Мішеля Вельбека й Фредерика Бегбеде мені вже почало було здаватися, що славна колись своєю стилістичною елегантністю, грайливими візерунками сенсових і настроєвих півтонів французька література зійшла геть на пси. Тобто, не після згаданих панів–авторів, а починаючи з них: саме їхніми голосами вона якийсь час завивала на середньоамериканський лад, проте без американського драйву й внутрішньої свободи. Утім нічого нового: в поп–музиці таке колись успішно, хоча й недовго, демонстрував імітаційний паризький рок–енд–ролер під псевдо Джоні Холідей.

«Уявіть собі блоки великих коробок і туристів, що приїхали в Україну на «Євро­2012», яким проводять екскурсію: «У цій коробці — Національний музей українського народного мистецтва, у цій — Музей книги, а там — Музей театрального мистецтва», — на розширеному засіданні Комітету ВР з питань культури й духовності, його голова, письменник Володимир Яворівський гіперболізує уявну ситуацію. На порядку денному — обговорення першого засіданні робочої групи, що займається виселенням із території Національного КиєвоПечерського заповідника об’єктів, не пов’язаних iз його діяльністю, куди потрапили й три комунальні музеї (попередні статті в «УМ» на цю тему — за 02.10.2010 й 13.10.2010).