Створенням гобеленів — тканих килимів–картин — Ганна Вершиніна з Чернігова захопилася під час навчання в художній школі. Згодом вона закінчила Київський державний інститут декоративно–ужиткового мистецтва та дизайну ім. М. Бойчука за спеціальністю «художній текстиль». Нині ця дівчина — відома майстриня, учасниця бага­тьох виставок, і вона не уявляє свого життя без улюбленого мистецтва, що має багатовікову історію та глибокі традиції.

Село Северини на Хмельниччині — за п’ять кілометрiв від траси. Понад сто дворів, де мешкають, здебільшого, люди літні. Най­старшу, Пелагею Марківну Терещук, якій у жовтні виповнилось 98 років, шанують, але бояться потрапити на її гострий язик.

Двері у хаті напіввідчинені, але господарки там нема. Іменинницю знаходжу на городі, де вона збирає біля яблуні падалку. «Давайте торбу понесу», — пропоную свою допомогу. «Та вона важка для тебе, — чую несподівану відповідь. — Хочеш — закинь торбу мені за спину». І дійсно, на кілограмів десять ця ноша потягне....

До криниці йти метрів двісті. «А хто вам воду носить?» — питаю. «Десять пальців», — показує долоні. Хоча та вигляд вона тендітна, з королівською поставою, спину тримає рівно. Середня донька, 72–річна Люба, її сварить за непосидючість: «Ви б, мамо, відпочили». А вона, як відрізала: «Я ще жити хочу. А не лежні справляти».