У рейтингу найзагадковіших російських письменників початку минулого століття Даніїл Хармс — поза конкуренцією. Його твори, з одного боку, ніби повністю відповідали естетиці тодіш­ньої пітерської прози, а з іншого — залишають враження, що автор мешкає десь на Туманному Альбіоні. Реальність у Хармса перемежовується з вигадкою, але, здається, лише для того, щоб читач запитав сам себе: а невже цього не могло бути насправді?

Кінофестивалі восени, як тижні моди: коли у Києві закінчувався конкурсний перегляд фільмів на 40–й «Молодості», у Римі розпочинав роботу 5–й Міжнародний кінофорум. І якщо модні покази прогнозують тенденції майбутнього сезону, кінопокази відображають сьогодення. Отже, згідно з кінофестивалем дебютних фільмів «Молодість», у моді сьогодні жорстке соціальне кіно.

Щодня на кінофестивалі «Молодість» показували понад 50 фільмів, у кожному з них хтось когось називав невдахою, лузером і «повним нулем». Коли після перегляду іноземних фільмів потрапляєш на позаконкурсну «Панораму українського кіно 2009—2010», ледве втримуєшся від ядучої фрази про «повний нуль». Але «нуль» теж буває різним: «із сяйвом», коли є надія, що все буде добре, і «без сяйва», це в тому випадку, коли можна ставити хрест. «Панорама українського кіно» отримала б нуль «із сяйвом». Із 27 фільмів, які відібрали у програму, кілька картин точно вартували того, щоб їх показували на великому екрані, третина стрічок — більш–менш якісні, їх можна показати, наприклад, у студентському кіноклубі, решту — годилося б відсіяти під час відбору, щоб не марнувати час глядачів, яких і так на «Панорамі» було, як пальців на двох руках.