Кіборги на стадіонах

27.10.2010
Кіборги на стадіонах

Українську багатоборку Людмилу Блонську, спійману на допінгу в Пекіні–2008, «засмоктав» вир високих спортивних досягнень. (Фото з архіву «УМ».)

Попри те, що Всесвітня атнидопінгова агенція (ВАДА) щороку посилює заходи боротьби з «нечистими на шлунок» спортсменами, інформаційний простір час від часу все одно потрясають допінгові скандали. На початку жовтня у вживанні забороненого препарату кленбутерол звинуватили триразового переможця велобагатоденки «Тур де Франс» Альберто Контадора. Поки іспанець очікує вердикту спортивної Феміди, тріо відомих російських біатлоністів — Альбіна Ахатова, Катерина Юр’єва та Дмитро Ярошенко — після дворічної дискваліфікації, пов’язаної із застосуванням еритропоетину, готується повернутися на європейські стрільбища. А от для вітчизняної багатоборки Людмили Блонської допінгові ігри завершилися сумно. Українка, не встигши порадіти олімпійському «сріблу» 2008 року, була змушена не тільки повернути медаль назад МОКу, але й назавжди розпрощатися зі своєю легкоатлетичною кар’єрою. Нагадаємо, що одразу після завершення Пекінської олімпіади нашу семиборку вдруге спіймали на «гарячому» і покарали довічною дискваліфікацією.

 

П’ять кіло моркви чи кілька таблеток

«Останнім часом практично ніхто не йде на лобове порушення антидопінгового законодавства й відкрито не вживає заборонені препарати. Зазвичай, речовини, які перебувають поза законом, потрапляють в організм спортсмена через його необізнаність та неуважність», — пояснює нашу ситуацію державний тренер із легкої атлетики Валерій Александров.

Відомо, що професійний спорт — це не лише тренувальні зали й стадіони, а й розгалужена система науково–дослідницьких та лікувально–реабілітаційних центрів, де намагаються полегшити важке життя спортивним героям. За призначенням лікаря до організму атлета може потрапити все, що не входить до широкого переліку заборонених препаратів. «Головні проблеми спортсменів лежать не в площині збільшення м’язевої маси, а в розрізі якнайкращого відновлення після виснажливих тренувань. Можна з’їсти 5 кг моркви, а можна кілька таблеток карнітину. Тому весь процес централізованої закупівлі медикаментів для реабілітації лікар команди контролює особисто. Ми намагаємося співпрацювати з перевіреними постачальниками, в репутації яких упевнені на сто відсотків, — розповідає пан Александров. — Водночас фінансові можливості нашої легкоатлетичної федерації обмежені, тому іноді нашим вихованцям доводиться самостійно купувати препарати, в яких і можуть міститися ті самі заборонені речовини, нехай навіть у мізерних концентраціях. А убезпечити себе від недобросовісного виробника, на жаль, повністю ми не можемо, адже перевірити всі придбані самотужки препарати в антидопінговій лабораторії атлети не мають можливостей. Тож часом змушені приймати їх на свій страх і ризик».

Звісно, в таких умовах разом зі спортсменом ризикує і його «почет» — тренери, лікарі, масажисти. Зазвичай саме на лікаря покладені функції такого собі контролера. Хоча, згідно з антидопінговим кодексом, повна відповідальність за всі речовини, що потрапляють до організму атлета, лежить на безпосередньому учасникові змагань.

На варті своїх інтересів

«Я не цікавлюся фармакологією, тому повністю довіряю це питання професіоналам. Перш ніж щось з’їсти, обов’язково раджуся з лікарем збірної», — ділиться своїми антидопінговими пересторогами біатлоніст Андрій Дериземля. — Я, звісно, не Бйорндален, який не візьме воду з відкритої кимсь іншим пляшки, але намагаюся чітко дотримуватися антидопінгового регламенту. Адже, за нинішніми правилами, кожен спортсмен зобов’язаний надати ВАДА розписаний на три місяці наперед свій погодинний графік й бути готовим у будь–який момент здати аналізи для перевірки».

Наразі у світі існує лише 34 лабораторії з міжнародною акредитацією, здатні виявляти ознаки найвитонченішого «злочину», до яких усе частіше вдаються у світі спорту. А спортивна медицина не просто не стоїть на місці, а прагне зробити з атлетів справжніх кіборгів: про це свідчить поява так званого генного допінгу. Деякі науковці кажуть, що незабаром «модифіковані» атлети перестануть відчувати втому й біль. «Упродовж чотирьох останніх років провідні антидопінгові лабораторії займалися розробкою методу виявлення застосування генного допінгу. І німецьким ученим таки вдалося розробити засіб детектування трансгенних ДНК. Зараз у нашій лабораторії створюється біологічний відділ, основним напрямком роботи якого й буде генний допінг», — ділиться планами на майбутнє керівник Національної антидопінгової лабораторії Олександр Ткачук.

 

КОМЕНТАР

Певно, хтось зі спортсменів таки ризикне стати піддослідним кроликом і відкорегувати свій геном, аби не втомлюватися. Але автор цих рядків радить як магістр медицини: не варто забувати, що ні серце, ні судини працювати в нелюдських умовах довго не зможуть. І зов­сім не хотілося б, щоб діагнози на кшталт «раптова зупинка серця», «гостра серцева недостатність», «інсульт», «інфаркт» перекочували з історій хвороб наших пенсіонерів до карток обліку, що зберігаються у спортивних диспансерах.

У таких умовах «чистота спорту» повністю залежить від свідомості спортсменів. А вони, як зіницю ока, мають боронити свою честь, совість та, звісно ж, головний скарб — своє здоров’я.