Не укладав угод з власною совістю. Ренесансна чистота художника-шістдесятника Георгія Якутовича
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
Кадр із новоспеченого голлівудського фільму Гели Баблуані. (Фото із сайту kinopoisk.ru)
Гела Баблуані — 30–річний франко–грузинський режисер, який явився світові у 2005 році після того, як його перша повнометражна стрічка 13 Tzameti отримала відзнаку за дебют на Венеційському кінофестивалі. За кілька місяців імідж багатообіцяючого молодого режисера підкріпило гран–прі журі «Санденса». Нещасливе число принесло Баблуані ще одну удачу: американським продюсерам дуже сподобався оригінальний сценарій фільму про юного хлопця, який стає номером тоталізатора у грі «російська рулетка», і вони запрошують Баблуані зняти рімейк картини. Так через п’ять років з’явився фільм, який зараз закликає нашого глядача в кінотеатри прізвищами Міккі Рурка, Джейсона Стетема та Кертіса 50 Cent Джексона.
Власне, ці імена й роблять погоду в рімейку, який за сюжетом мало чим відрізняється від оригінальної версії. Тепер дію перенесено з обідраної французької провінції в добротну Америку. Молодий хлопець Вінс (британський актор Сем Райлі) займається дрібним ремонтом у будинку наркомана з кримінальним минулим і дізнається, що той збирається незабаром швидко розбагатіти. Проте господар дому помирає від передозування, залишивши після себе поштовий конверт з інструкціями, й Вінс виконує їх. У результаті він стає учасником підпільного тоталізатора, де гравці, ставши в коло, випробовують один на одному фарт «російської рулетки». Загалом, американський «13» — це точний переказ французького «13», тільки в кольорі і зі знаменитими акторами, під яких спеціально розширили сценарій.
Якщо в Tzameti всі учасники драми — це люди без минулого, які виринають тут і зараз і так само зникають у нікуди, що доповнює загальне тло (безлюдна провінція, осінь, чорно–біле кіно) безвиході й приреченості. У рімейку ж режисер пішов назустріч голлівудським стандартам й додав деякі пояснення. Він придумав історію про власника номера «6», що виставляє на ринг свого психічно хворого брата: Джексон Стетем у діловому костюмі з легкою неголеністю на кам’яному підборідді чітко зіграв роль брата–маніяка. Інше доповнення — герой Міккі Рурка, якого, здається, ввели для розрядки задушливої атмосфери безглуздої жорстокості: це авантюрист, учорашній в’язень мексиканської в’язниці з потовченою пикою й кількома добре захованими мільйонами. Всім своїм виглядом Рурк ніби «стібеться» з трилера Баблуані, фактично не виходячи з образу пiдтоптаного байкера з фільму «Нестримні», де він був задіяний приблизно в той час.
Ці зірки, що грають далеко не головні ролі в картині, відсунули на другий план виконавця ролі Вінса — Сема Райлі, якого кілька років тому за роль лідера Joy Division Яна Кертіса (фільм «Контроль») називали найбільш перспективним актором Великої Британії. Георгій Баблуані, брат режисера, який зіграв цю роль в оригіналі, такого титулу не має, проте його грі віриш більше: це стан беззахисної, наївної й загнаної тваринки. Звідки ця щирість, дізнаєшся, коли перечитуєш інтерв’ю грузина про темні 90–ті в Грузії (що цікаво, «російська рулетка» в Tzameti — це алегорія війни). У Сема Райлі такого бекграунду немає, тому його героя хочеться назвати безпринципним молодиком, який намагається уникнути взятої на себе відповідальності.
Увесь цей детальний переказ наведений для того, щоб переконати вас подивитися чорно–білий оригінал. І щось мені підказує, що цим рімейком Гела Баблуані мав на меті досягнути того самого ефекту: якось він зізнався, що завдяки новій версії хоче привернути більше глядацької уваги, проте до якого фільму — лукаво не уточнив.
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
У Києві наприкінці травня Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки представив прем’єру вистави «1111. Театр Лесі та Курбаса»» у постановці Андріюса Дарели — сценічного осмислення історії українського мистецького покоління 1920–1930-х років. >>
Уперше почув ім’я критика Ігоря Котика п’ятнадцять років тому – воно опинилося в центрі скандалу, вчиненого «літературними патріотами». >>
У Києві, у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, триває виставка, присвячена 280-й річниці від дня народження іспанського художника Франсіско Гої, яка складається з серії гравюр «Диспаратес» (Los Disparates). >>
У нашій країні дедалі більше уваги приділяють створенню безбар’єрного середовища. >>
Книжка Володимира та Сергія Кампо «Юрій Бадзьо: Філософія антиімперського/антифашистського спротиву України» (Ужгород: Карпати, 2024) фігурувала у тогорічному рейтингу всередині номінаційного списку рубрики «політологія/соціологія/культурологія». >>