На прохання друзів і шанувальників гурту «Тартак» Сашко Положинський вирішив видати всі радіоверсії своїх пісень та різних міксів, що записувалися за останні кілька років — назбиралося 20 штук. Згідно з календарною модою, новий альбом презентували 20 жовтня. Тобто 20.10 о 20.10 Положинський стояв за діджейським пультом, з двома ноутбуками і разом із шаленою публікою рахував, неначе на Новий рік, 20, 19, 18…1. І почалося.
Перший ремікс — на пісню «Кожнетіло» — новоспечений діджей готував навмисно для події. Це єдина пісня, заради якої збиралася група «Тартак» і записувала оновлену версію. Усі інші треки з альбому робили «сторонні» музиканти. Серед них є дві спільні роботи «Тартака» з Андрієм Підлужним — акустична версія пісні «Лицарський хрест» та мікс композиції «Не кажучи нікому», а також різдвяна пісня «А в нашого пана», «Ти дуже гарна», «Атомна бомба», «Я не знаю» та інші популярні пісні «Тартака».
На дискотеці Сашко мав плей–лист на 16 годин різноманітної музики — не тільки своєї, але в ролі діджея витримав лише три години. Каже, що не логічно було б грати наживо концерт на презентації альбому «Назбиралося на 2010», адже це ремікси, тому «крутив» все, що йому подобається і під що з охотою б «відривався» з друзями у клубі. «Останній раз я навіть під Бейонсе танцював, тому що дiджей був крутий. Головне, щоб людина, яка запускає музику, уявляла, як під неї можна танцювати», — розповідає Положинський.
Сашко не претендує на звання дiджея. «Я не міксую пісні. Я просто автор музичної компіляції», — розводить руками музикант. Проте роль дiджея для нього добре знайома. «У 90–ті у Будинку офіцерів мій товариш крутив дискотеки на касетних магнітофонах. Називалися «Диво». Я періодично його підміняв. Пробував крутити в інституті. Коли в Луцьку почали відкривати клуби, в якийсь момент я був найкрутішим диск–жокеєм у рідному місті. Маю сказати, що сьогодні згадую юність», — усміхається Положик. Коли ТНМК презентував альбом кавер–версій, Сашко на пару з Фоззі теж влаштував дискотеку і назвав її «Погані дiджеї». Однак дiджей із Положинського вийшов не такий поганий, як він себе називає. Соліст гурту «Тартак» не дав нікому занудьгувати. Він, не втомлюючись ні на хвилину, весь час танцював, задавав ритм. От тільки шкода, за стійкою на сцені його рухів було майже не видно.
Як з’ясувалося, Положинський із ранньої юності любив витанцьовувати у клубах. Перед дискотекою він розповів, що був єдиним у Луцьку хлопцем, якого не били по пиці за те, що він гарно танцює. «Думали, що я хворий на голову. Я ставав один, окремо від гурту, приходив без банди. Це не вкладалося в голові тих людей, які потенційно хотіли мені начистити пику», — зізнається Сашко.
Останнім часом у Положинського дедалі більше сайд–проектів: то він придумав сольний проект «СП», то за ремікси взявся. Каже, що група на нього зла не тримає, внутрішніх напружень щодо його «скакань у гречку» теж не буває. «Завтра я їду крутити музику в Ужгород, потім спільно з «Тартаком» маю концерти у Львові і Чорткові. Нам немає чого сваритися. Я такий Карабас–Барабас, який залишає останнє слово за собою. Всі це приймають».
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
