Микола Катеринчук: Провести «нашу» політреформу ще до виборів — реально

12.05.2004
Микола Катеринчук: Провести «нашу» політреформу ще до виборів — реально

      Влада в Україні не звикла програвати. Болісно переживши поразку на останньому рубежі реформування Конституції, Банкова не надто довго перебувала в прострації. Підвівшись і обтрусивши порох з дорогих костюмів від Бріоні, «більшовицькі» координатори та їхні ситуативні союзники з лівого табору знову взялися за своє. Учора парламентська комісія з питань конституційної реформи вперше після свят зібралася на засідання, аби обговорити подальші дії щодо трьох наявних проектів змін до Основного закону: багатостраждального 4105, майже ідентичного йому 4180 і спільно розробленого ще «живою» тоді опозиційною «четвіркою» 3207-1, основним автором якого виступив Олександр Мороз. І хоча успішне голосування за будь-який із цих варіантів після 8 квітня, коли реформа вже зазнала гучного фіаско, здається нонсенсом, дехто з політичних аналітиків вельми прозоро натякає на те, що «Наша Україна» та БЮТі й у такому випадку вельми ризикують. Мовляв, навіть якщо Основний закон усе-таки не буде змінено (а цей варіант, з огляду на розпробуваний парламентаріями смак непокори, виглядає найреальнішим), ще не відомо, хто в жовтні виграє вибори. І якщо це буде не представник опозиції (читай — не Віктор Ющенко), то нинішні противники реформи гірко пошкодують, що свого часу не відібрали у Президента необмежені повноваження...

      Але сарказм, як виявилося, недоречний. Бо насправді «Наша Україна»... виступає за термінове, ще до президентських виборів, внесення змін до Конституції. Звісно, у власному, «найдосконалішому» баченні, яким почне втирати носа «більшовикам» із комуністами та соціалістами вже цього тижня. Більше того, «наші українці» переконані: тільки їхній законопроект має шанси набрати не мало не багато — 400 голосів. Бо після 8 квітня пануванню президентської Адміністрації покладено край, і м'яч остаточно опинився на боці опозиції, яка тепер виграватиме все, що можливо.

      Між іншим, натяки на те, що Ющенко починає втрачати рейтинг, бо запізнився з початком президентської кампанії, теж не варті виїденого яйця. Бо співання караоке на майдані замість багатотисячних демонстрацій — це не що інше, як частина передвиборчої стратегії, розробленої штабом «НУ». У тому, що вона існує, як і в усіх вищеперелічених твердженнях щодо політичної ситуації та політреформи, «УМ» переконував один із найпомітніших представників Блоку Ющенка, молодий і амбітний парламентарій-мажоритарник, юрист Микола Катеринчук.

 

«Ми виступаємо за реформу. І провести її треба до виборів»

      — Пане Миколо, після травневих свят парламентська більшість, оклигавши від поразки при спробі внести зміни до Конституції, планує знову повернутися до політичної реформи. Як поводитиметься в цій ситуації «Наша Україна», котра досі так активно виступала проти зміни Основного закону, — знову спробуєте завадити проходженню «конституційних» законопроектів через ВР?

      — Навпаки, позиція нашої фракції полягає в тому, що конституційний процес має бути продовжений. Більше того, якщо ми хочемо вийти на демократичнішу систему влади, зміни до Конституції необхідно внести ще до президентських виборів. Проблема в тому, що законопроекти, які пропонують нам зараз, — той самий 4105, а також 4180 і 3207-1 — на жаль, не відображають ідею демократизації системи влади, її зміни на користь розвитку суспільства в бік залежності від інтересів виборців. У них ідеться переважно про різні варіанти впливу на результати президентських виборів. Тому «Наша Україна» зараз пропонуватиме свій варіант реформування, і я думаю, що до виборів Президента результативне голосування в парламенті може відбутися саме за нашим законопроектом. Тому що зміни до Основного закону мають відповідати очікуванням суспільства, а суспільство має бачити, що воно отримає в результаті конституційної реформи. А ще дуже важливо, щоб ці зміни не провокували нові конфлікти, а навпаки, забезпечили ту політичну стабільність, якої насправді прагне будь-хто з «реформаторів» Конституції. Ті проекти, що існують на даний момент, цій вимозі не відповідають.

      — Зате вони ВЖЕ існують, а ви свій ще тільки готуєтеся вносити. Навіщо тим, кому потрібна реформа, чекати на законопроект «НУ»? А навіть якщо й дочекаються, то який сенс «більшовикам» і лівим його підтримувати?

      — По-перше, наразі розроблений нами законопроект є надзвичайно компромісним. Я навіть побоююся, аби межа цього компромісу не завадила залишити той конституційний дизайн, який пропонує наша фракція щодо нової системи влади. Влади, яка була б парламентсько-президентською не на словах, а за своїм змістом. А по-друге, проект «Нашої України» повинен бути в системі політичних домовленостей, тому ми пропонуватимемо підписати всім парламентським силам політичну угоду, обов'язковою стороною якої має бути й Президент України. Оскільки, згідно з роз'ясненнями Конституційного Суду, він має право вето на законопроекти про внесення змін до Основного закону. Тому навіть якщо ми всі у Верховній Раді домовимося і проголосуємо, хай навіть 400 голосами, а гарант накладе вето, — ніякої реформи не буде. А крім того, звісно, угода повинна відповідати вимогам більшості політичних сил, представлених у парламенті.

      — Просто «дежа вю» якесь. Вам не здається, що все це вже було: і пропозиція «Нашої України» підписати політичну угоду, і розмови про те, що «НУ» пропонуватиме парламенту власний варіант змін до Конституції?.. Тоді нічого з цього не вийшло і все завершилося «ручним» голосуванням 24 грудня за проект 4105. Чому ви думаєте, що цього разу буде інакше?

      — Я думаю, що тим псевдореформаторам, які адміністративно, кулуарно, під тиском штовхали політичну реформу у варіанті, вигідному для Банкової, її провал значно пообрізав крила. А «Наша Україна» пропонує реальні реформи, які дають можливість стверджувати: те, що діялося протягом 10 років, коли вся влада опинилася в руках однієї людини, в Україні більше не повториться.

      Хоча я особисто глибоко переконаний: справа не в Конституції, яка у нас дуже добре виписана, а в тих особистостях, які перебувають при владі. Коли в державі немає верховенства права, судова система не працює на захист конституційних прав громадян тощо, норми будь-якої Конституції будуть нівельовані. Тому головне — це створити реально діючу систему стримувань і противаг, систему розділення гілок влади, які мають одна одну доповнювати й утримувати від узурпації влади.

      — Наскільки я розумію, це все виписано в законопроекті «НУ»?

      — Саме так. Ми дуже ретельно підійшли до тієї теми, яка всіх так турбує, себто повноважень Президента. Багато хто каже, що Ющенко не підтримав той законопроект, який обрізав ці повноваження. Так от, у законопроекті, про який ідеться, ви побачите системні зміни президентських повноважень, на що ми йдемо свідомо. Ми не тільки обмежуємо гаранта у впливі на Кабінет Міністрів і праві призначати тих чи інших посадових осіб, а й руйнуємо головну базу юридичної й політичної безвідповідальності Президента, вводячи настільки прохідну систему імпічменту, що вона утримуватиме будь-кого, хто стоятиме на чолі держави, від намагання узурпувати владу чи ігнорувати Конституцію. У результаті втілення цих змін Україна стане справді парламентсько-президентською республікою, тому не думаю, що в когось вони викличуть заперечення.

      Єдине, що може стати предметом жорсткої дискусії, — це зміна системи самоврядування в бік децентралізації, чого не було в попередніх проектах. Ми намагаємося зробити політику місцевої влади по відношенню до громади, яку вони представляють, більш прогнозованою, демократичнішою. У результаті владні представники на місцях матимуть більше повноважень, однак і конституційний контроль за їхньою діяльністю буде значно підсилений.

      А взагалі, я цілком свідомий того, що ми почуємо багато критичних і, можливо, слушних зауважень. Тому «Наша Україна» запропонує свій законопроект на обговорення суспільству. Окрім того, ми розішлемо його в усі установи, які можуть дати фаховий аналіз цих змін до Основного закону, направимо до Венеціанської комісії і, природно, на розгляд Конституційного Суду. Думаю, що висновки будуть різні, тому в кінцевому підсумку законопроект може змінитися. Головне — це знайти тут основу, під яку ми зможемо зібрати 400 голосів у сесійній залі парламенту.

«Проголосувавши за провладний проект, ліві стали частиною більшості»

      — Але, знову ж таки, чому це все робиться тільки зараз? Ще рік тому «наші українці» обіцяли внести на розгляд ВР свій законопроект конституційної реформи, а в результаті нічого не внесли і зрештою вся увага була прикута до проекту 4105, розробленого Банковою й лівими...

      — Справді, ми давно працювали в цьому напрямі, мали власний законопроект і пропонували його внести. Але потім «Наша Україна» зійшлася з Олександром Морозом на тому, що немає сенсу подавати два проекти від опозиційних сил. Тож ми домовилися, що Мороз візьме найкраще з нашого і свого варіантів і подасть як спільний законопроект. Саме тому під проектом Олександра Олександровича (йдеться про законопроект 3207-1. — Авт.) стоять і прізвища депутатів з нашої фракції. Інша річ, що потім соціалісти, як і комуністи, відмовилися від тих зобов'язань, які брали на себе у меморандумах про спільні дії щодо змін до Конституції, і фактично відкинули наші пропозиції, та навіть і свої, взявши за основу проект, підготовлений Адміністрацією Президента.

      Однак хоча нас і хотiли залишити на узбіччі конституційного процесу, «НУ» все-таки дуже активно брала в ньому участь. І провал антиконституційного заколоту 8 квітня якраз і свідчить про те, що ми активні. І що ми перемогли — не лише «Наша Україна», а й весь парламент, який не дав остаточно загнати себе в рамки, окреслені Банковою. З огляду на цю перемогу «НУ» пропонуватиме Верховній Раді надалі вибудовувати таку систему влади, при якій грубе втручання в діяльність народних депутатів та інших гілок влади з боку АП й самого Президента буде неможливим. Не можна допускати, щоб і надалі діяла така система, при якій посада народного депутата так дискредитована, що населення сприймає нас як ворогів. Це ненормально, коли всі негативи в державі пов'язують з парламентом, коли і Президент, і Прем'єр-міністр при недоліках та грубих помилках у своїй роботі кивають на Верховну Раду: от, мовляв, опозиція нам заважала, тому щось там не вийшло з бюджетом, закони погані... При цьому наш Президент, до речі, уже міг би увійти в Книгу рекордів Гіннесса за кількість накладених вето на ухвалені парламентом закони. А звинувачувати опозицію в тому, що вона не підтримує, скажімо, бюджет або представлені проурядовою частиною ВР проекти, взагалі абсурдно. Бо щойно опозиція підтримає законопроект більшості, як перестане бути опозицією і стане частиною цієї більшості. Тому, між іншим, наразі у Верховній Раді є тільки дві опозиційні фракції — наша і Блоку Тимошенко. А ті, хто разом із владою голосував за зміни до Конституції, вже є частиною провладної коаліції.

      — Невже за два роки існування депутатського корпусу нинішнього скликання «Наша Україна» не підтримала жодного законопроекту від уряду або більшості?

      — У повному обсязі — жодного.

      — Виходить, навіть якщо хтось із «більшовиків» або Кабінет Міністрів подасть ідеальний, блискуче виписаний і дуже потрібний державі проект, ви його не підтримаєте навіть на шкоду Україні, аби не втрачати «звання» опозиції?

      — Якщо законопроект буде цікавий і потрібний — він виходитиме з «Нашої України».

«Якщо події розвиватимуться не за нашим сценарієм, у парламенті нам робити нічого»

      — Повертаючись до конституційної реформи, яку блок Ющенка, виявляється, теж прагне провести ще до осінніх виборів. Як ви збираєтеся встигнути, адже «нашоукраїнський» законопроект, за вашими словами, ще проходитиме обговорення суспільства й експертних інституцій, його «екзаменуватиме» Конституційний Суд, потім треба ще проголосувати в першому читанні, ухвалити остаточно? З огляду на те, що менш ніж через два місяці починаються парламентські канікули, часу явно замало.

      — Встигнути — абсолютно реально. Принаймні якщо ми одразу після травневих свят свій проект внесемо й розішлемо на аналіз. Щодо Конституційного Суду, то ви ж знаєте — коли їх попросять, вони роблять все ударними темпами, тим більше, що й регламент дозволяє. А їх, я думаю, попросять — не ми, звісно, а ті, хто зацікавлений внести зміни до Основного закону до виборів. Попередні висновки КС, хай навіть негативні, ми можемо отримати вже через 45 днів. Так, почнуться парламентські канікули, але ж у нас уже є прецедент позачергових сесій. Думаю, ця практика буде продовжена — проведемо позачергову сесію, попередньо ухвалимо наш законопроект 226 голосами, направимо до КС, він швиденько поверне... А до жовтня проголосуємо вже 400 голосами.

      — Звідки така впевненість?

      — Просто зміст політичної угоди, яку підпишуть усі на чолі з Президентом і яка матиме публічний формат, дасть усім силам упевненість у конституційному процесі. І гарантію того, що події 8 квітня більше не повторяться.

      — Добре, припустімо, так воно все й буде: Верховна Рада внесе зміни в Конституцію до 31 жовтня. Коли, в такому випадку, ці зміни вступатимуть у дію?

      — Це, до речі, найцікавіше питання реформи. Є дві концепції: перший варіант — зміни повинні вступити в дію вже після парламентських виборів 2006 року. Друга пропозиція — щойно завершаться президентські вибори. І, нарешті, варіант, який пропоную я, передбачає, що та частина змін, яка стосується повноважень Президента, почне діяти одразу після обрання нового глави держави, у 2004 році, а все, що стосується якихось інших питань, вступить у дію 2006-го, після виборів до ВР. Але ми будемо шукати компроміс, і обов'язково знайдемо.

      — Пане Миколо, щиро кажучи, виникає враження, що «наших українців» занадто окрилила перемога. Ви так переконані, що тепер усе в питанні політреформи піде за вашим сценарієм...

      — Якщо ми дозволимо подіям розвиватися не за нашим сценарієм, то нам немає чого робити в парламенті.

      — І нібито вже й забули, як довго йшли до цієї перемоги після нібито виграних парламентських виборів...

      — До перемоги можна йти і три, і чотири роки — головне, аби, здобувши її, вже не впускати. Ми не впустимо. Я особисто за два роки роботи народним депутатом багато чому навчився, і тепер іще краще розумію: політика — це передусім командна гра. А в «Нашої України» є справді чудова команда, яка має все для перемоги. І ми будемо працювати, аби більше не програвати.

      — До речі, коли ви тільки прийшли у Верховну Раду, вас дуже обурювало те, що замість працювати над законами парламентарії займаються здебільшого «політичними іграми» — блокують трибуну тощо. А вже через кілька місяців потому ви стали одним із найактивніших учасників «гарячих точок» — починаючи від подій у сесійній залі й до «боїв» із провладними силами, які перешкоджали «НУ» проводити демократичні форуми в багатьох областях України. Це у всіх депутатів так світогляд міняється?

      — (Усміхається). Знаєте, річ у змінах в самому парламенті. Адже раніше, у минулому скликанні, там не було яскравої опозиції. Тобто, звісно, були соціалісти й фракція Тимошенко, але з огляду на їх нечисленність реального впливу на суспільство й політику вони виявити не могли. А «віртуальна опозиція» у вигляді комуністів — це взагалі смішно. Тому коли у ВР з'явилася справжня опозиція, почав вибудовуватися зовсім інший стиль роботи парламенту, стиль поведінки як опозиційного, так і провладного таборів. Звісно, ми як інтелігентні люди хочемо нормально працювати, але якщо нас заганяють у глухий кут, доводиться поводитися адекватно. І я теж вимушений займатися не лише законотворчою роботою, а й іншими питаннями, оскільки бачу, що на сьогодні законотворчість є дуже малоефективним інструментом для зміни ситуації в державі на користь моїх виборців. А міняти треба, тож єдиний вихід — змагатися за владу тими методами, які нам залишають. Бо погана та опозиція, яка не стає владою, щоб реалізувати свою програму і своє бажання допомогти людям. Тоді треба йти з політичної арени й дати дорогу іншим людям, які будуть більш успішними.

«Ми не можемо бути більш радикальними, ніж хочуть наші виборці»

      — Я переконаний, що «Наша Україна» повинна прийти до влади, бо у нас є лідер, який здатний привнести нову якість політики в цю країну, взяти на себе відповідальність, сформувати команду фахівців, котрі не будуть красти й дадуть виборцям надію на те, що держава здатна повернутися обличчям до тих проблем, які їх турбують. Тому бачу свій обов'язок у тому, щоб бути поруч із Віктором Ющенком і робити все від мене залежне, аби народ України отримав такого Президента. Усі наші дії спрямовані на його перемогу й на те, щоб українці нарешті позбулися антидержавної влади. Тому ви можете побачити представників нашої команди і в Мукачеві, і в Донецьку — всюди, де потрібно боротися з антиконституційними діями влади. Звісно, це забирає багато часу й виснажує як морально, так і фізично, але ми знаємо, за що боремося, бо для нас понад усе — інтереси виборців.

      — А ви не боїтеся, що вся ця праця й боротьба буде перекреслена так, як свого часу перемога «НУ» на парламентських виборах? Чи як у Мукачеві?

      — По-перше, в Мукачеві й «Наша Україна», і самі мукачівці отримали перемогу: вони прийшли і проголосували. І де-юре обрали представника «НУ» — Балогу. По-друге, наша фракція забезпечила на всіх дільницях якісний контроль над результатом волевиявлення громадян, і в результаті ми отримали юридичні факти того, за кого саме проголосували мукачівці. Влада не знайшла іншого шляху протидії, крім як звернутися до бандитів. І тепер усе залежить від того, наскільки самі громадяни Мукачева готові відстоювати свій вибір: чи їм усе одно, хто керуватиме містом, чи згодні вони жити в «зоні», чи навпаки, захищатимуть свої конституційні права. Так і в межах усієї держави — усе залежить від виборців. Ми не лякаємося, коли проти нас випускають кримінальних або міліцейських авторитетів, а йдемо на них. Але при цьому не можемо бути більш радикальними, ніж того від нас вимагають громадяни України.

      — Авжеж, люди у нас не надто радикальні, і «грузинського варіанту» можна й не дочекатися...

      — Та й не треба! Головне, щоб вони прийшли і проголосували. Зрештою, неможливо ж зібрати бандитів на всю державу. Ми звернемося до всіх виборців із проханням витратити всього лише один день, який потім відіб'ється на десятиріччях розвитку держави, на подальшій долі їх та їхніх дітей. А потрібно всього лише не йти зі своєї дільниці до того моменту, доки всі голоси не будуть підраховані, і доки не вийде голова дільничного виборчкому з оголошенням результатів підрахунку. Тоді фальсифікацій більше, ніж 6-7 відсотків, не буде, а такі підтасовки, як у Мукачеві, в межах усієї України взагалі неможливі. Та й новообраному Президентові вони ні до чого, адже навряд чи йому захочеться бути таким же нелегітимним главою держави, як «мер» Ернест Нусер у Мукачеві, якого не визнає світова спільнота, а значить, із ним ніхто на міжнародному рівні не захоче мати справу.

      — Здається, ви не маєте жодних сумнівів у тому, що в разі об'єктивного підрахунку вибори виграє лідер «Нашої України».

      — Самі подумайте: два роки Віктора Ющенка не випускають в ефір, на нього виливають тонни бруду, проти нього спрямована вся пропагандистська машина влади, і при цьому рейтинг нашого лідера залишається стабільним, скільки б не дописували відсотків іншим кандидатам.

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>