Криптоісторія і сміхокорекція. Глибинні сенси майже антиутопії «Чарівник країни Оз» та її українське видання
Звісно, я читав цю книжку, ще коли був — ген-ген — совєтським підлітком. >>
Алексiс — Нiкосу: жити треба тут i зараз. (Фото Алiси СУМКІНОЇ.)
Наталя Сумська — актриса унікальна. Здавалося б, перед нами — стопроцентна героїня, а кожна її нова роль доводить: амплуа для справжнього майстра — всього лише умовність. У виставі «Грек Зорба», яка стала першою прем’єрою нового сезону в Театрі імені Франка, Наталя Сумська грає Гортензію–Бубуліну. Вічну жінку пост–бальзаківського віку, чотириразову вдову, яка мала безліч романів, пригод та інтриг, а й досі не забула, як тріпоче серце, якщо поряд — справжній чоловік. Коли після слів «стара курка наваристіша» (ось вам приклад самоіронії без купюр!) Сумська виходить на сцену — вкотре переконуєшся у безмежних професійних можливостях цієї актриси. Вона так кумедно приокує–приекує, так безпорадно і водночас iз надією тягне руку до нового чоловіка, котрий раптом «намалювався» вже біля фінішу її шляху, що мимоволі пригадується збірний образ тьоті Соні з Одеси, який так активно експлуатують телевізійники. А потім уважніше прислухаєшся до інтонації Гортензії–Бубуліни і дивуєшся: яка ж це тьотя Соня, це ж французька кокетка з Єлисейських полів... Далі Сумська, видаючи чергову порцію акторських знахідок, змушує глядачів знову змінити географію своїх асоціацій: та перед нами — викапана гейша!
Цікаво, що компліменти на свою адресу цього разу Сумська отримує в контексті чоловічої вистави. І річ не лише в тім, що головні ролі у цьому густонаселеному спектаклі відведені чоловікам, що автор першоджерела Нікос Казантзакіс і режисер Віталій Малахов також належать до сильної половини людства. «Грек Зорба» демонструє чоловічий погляд на життя, кохання, речі важливі і другорядні. Головний герой, Алексіс Зорба (Анатолій Хостікоєв) — чоловік видний, велелюбний, не закомплексований, який давно пройшов власний «Крим і Рим» і вирахував свою формулу щастя. «Тут і зараз» — таким є його принцип існування на Землі, від якого Зорба не відступає ні на півкроку. Він переконаний, що схожий із Богом, тільки той «трішки вищий», а тому має право якщо не вершити чужі долі, то хоча б влаштувати свою. Він воліє жити на повні груди: кохати — то до запаморочення, щоб аж ліжко ставало дибом, працювати — не знаючи ні сну, ні відпочинку, вірити, радіти і навіть сумувати — усе на двісті відсотків! І нехай господар Нікос (Юрій Сак) не у захваті від того, що гроші, видані для облаштування канатної дороги, його управляючий шахтою пустив на кучеряву німфетку — Алексіс Зорба у зелених шкарпетках та шалику в тон, нехай і не вчасно, але повернеться додому, він уміє дотримувати слова...
У виставі протиставляються дві пари: Алексіс — Гортензія і Нікос — Удова (Наталя Ненужна). Перші двоє, попри вік, залишаються молодими душею життєлюбами, жадібними до справжніх почуттів... Удова, а особливо зануда Нікас — заручники ситуації, своїх комплексів і сумнівних уявлень про те, що у цьому житті треба цінувати понад усе. Балансуючи між цими двома парами, досліджуючи мотиви їхніх вчинків та людські якості, Малахов не приховує своїх симпатій, які з готовністю розділяють глядачі. І хоча художник Марія Погребняк сценографію спектаклю вирішила за принципом кола (окреслений простір трансформується у причал, корабель, міську площу, затишний готель...), курсувати у заданому напрямку — не для Алексіса. А коли до свого старшого товариша забажає приєднатися Нікас, то для початку... попросить Зорбу навчити танцювати його сиртакі. Хоча йому, 35–річному хлопчику, який нарешті насмілився подорослішати, доведеться дуже постаратися, бо сиртакі у Хостікоєва виходять пречудово.
Звісно, я читав цю книжку, ще коли був — ген-ген — совєтським підлітком. >>
Покоління за поколінням ми падаємо у землю як зерна, але творимо щось більше за нас. Це прикінцева професорська цитата у новій - першій художній книзі історика і журналіста Олександра Зінченка "Два мільйони світанків (Трипільська таємниця)". >>
Вірші з трьох збірок поетеси і військовослужбовиці Ярини Чорногуз готують до друку в американському видавництві Arrowsmith Press в перекладі Амелії Глейзер. >>
Найчастіше у троїцьких букетах – чебрець, м'ята, любисток, меліса, барвінок, медунка, полин, деревій, звіробій. >>
У Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбулася подія, яка щороку об’єднує драматургів, режисерів, акторів і глядачів навколо сучасних театральних текстів. >>
Окрасою селища Котельва на Полтавщині є фігурні мережані димарі. Блакитний — з білочками, сірий — з півниками, зелений — з квітами... >>