Статусні домагання

22.09.2010
Статусні домагання

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

Підкилимність, інтриги й непрозорість — суть української дійсності, незалежно від того, про яку сферу життя йдеться: від вирішення питань у парламенті до з’ясування проблеми в житловому комітеті. Культура, звісно, не виняток. Не так давно в «УМ» потрапило звернення керівництва Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України» до Віктора Януковича з проханням надати їм статус національної: при тому що діяльність цієї організації — як і імена її членів — маловідома в Україні й сфокусована здебільшого на російській літературі. Це, крім того, що в державі вже існує одна національна письменницька організація. Інший документ засвідчував готовність Міністерства культури підтримати ініціативу «КЛУ». Спроби редакції отримати від обох сторін чіткі пояснення наткнулися на стіну спротиву.

 

Про державних чиновників, які не мають права відмовити

Ще 14 квітня 2010 року голова «Конгресу літераторів України» Олександр Корж звернувся до Президента Віктора Януковича з клопотанням надати організації статус національної (примітка — глава держави не має жодних легальних важелів у вирішенні цього питання, цим опікуються Мінкульт та Кабмін). Проте «рознарядка», очевидно, від АП пішла, й у відповідь заступник міністра культури Ольга Бенч повідомила «КЛУ», (з копіями в Кабмін та АП) про те, які документи потрібні для продовження процедури (довідка про діяльність спілки, протокол засідання вищого керівного органу спілки та рішення колегії міністерства з даного питання, які подаються до Кабміну). Хоча, як каже закон, у нашій державі не можуть бути дві національні спілки в одній творчій царині (згідно з Постановою Кабміну «Про порядок надання статусу національних всеукраїнським творчим спілкам», за кожним фаховим напрямком діяльності статус національної надається лише одній всеукраїнській творчій спілці). Якщо двох національних письменницьких спілок бути не може, то нам стало цікаво, у такому разі буде переписано закон чи «розжалувано» Національну спілку письменників?

«Які зміни на нас чекають?» — з цим питанням «УМ» звернулася до Ольги Бенч. За її словами, ніхто закон не змінюватиме. «Відповідно до бюджетного кодексу на 2011 рік станом на сьогодні припинено присвоєння статусів «академічний» та «національний». Якщо припинено, то воно і не підлягає розгляду», — повідомила заступник міністра, проте не змогла чітко пояснити, як її відповідь Олександру Коржу корелюється з нормою закону, що національною може бути лише одна спілка в галузі. «В положенні таке є, але ми з вами не будемо зараз про це говорити, бо воно припинено», — аргументувала Бенч й додала, що «вони («КЛУ». — Ред.) мають право подавати на статус національної», а вона «як дер­жавний чиновник» не має права відмовити і, взагалі, не хоче оцінювати роботу українських літераторів.

Очевидно, в останній фразі й криється вся суть справи — оцінювати тут щось взагалі неможливо, бо першим заступником голови «КЛУ» є Лариса Скорик, член гуманітарної ради при Президенті, яка зараз дуже близька до команди Януковича. Статус «національний» дає багато преференцій: по–перше, винятково державне фінансування (а цими коштами можна «розумно» скористатися), по–друге, члени спілки можуть одержувати фінансову та іншу матеріальну допомогу, доплату до пенсій тощо. Зрештою, на це мають повне право і члени всеукраїнських спілок, але з національним статусом — певніше. Бо як стверджує голова Всеукраїнської творчої спілки «Асоціація українських письменників» Тарас Федюк, за 13 років діяльності вони так і не отримали від держави жодної копійки. Друзі Януковича отримають же напевно.

Fata morgana діяльності «КЛУ»

Якщо копати глибше, то до «КЛУ» є багато запитань. Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» стверджує, що до всеукраїнських творчих спілок належать спілки, які мають творчі осередки у більшості областей України. Згідно з відповіддю Міністерства юстиції України на запит «УМ», у «КЛУ» таких два: Запорізьке обласне відділення спілки і Кіровоградська обласна організація спілки. Хоча у розмові по телефону з «УМ» Олександр Корж сказав, що спілка має 20 творчих осередків і близько 800 членів (для порівняння: НСПУ має близько 1600 членів, осередки — в кожній області та Криму). На запитання, чому Мінюст надає іншу інформацію, він відповів: «Вони не знають останніх даних». Коли ж розмова дійшла до того, що стан справ, здається, суперечить нормі закону, Олександр Корж взагалі відмовився спілкуватися на дану тему (хіба при особистій зустрічі), а про амбіції стати національною спілкою — тим паче.

Один зі старожилів «КЛУ» й до недавнього часу керівник київського осередку організації журналіст Станіслав Бондаренко розповідає, що організація була створена у 2005 році як альтернатива Національній спілці письменників України. «Ми разом із поетом Юрієм Капланом починали це. Спершу була ідея — як і в АУП — зробити жвавішу альтернативу Спілці письменників, після того як частина літераторів звинуватила Спілку в політизації». Про теперішні пріоритети «КЛУ» можна дізнатися з їхнього сайту (www.literator.in.ua). Цікаво, що спілка, яка претендує на звання національної, не має навіть національної мови користування сайтом, там лише російськомовна версія. Книги, які видає «КЛУ», також ближчі до російської культури, ніж до української: антологія «Украина. Русская поэзия. ХХ век», альманах «Юрьев день», антологія сучасної російської поезії України «Киевская Русь». Серед періодичних друкованих видань — «Провинция» (Запоріжжя), «Пушкинское кольцо» (Черкаси) — назви говорять самі за себе. «КЛУ» також має зв’язки з Німеччиною (саме в Мюнхені вийшла «Київська Русь») та США — судячи з усього, серед їхніх партнерів немає представників української діаспори — й бере участь у фестивалі «Слов’янські традиції». Але найцікавіше, що про діяльність «КЛУ» фактично нічого не знають в Україні. Принаймні опитані нами українські письменники про «КЛУ» чули хіба що у зв’язку з трагічною смертю у 2009 році її попереднього голови — Юрія Каплана. Багато хто, навіть із членів «КЛУ», вбачає у роботі спілки підігрування Партії регіонів, ніж літературну діяльність, через що справа надання національного статусу хоч і здається де–юре нереальною, але де–факто можливою.

Зрештою, якщо «КЛУ» позиціонує себе як прогресивна організація, що опікується культурними питаннями й видавничою справою, то такий рудимент радянської епохи, як національна спілка, не мав би її цікавити. Пригадаймо нарікання представників молодшого покоління українських літераторів на адресу Національної спілки письменників України. Важко не погодитися зі словами Тараса Федюка: «У великих творчих спілках немає жодного сенсу. Є схема «письменник–видавництво–читач», ще інколи в ній присутній літературний агент. Більше ніхто не потрібен! У Радянському Союзі спілка була все, бо член спілки мав пільги, друкувався, а нечлен був ніким. Зараз письменник — той, хто пише книжки, видає, і чиї видання купують».

 

ПРЯМА МОВА

З проханням прокоментувати ситуацію «УМ» звернулася
до представників двох найвідоміших письменницьких організацій.

Тарас Федюк,
голова Всеукраїнської творчої спілки
«Асоціація українських письменників»:

— У нас більше 20 осередків, понад 200 письменників, серед них — Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Василь Шкляр, Василь Герасим’юк й багато інших відомих імен. А хто у них («КЛУ») — це цікаво. Наступним кроком вони претендуватимуть на бюджетне фінансування, що нам не вдавалося ні за Кучми, ні за Ющенка.

— Яке у вас фінансування?

— Це певні гранти, фонд «Відродження», підтримка деяких іноземних посольств в Україні, фінансування певних проектів благодійниками та членські внески. Ці кошти йдуть на фестивалі, видання книжок. Зараз ми оновлюємо сайт, серед пріоритетів діяльності — медійні, видавничі проекти, підтримка молодих письменників.

 

Василь Шкляр,
заступник голови
Національної спілки письменників України:

— Таких спілок, як цей Конгрес — багато. Все це не варте уваги, там немає авторитетних письменників, за ними не стоять цікаві постаті. Це просто чергова афера.

— Ваша спілка фінансується тiльки з держбюджету?

— Так. Близько 2,5 млн. грн. йде на спілку на рік.