Вдома у краєзнавця зберігалося чимало історичних знахідок.
Справжній скарб вартістю в кілька сотень тисяч доларів «розкопали» правоохоронці Херсонщини в нічим не примітній хаті в селі Хатки Скадовського району. Навідатися «в гості» до археолога–самоука міліціонерів змусила «наводка» одного з місцевих мешканців, який повідав, що тутешній безробітний веде нелегальні розкопки на місцях минулих битв і може зберігати міни та снаряди для видобування i продажу вибухівки. Отже, першою знахідкою правоохоронців стали три одиниці незареєстрованої вогнепальної зброї та боєприпаси до неї. Але справжні знахідки чекали на міліціонерів в іншій кімнаті: тут зберігалося близько двох тисяч одиниць археологічних знахідок, що навіть на перший погляд мали неабияку історичну цінність. За чверть століття археолог–самоук Олексій Пулінець зібрав понад півтори тисячі раритетів скіфської і кіммерійської культур, датування яких починається з III—IV століть до нашої ери.
«Помешкання 58–річного краєзнавця було перетворено на справжній приватний музей, який власник постійно поповнював у місцях античних поселень (знайдені також їх карти) і поховань кочових народів на території Північного Причорномор’я, — розповідає «УМ» начальник Скадовського райвідділу міліції Микола Цап. — До їх опису і кваліфікованої ідентифікації були залучені співробітники місцевого краєзнавчого музею, які дуже високо оцінили колекцію. Речі з розкопок власник не продавав — це було пристрасне захоплення всього його життя, а не джерело наживи».
Після того як житель Скадовського району добровільно–примусово передав свою археологічну колекцію в місцевий краєзнавчий музей, його відпустили під підписку про невиїзд. За словами правоохоронців, відносно археолога–колекціонера можливе порушення кримінальної справи за фактом незаконного зберігання зброї. А ось з історичними знахідками вийшов казус: самі співробітники сільського музею визнають, що за своїм «рангом» вони явно заслуговують уваги більш обізнаних вчених.
«Черепи, кераміка, зброя і прикраси зi скіфських курганів не тільки були акуратно розкладені по поличках і систематизовані згідно з історичною періодизацією, а й відреставровані, — зазначила «УМ» директор Скадовського краєзнавчого музею Олена Мавріді. — До кожного експоната додавалася бирка із зазначенням місця і часу знахідки. Таке для аматорських колекцій не характерно...»
За словами краєзнавців зі Скадовська, одне тільки їхнє вивчення і опис може зайняти, щонайменше, кілька місяців. Також до цієї роботи необхідно залучити досвідчених колег iз Херсона.
Як же так вийшло, що настільки дорогу колекцію знайшли у нічим не примітного провінційного краєзнавця? У прес–центрі мерії Скадовська журналістці «УМ» розповіли, що хоча сам пан Пулінець не є археологом–професіоналом, але він досить часто бував в археологічних експедиціях і добре обізнаний з цим видом діяльності. Міліція відзвітувала про викриття «чорного археолога», проте сам Олексій Пулінець категорично відкидає будь–яку причетність до «піратських» розкопок: «Я не «чорний археолог», як це чомусь вирішили міліціонери, бо справжні «чорні археологи» працюють виключно заради наживи і всі свої знахідки продають за кордон. Усе, що в мене зберігалося, я ніколи не продавав, яким би важким не було моє матеріальне становище».
За словами краєзнавця–любителя, він планував зробити свій внесок у науку і передати всі зібрані скарби до Інституту археології Національної академії наук України. Серйозне захоплення археологією та історією свого краю прийшло до нього ще в дитинстві, після того як він відвідав Херсонський краєзнавчий музей. Учень четвертого класу тоді побачив у музейній експозиції сліди стародавніх цивілізацій та й загорівся мрією пізнати стародавні таємниці, тож відтоді це стало основною метою всього його життя. Незабаром школяр уже досконало досліджував навколишні степи рідного села Хатки, де виявив чимало фрагментів давньої кераміки і наконечників скіфських стріл. Із цього й почалася його археологічна колекція.
Набагато пізніше, в 1985 році, на полях Цюрупинського району проводились роботи з будівництва зрошувальної системи. У зону будівництва потрапила група стародавніх курганів, тож туди терміново викликали групу археологів Київського інституту археології. Буквально з першого дня початку розкопок Олексій Пулінець як добровільний помічник був поряд з ученими. Чоловік робив фотозйомку для інституту, а іноді йому довіряли і нескладну роботу в розкопі. Археолог–доброволець скрупульозно осягав ази і правила проведення археологічних робіт. Польовий сезон минув досить швидко. На прощання керівник групи — відомий український археолог Геннадій Євдокимов — попросив Олексія спостерігати за триваючими будівельними роботами й у випадку нових знахідок — терміново телеграфувати до інституту.
Уже наступного року ніж скрепера зняв верхній шар ґрунту i відкрив погляду давнє поховання. Пулінець терміново відправив до Києва телеграму, що залишилася без відповіді, тому що група Євдокимова тодi проводила планові розкопки на Київщині. Через кілька днів гідробудівники розкрили велике поховання, що складалося з багатьох древніх могил. Упросивши майстра, який керував будівництвом зрошувальної системи, призупинити роботи, Олексій відправляв до Києва телеграму за телеграмою. Нарешті отримав відповідь Євдокимова, в якiй учений нарікав на надмірну зайнятість і просив Олексія збирати і нумерувати археологічний матеріал, робити замальовки, описи, карту поховання. Будівельники терпляче чекали, поки Пулінець зробить замальовки та збере «підйомний матеріал» в зоні будівництва.
Незабаром за наказом згори на «відсталу ділянку» перекинули інші бригади і на Олексія вже ніхто не зважав. Тому доводилося буквально з–під ножа бульдозера вихоплювати цінні артефакти. Нарешті на короткий час iз Києва зміг приїхати і сам Євдокимов iз двома помічниками–студентами. Перебування вченого в зоні будівництва було короткочасним, проте плідним: iз собою він забрав багатий археологічний матеріал, зібраний і досить грамотно описаний Олексієм Пулінцем. Проте будівельні роботи тривали, а сільська хата Олексія перетворилася на подобу філії археологічного музею...
На думку завідуючої відділом науково–охоронних робіт обласної інспекції з охорони пам’яток історії та культури Ольги Шкроб, пан Пулінець є чесним краєзнавцем, який тісно працював iз Червонознам’янською археологічною експедицією під керівництвом Геннадія Євдокимова. «Є й документи, в яких вказано, що саме він відкрив стародавній Брілевський могильник. Найімовірніше, створення іміджу «чорного археолога» краєзнавцю, що відкрив достатню кількість пам’яток археології, сприяла некомпетентність низки юридичних і фізичних осіб», — вважає пані Шкроб.
Фахівці переконані, що скарбам такого рівня, які зберігалися у простій сільській хаті — не місце в музеї Складовська. Адже там немає фахівців, якi б розбиралися в археології. Природно, що згодом звалена в кут історична колекція просто стане тягарем для сільського музею. Нині тривають переговори зі співробітниками Інституту археології НАН України. Адже лише їм під силу сортувати колекцію Олексія Пулінця і тим самим поповнити фонди нашої країни новими історичними знахідками.
Співробітник Херсонського краєзнавчого музею, історик Віктор Пиворович пояснює, що Олексія Пулінця спочатку віднесли до категорії «чорних археологів» з тієї причини, що саме в Скадовському районі активно діють «піратські розкопки». Адже звідти — рукою подати до багатьох античних поселень і портів. Та й «ринок збуту» зручний: серед численних курортників iз грошима завжди знайдуться і такі, що готові добре платити за яку–небудь знахідку зі стародавнього кургану.
«Нам відомо про кілька груп місцевих «чорних копачів»: хтось із них промишляє в курганах, хтось спеціалізується на пошуку затонулих кораблів з амфорами. Така діяльність завдає значної шкоди науці, — розповів «УМ» Віктор Пиворович. — Якщо розкопки ведуться фахівцями, то вони в обов’язковому порядку описують не тільки місце знахідки, а й кожен камінчик, який непрофесіонали зазвичай ігнорують. Навіть якщо реліквії з «піратських» розкопок потрапляють до музею, вже не можна визначити, чим вони були — частиною стародавнього скарбу, здобиччю, взятою при нападі на поселення, або елементом поховання тисячолітньої давності. Саме відсутність достовірної інформації про експонати завдає непоправної шкоди для історії нашої країни...»
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
