Збір «синьйорів» над Дністром

13.08.2010
Збір «синьйорів» над Дністром

Василь Шпак з онуком на своїй помідорній плантації. (Фото автора.)

Років вісім тому «УМ» уже розповідала своїм читачам про незвичайну кліматичну зону на крайньому півдні Тернопільщини. Природа облаштувала її так, що, наприклад, коли всього лиш у тридцяти хвилинах їзди на північ черешні ще цвітуть, то тут деякими сортами вже можна ласувати. Так і з іншими культурами. Скажімо, ще за часів Австрійської імперії наповнені червонобокими помідорами ящики відправляли звідси залізницею не куди–небудь, а до європейських столиць — Відня та Варшави. А кожний сільський господар добре знався на стандартах, відбирав згідно з ними найспіліших «сеньйорів» і складав у спеціальні ящики, пронумеровані таким чином, щоб закупівельники потім могли знати, де чия продукція. В результаті виключався найменший брак, бо його виявлення означало автоматичне припинення закупок у конкретного газди. В наш час усе по–іншому, але помідорництво залишається для жителів наддністрянських сіл основним трудовим інтересом. Збір урожаю тут розпочався ще на початку червня і триватиме аж до жовтня.

 

«Заліщицькі» — це вже бренд

Точних даних, скільки саме помідорів вирощують приватники в Заліщицькому районі, не має ніхто — селяни «про всяк випадок» не спішать оприлюднювати такі економічні показники, а владі воно, видно, не дуже потрібно, та й насправді це складно підрахувати. Але от у селі Добрівляни, де цей овоч дозріває майже на 2 тижні раніше, ніж на решті території району, з 570 дворів вирощуванням помідорів займаються у більше як 500. Теплиці займають у кожному господарстві від 5 до 30 сотих гектара. Вирощують помідори й у відкритому ґрунті, але так їх дуже важко зберегти від фітофтори. В середньому ж за сезон тут «видають на гора» близько 5 тисяч тонн помідорів. Успішно змагаються з Добрівлянами й інші наддністрянські села — Синьків, Бедриківці, Колодрібка, Городок, Касперівці. А на базарах Тернопільщини та навколишніх областей тутешні помідори цінуються особливо — табличка з написом «заліщицькі» говорить уже сама за себе, це як ярлик відомого бренда.

У Добрівляни мене супроводжував провідний фахівець Західно–українського регіонального центру фермерства Аркадій Сідоров. Аркадій Іванович ще донедавна сам жив у цьому приміському селі і займався помідорництвом майже 20 років. На основі досвіду зробив висновок, що найкраший результат дають сівозміна (чергувати огірки з помідорами через рік) та удобрення гноєм, а не хімічними добривами. Недарма цією весною вантажівка гною коштувала тут тисячу гривень. Аркадій Іванович свого часу довів урожайність з квадратного метра до 10—15 кілограмів при середній до п’яти, тож «видавав на гора» за літо по 15—20 тонн за сезон. Чи багато можна на цьому заробити? Якщо не лінуватися, впроваджувати всі новинки і мати 10—15 тисяч помідорних кущів, то можна мати й до 80 тисяч гривень за сезон, але це вже максимум, чимало селян мають лише половину. Та й то це без врахування витрат.

Знаки для оптовиків

«За Союзу вирощувати помідори було вигідніше, — каже добрівлянин Василь Шпак, який разом iз дружиною Ганною займається овочівництвом ще з початку 70–х. — Бо, по–перше, можна було без проблем повезти і здати на продаж і в Литву, і в Білорусію. По–друге, за виручені від продажу кілограму помідорів гроші я міг, наприклад, купити 5–6 буханців хліба, тепер же — лише один… Дуже дорогими стали добрива, дерево, плівка. Рулон остан­ньої коштує майже півтори тисячі гривень, на одну теплицю треба півтора рулона, а перекривати необхідно щороку».

Найбільший виторг, звичайно, дають ранні помідори, які починають тут дозрівати вже на початку червня, а взагалі збір продовжується аж до кінця вересня, а подекуди й до перших приморозків.Один зрив — це від тонни до двох iз восьми тисяч кущів. Напередодні свого відрядження у Заліщицький район я купила кілограм середніх помідорів біля свого будинку в Тернополі у перекупників по 6 гривень. У Заліщиках на базарі просили по 4, а в селі оптом (мінімум ящик) можна було взяти по 2.83. Більшість так і здає оптом «купцям», які приїжджають в наддністрянські села Тернопільщини навіть iз Білорусії. Де купити врожай, для оптовиків є умовний знак: помідор просто на ящику чи якійсь підставці перед хатою.

Зрозуміло, що продавати самим господарям було б значно вигідніше, але на це треба багато часу, але не всі можуть на когось залишити господарство. У кого ж така можливість є — вантажать свій урожай у причепи легковиків і їдуть на найближчі оптові чи роздрібні ринки до Тернополя, Чернівців, Івано–Франківська, Львова.

— Аркадію Івановичу, як уплинула на врожай помідорів специфічна цьогорічна погода?

— Торік теж було спекотно, але без злив, то для помідорів було саме те, — відповідає мій співрозмовник, — тож і давали за них по гривні двадцять — гривні п’ятдесят і навіть виникали проблеми зі збутом. А цьогорічна надмірна волога для цих овочів — ворог, бо дуже сприяє різним інфекціям, тому значна частина врожаю загинула. Деякі теплиці залило під час повені, й урожай там пропав, але таких, слава Богу, було небагато, бо село Добрівляни розташоване відносно високо щодо рівня Дністра.

— Що iще турбує овочівників? Наприклад, податки чи останнє подорожчання газу?

— Податок вони покищо сплачують тільки за землю, а опалюють теплиці не газом, а вугіллям чи дровами, бо інакше це було б надто дорого.

«У Тернополі нема місць для нормальної торгівлі»

Робочий графік у пік помідорних жнив триває по кілька годин зранку і ввечері щодня. У спокійніший час, щоб збирати томати, приміром, iз трьох тисяч кущів на п’яти сотках треба працювати з шостої ранку до полудня двічі на тиждень. Більшість добрівлян займаються помідорництвом цілими родинами, тож мають можливість поєднувати це з постійною роботою «на зарплату». Втім, під час тепличних жнив дехто змушений наймати на допомогу робітників з оплатою по 100 гривень у день. А от худобу у Добрівлянах тримає мало хто — за помідорами на це вже нема часу, зате є можливість купувати м’ясо–молочну продукцію.

Також ми побували в гостях у Ганни Розновської, колишнього секретаря Добрівлянської сільради. Її родина із чотирьох осіб вирощує в трьох великих теплицях близько 10 тисяч помідорних кущів. До речі, їхній дім iз комп’ютером та інтернетом і навіть модною барною стійкою на кухні —яскраве свідчення того, яким може бути сучасне українське село при гідних заробітках його мешканців. Розповідаючи про помідорні турботи, Ганна Василівна зазначила, що після того як упровадили крапельну систему поливу, стало набагато легше, бо раніше доводилось тягнути воду шлангом iз річки. А от проблема реалізації продукції дуже хвилює Розновських. Ганна Василівна з чоловіком уже на пенсії, біля теплиць їх можуть підміняти син iз невісткою, тож подружжя хотіло б продавати помідори самостійно, а не здавати перекупникам. «Але в Тернополі немає жодного місця, де можна стати і в нормальних умовах торгувати! — скаржиться жінка. — На сусідній Франківщині влада он вирішила це питання — приїжджаєш на центральний ринок — і тобі без проблем надають за 50 гривень на добу місце, де й охорона для машин є, і туалет, і навіть душова поряд. У Чернівцях за 17 гривень можна хоч невеликий клаптик для торгівлі орендувати, а в Тернополі — взагалі нічого! Ніхто чомусь не думає про сільгоспвиробника, щоб забезпечити йому нормальні умови для реалізації вирощеного, в яке вкладено стільки праці».

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>