Славні традиції і замок на дверях

Король виявився голим

Але ж «Просвіта» нікуди не зникала. Це наочно підтвердили події 2006 року — стурбовані долею колись впливової громадської організації люди вирішили з таким затишшям рішуче покінчити. Спершу, за погодженням iз Центральним правлінням «Просвіти», відбулася відновлювальна конференція Дніпропетровської міської організації, куди як для наших часів людей зійшлося небачено. Затим розпочалася підготовка до конференції обласної, на яку було обрано 122 делегати. Але сталося щось незбагненне — проводиться конференція підпільна, на якій головою проголошується нині вже 72–річний співробітник колись надрежимного конструкторського бюро «Південне» Микола Коваленко. Наскільки вражаючою була ця фікція, засвідчує хоча б один факт — Дніпропетровськ на цьо­му, з дозволу сказати, зібранні представляли лише п’ятеро осіб, ніким не обраних і не делегованих, замість 62 законних делегатів. Причому головою міської «Просвіти», яка начебто й висунула Коваленка кандидатом у лідери «просвітян» області, позиціонувався одіозний професор Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ Анатолій Поповський. Одіозний насамперед тому, що Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська своїм рішенням від 22 квітня 2009 року постановив: «Поповський А. М. ніколи не обирався головою Дніпропетровської міської організації Всеукраїнського товариства «Просвіта». Такий висновок зробила і контрольно–ревізійна інспекція Всеукраїнського товариства «Просвіта», яка у 2006 році цей факт перевіряла». Апеляційний суд Дніпропетровської області це рішення залишив у силі. Отож аферу з міською «Просвітою» викрито показово — поважний професор за це навіть мусив викласти деяку копієчку. Як кажуть у подібних випадках, король виявився голим.

Зрештою, справжня, а не фіктивна виборча (але не звітна, бо й звітувати не було кому) конференція «Просвіти» — як і у старі добрі часи, велелелюдна, адже в ній узяли участь понад 120 делегатів — відбулася.

Після того і сесія Головної ради «Просвіти» своїм рішенням Миколу Коваленка від обов’язків голови Дніпропетровської обласної «Просвіти» ухвалила звільнити і передати до 1 січня 2009 року новообраному голові Сергієві Довгалю печатку облоб’єднання, картки обліку, документацію та ключ від приміщення. Однак вiдтодi впертий пенсіонер iз «Південного» від «просвітян» протягом усього цього часу... ховається, незважаючи на їхні численні спроби з ним зустрітися і поспілкуватися.

Якщо не кримінал, то що?

Отож «просвітянам» не залишилося нічого іншого, як звернутися до правоохоронців. Адже дії Коваленка, на їхню переконаність, підлягають кримінальній відповідальності за статтею 357 Кримінального кодексу України «Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження», до того ж це спричинило порушення роботи організації, яку впертий пенсіонер заблокував.

Та згодом люди переконуються, що трудяга з КБ «Південне» — це ще півбіди. А справжня біда — правоохоронці, які репрезентують Українську державу, за яку боролися стільки поколінь «просвітян». Надто ж скромний дільничний інспектор Бабушкінського райвідділу міліції Ігор Конебас, що на сьогодні вже тричі примудрився сфальсифікувати постанову про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно непотоплюваного пенсіонера. Першого разу він виклав пояснення Довгаля, хоча його у вічі не бачив. Бабушкінський районний суд (суддя — Світлана Марущак) цю фальшивку рішуче скасував і зобов’язав міліціянтів виконати всі необхідні дії згідно із законом.

Але й суд для доблесних пінкертонів iз Бабушкінського району виявився не указ — вони замовкли на довгі місяці. Спохопилися тільки після втручання прокурора Дніпропетровської області Михайла Косюти на запит народного депутата України Олександра Рябеки. І в обласній міліції, начебто, заворушилися, і навіть сам капітан Конебас запросив Довгаля «для пояснення». І щиросердно зізнався, що «прудконогого» пенсіонера вони не можуть... зловити впродовж багатьох місяців. Довгаль у відповідь набрав знайомий телефонний номер і на другому кінці дроту пролунало бадьоре: «Коваленко слухає».

Значно більше Сергій Миколайович був вражений, отримавши листа за підписом тодішнього тимчасово виконуючого обов’язки начальника Головного управління УМВС України у Дніпропетровській області І. Шовікова, який повідомляв, що ще 25 вересня 2009 року постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо Коваленка було прийнято вдруге. Вочевидь міліцейського високопосадовця куди нижчі чини ввели в оману, бо сам заявник тієї постанови не бачив у вічі дотепер.

Відтоді Довгаль дорогу до районної міліції «забув», «зосередившись» на Бабушкінській прокуратурі. Тим паче прокурор району Олександр Панченко при першій же зустрічі з лідером «просвітян» заявив, що вони в діяннях Коваленка вбачають тільки кримінал. Навіть були взяті пояснення у Києві — від голови «Просвіти» Павла Мовчана та керівника контрольно–ревізійної інспекції Ігоря Голобуцького, які підтвердили, що пенсіонер iз КБ «Південне» є ніким. Отже, і цей король теж виявився голим.

Але далі стало відбуватися щось незбагненне — у прокуратурі почали наполегливо шукати зачіпки, аби Коваленка до кримінальної відповідальності не притягувати. Зрештою, благословили у світ ще одну фальшивку — чергову постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, датовану 14 липня цього року. Вчитався Довгаль у її текст і ледь не зомлів, адже там зазначалося, що він звернувся до міліції iз заявою про діяння Коваленка тільки 6 травня 2010 року. І знову — підпис капітана Конебаса.

«Та цього року до Бабушкінського райвідділу міліції я жодного разу не звертався, бо втратив до нього будь–яку довіру», — розводить руками геть збентежений Довгаль.

Щоправда, перед цим лідер «просвітян» Дніпропетровщини, до речі, професійний юрист, звертався до прокурорських органiв з офіційною заявою про порушення кримінальної справи за статтею 366 КК України «Службова підробка» стосовно самих міліціонерів, які фальшування з «відмовними» матеріалами, судячи з усього, поставили на потік. Але знову, за звичною схемою, отримав відповідь про «відсутність складу злочину». А слідом за нею прокуратура санкціонувала вищезгадану фальшивку № 3.

Справді все здається вельми смішним, просто шикарною темою для популярного в радянські часи жанру фейлетону. Але сміх цей крізь сльози з приводу того, що коїться. «Прудконогий» пенсіонер iз КБ «Південне» не є простачком «без пам’яті», як може здатися. Рiч у тiм, що ще у 1988 році в цій поважній структурі, де створювали міжконтинентальні ракети, виник впливовий первинний осередок Товариства української мови. З одним з його активістів я нещодавно спілкувався. Той розповів про свою нелегку долю:

— Усіх «націоналістів» вимели з КБ під різними приводами — мені навіть допрацювати до пенсії не дали.

— А чому Коваленко дотепер працює? — знаходжу контраргумент.

— Ви ж самі розумієте, — колишній «південнівець» лише розвів руками.

І цим вочевидь усе сказано.

«Просвіта» на Дніпропетровщині, колишній Катеринославщині, зазнала переслідувань чимало, але й сатрапи царату та більшовизму можуть здатися хлопчиками в коротких штанцях у порівнянні із законниками, які чинять іменем незалежної України, тієї самої, яку вистраждали стільки поколінь просвітян, беззаконня. Чи не так? А замок на «Просвiтi» висить i нинi...