Домівка лікарів

04.08.2010
Домівка лікарів

На вулиці Кармалюка, 3 у Львові є гарненький будиночок, на двох поверхах якого представлено експозицію про медицину в Галичині та про Українське лікарське товариство (тут міститься й управа УЛТ). Гостинний директор Музею історії та розвитку медицини в Галичині ХІХ—ХХ сторіч Олександр Канчалаба веде цікаву екскурсію. Музей, до речі, цього року відзначає двадцятиріччя. Тут часто бувають відвідувачі з Польщі, Чехії, США, Канади. Хоч музей діє на громадських засадах, у ньому зібрано багато зразків дивовижного медичного обладнання минулих століть. Можна побачити, зокрема, якими були перші шприци, прилади для вимірювання тиску та інструменти гінекологів. Тут дбайливо зберігають україномовні книги з медицини кінця ХІХ сторіччя, портрети й особисті речі знаних галицьких медиків, унікальні довоєнні документи лікарського товариства.

«Базою для створення УЛТ стала лікарська комісія Наукового товариства імені Шевченка, організована в 1898 році, — розповідає Олександр Канчалаба. — Далі, 1903 року, за сприяння митрополита Андрея Шептицького створили народну лічницю. У 1920–ті роки члени УЛТ за сприяння Шептицького створили протитуберкульозний санаторій, для якого митрополит віддав землю зі своєї власності. Там мали змогу підлікуватися сироти, студенти і ветерани визвольних змагань 1920–х років. Владика Андрей часто зустрічався iз членами УЛТ. У 1920—30–х роках була традиція — лікарі ходили до нього колядувати на Різдвяні свята.

Самі лікарі теж були благодійниками. Так, доктор Сильвестр Дрималик спонсорував діяльність українських двох кінотеатрів і давав змогу працювати там студентам Львівської консерваторії — вони озвучували грою «німі» фільми.

Національну організацію, яка мала захищати права медиків–українців, започаткували у Львові 1907 року. Три роки пішло на те, щоб затвердити Українське лікарське товариство в органах влади — на той час австро–угорської. Польське лікарське товариство, що об’єднувало лікарів польської національності, вже діяло. На момент створення УЛТ існувала виборна Лікарська палата при Сеймі, — адміністративний орган із повноваженнями нинішнього Міністерства охорони здоров’я. На той час у Галичині були дві Лікарські палати: Західної Галичини і Східної. Із 18 членів східно–галицької палати лише двоє були українці. Українська організація об’єднала кілька сотень медиків iз Галичини, Буковини та Закарпаття. Днем народження товариства вважається 1 жовтня 1910 року. Засновники УЛТ визначили тpи основні напpями діяльності: наукову, фахово–оpганізаційну та гpомадську.

Під час Першої світової війни УЛТ не діяло, лікарі були на фронтах із січовими стрільцями та воїнами УГА. У 1920 році товариство відновили. Незважаючи на те, що польська влада у 1930–х перешкоджала самоорганізації українців, при УЛТ діяли «Порадня матерів», протитуберкульозний диспансер, гігієнічні виставки, які супроводжувалися виданням відповідної популярної літератури, студентське товаpиство «Медична гpомада». У 1939 році товариство, як і інші громадські організації Галичини, ліквідувала радянська влада. З будівлі повикидали книжки — мовляв, «на нєпонятном язикє». «Перед входом червоних військ до Львова у «золотому вересні» понад 200 родин інтелектуалів виїхали на Захід, серед них — лікарська еліта. І тоді почали з різних кінців СРСР надсилати медиків — «підсилювати науковий потенціал Львова», — розповідає директор музею. Чимало лікарів і студентів, які залишилися, нова влада запідозрила у «націоналістичній пропаганді» й знищила.

Німці теж не були привітними. 4 липня 1941–го розстріляли багато викладачів галицьких ВНЗ, серед них — і зі Львівського медичного інституту. Не дивно, що чимало медиків, в тому числі і єврейської національності, перебували в лавах Української повстанської армії. У музеї є великий стенд, де виписано їхні імена. Упродовж років активісти музею збирають відомості також про лікарів, репресованих НКВД, гестапо, Армією Крайовою. Зокрема, є стенд про Юрія Липу — лікаря, публіциста, історика, члена УЛТ. Його в 1944 році закатували у Яворові енкаведисти. Архів лікарського товариства не зберігся. Утім дещо вивезли на Захід: тепер книги й документи повертаються до музею.

ПОСТАТЬ

Мар’ян Панчишин (1882—1943), один із найактивніших керівників УЛТ, і в гімназії, і на медичному факультеті університету навчався на «відмінно». Став секретарем Польського лікарського товариства. 1918 року доцент анатомії Львівського університету, вихований у сполонізованій сім’ї, під час польсько–української війни зробив вибір на користь української солідарності й відмовився присягнути польському урядові. Довелося покинути державну роботу і відкрити свою практику. У 1924–25 роках був ректором Українського таємного університету. 1926 року ініціював видання «Лікарського вісника», у 1929–му заснував Українське гігієнічне товариство.

Після окупації Галичини Радянським Союзом Панчишин був серед кількох українських інтелігентів, яких оточили особливою опікою. Від жовтня 1939 року Панчишин очолював відділ охорони здоров’я Львівської області, використовував своє становище депутата Верховної Ради СРСР для порятунку від репресій. На початку війни між Сталіним і Гітлером вижив, бо сховався від енкаведистів у підвалі клініки медінституту. У воєнні роки працював у Львівському медичному інституті. 1942 року німці інститут закрили, проте Панчишин домігся відкриття медичних курсів для студентів.
Коли почалися конфлікти між Армією Крайовою і УПА, Панчишину стали надходити погрози. Упродовж останніх днів життя вчений переховувався від польських бойовиків у митрополичій резиденції на Святоюрській горі. Помер 9 жовтня 1943 року. Похований на Личаківському цвинтарі. 1993 року у Львові вулицю Аральську перейменували на честь Мар’яна Панчишина та встановили йому пам’ятник.