Медична демократія

04.08.2010
Медична демократія

Будинок на Кармалюка, 3, де міститься музей і управа УЛТ.

Кожному пацієнту, напевне, вигідно, щоб його лікар був добре освіченим, чесним, неубогим (при цьо­му не за рахунок хабарів), привітним, обізнаним iз новинками медичної науки. Та щоб не намагався «підсунути» хворому чи його родичам якісь непевні пігулки від фірми, яка йому за це платить. Словом, усім нам потрібен лікар, якому б ми довіряли. Самим же лікарям потрібне товариство, яке забезпечує юридичний захист та обмін науковими досягненнями, а також може впливати на медиків, які не надто старанні чи чесні у своїй роботі.
«Збереження та зміцнення здоров’я народу шляхом вирішення професійних, соціальних та етичних проблем лікарської практики» — головна мета Українського лікарського товариства, записана в його програмі. УЛТ діяло у Львові з 1910 по 1939 роки і відновилося у квітні 1990 року. На той час у Києві вже існувала медична комісія Народного Руху. У червні 1990–го Львів і Київ утворили об’єднане Всеукраїнське лікарське товариство. У його статуті зазначено, що це спадкоємець традицій Українського лікарського товариства у Львові та Всеукраїнської спілки лікарів у Києві (створеної при Центральній Раді в жовтні 1917–го). Отже, ця загальнодержавна громадська організація, що представляє інтереси українських лікарів, увібрала багаторічні лікарські традиції заходу і сходу України.
6 липня цього року Верховна Рада скасувала указ Президента Віктора Ющенка від 16 грудня 2009–го «Про відзначення 100–річчя Українського лікарського товариства» на державному рівні. Яку концепцію вітчизняної медицини і які напрями діяльності українських лікарів таким чином спробувала «не помітити» Верховна Рада, дізнавалася «УМ».

Товариство зі світу

Незважаючи на «скасування», святкування 100–ї річниці УЛТ таки відбудеться. У жовтні до Львова з’їдуться лікарі на 13–й Конгрес Світової федерації українських лікарських товариств. На сьогодні, за словами голови Всеукраїнського лікарського товариства Олега Мусія, до оргкомітету вже надійшло понад 1350 доповідей і статей, і до участі зголосилося понад 800 лікарів і управлінців із різних куточків України та з–за кордону. Річ у тім, що в багатьох країнах світу лікарські товариства українців діяли в ті часи, коли в самій Україні будь–які непідконтрольні КПРС громадські організації були заборонені. Після 1939–го імениті львівські лікарі роз’їхалися в різні країни світу і там утворили осередки Українського лікарського товариства. У 1977 році такі осередки об’єднали у Світову федерацію українських лікарських товариств (СФУЛТ) із осідком у Чикаго. Туди входять організації з 14 країн.

Третій Конгрес СФУЛТ відбувся в Україні — у серпні 1990–го, відразу по відновленню УЛТ. Тиждень засідали у Києві і тиждень — у Львові. Знаменно, що на цьому заході вперше публічно використали жовто–синій прапор. На Конгрес прибули майже 500 лікарів–українців зі США, Канади, Франції, Німеччини, Польщі, Чехії, Австралії та інших країн. Вони висловлювали мрію, що, «коли налагодяться сучасні ринкові відносини України із зовнішнім світом, тоді й медичний обмін набуде стабільності. Будемо жити однією великою українською сім’єю». Українці з діаспори зазначали, що через замкнутість та ізоляцію Україна стала заручницею багатьох розвинутих країн. Лікар Ігор Галярник зі США нагадував, що, скажімо, продукцію Запорізького трансформаторного заводу, виробництво якої є дуже шкідливим для довкілля, експортують до 50 країн світу, отож усі країни–замовники мали би дбати про його екологічно безпечну технологію.

Поки що ж, починаючи від року Чорнобильської катастрофи, лікарі діаспори намагалися допомогти Україні ліками, обладнанням, коштами. «Коли восени 1989 року я побачила у шпиталі маму і четверо дітей, одне з яких помирало, і не було як йому допомогти, — я зрозуміла, що робитиму все можливе, щоб полегшити чорнобильський біль», — пояснювала член СФУЛТ американка Надія Матківська причину свого чималого внеску у Фонд дітей Чорнобиля.

На третьому Конгресі лікарі уклали угоди про співпрацю, обмін фахівцями й студентами, спільне лікування хворих, допомогу сучасною апаратурою. Вирішили разом видавати часопис «Лікарський вісник». Завдяки УЛТ сотні лікарів ознайомилися з системою охорони здоров’я за кордоном та стажувалися в Австрії, США, Франції, Німеччині. На всеукраїнські конференції приїжджали лікарі–українці з–за кордону і знайомили з тамтешнім досвідом організації медичної допомоги та фахової освіти, розповідали про нові методи діагностики та лікування. Згадуваний Ігор Галярник у 1990 — 93 роках їздив по всій Україні з лекціями про систему сімейної медицини.

Нині у Львові, де УЛТ найактивніше, до нього належать близько 10 відсотків лікарів. Прикметно, що за 20 років лише три–чотири члени УЛТ перебралися за кордон: товариство таких міграцій не схвалює.

Лікарське самоврядування

«Відновлення Українського лікарського товариства у 1990 році стало спробою зміни державної моделі організації охорони здоров’я, — розповідає член УЛТ, директор Шпиталю ім. митрополита Андрея Шептицького у Львові доктор Володимир Семенів. — Для цього потрібна децентралізація управління охороною здоров’я через зміну командно–адміністративної моделі управління на суспільно–адміністративну та впровадження професійного лікарського самоврядування. Така модель медичних асоціацій чи орденів успішно діє у світі і свого часу була в нас».

Пан Семенів розповів, що в Австро–Угорщині після реформи імперії 1861 року почали поступово впроваджувати інститути громадського самоврядування. У 1880 році створено Лікарську палату — становий орган лікарів, якому держава делегувала завдання: допуск тих чи інших лікарів до практики, контроль за якістю роботи, позбавлення негідних права на практику. Ця модель досі актуальна. Скажімо, в США медик не може практикувати, якщо не є членом Американської медичної асоціації або профспілки лікарів. У Польщі головний лікар може взяти на роботу медика лише тодi, якщо його особу погодить самоврядна Лікарська палата. Органи лікарського самоврядування діють у понад 100 країнах світу, скажімо у США з 1847 року, Швейцарії — з 1867 року, Канаді — з 1912, Німеччині — з 1947, Туреччині — з 1973 року. Вони виконують чимало з того, що в СРСР перебрала на себе держава.

Закон нечитаний

«Зараз у нас так звана «семашківська система медицини». Перший нарком медицини Семашко вважав, що лікарі мають бути державними службовцями. Бюрократична система запровадила методи ручного управління, безапеляційне виконання наказів керівництва, централізовані інструкції лікарням, незважаючи на ситуацію, — каже Володимир Семенів. — І досі реорганізація лікарень відбувається централізовано». Головний лікар не може «самочинно» змінити чи розширити свою структуру. А ліцензію на лікарську практику чи певну категорію надає управління охорони здоров’я.

ВУЛТ із 2008 року є повноправним членом Світового лікарського товариства (World Medical Association) та Європейського форуму лікарських товариств/ВООЗ. Років сім тому товариство пожвавило співпрацю з лікарськими організаціями Німеччини, Польщі, Болгарії, Фінляндії тощо. Українські лікарі побували там i на власні очі побачили, як функціонують структури громадянського суспільства, які права й повноваження мають лікарські організації. На цьому тлі чіткіше проступила потреба позитивних змін у галузі охорони здоров’я України. «Існуюча з більшовицьких часів система не роздержавлена і продовжує використовувати лікарів. Місце роботи, зарплата медиків залежить від держави, адже приватних закладів — усього 4 відсотки. Лікар не має голосу», — каже голова Всеукраїнського лікарського товариства, голова Громадської ради при Міністерстві охорони здоров’я Олег Мусій. — Ми виступили ініціаторами реорганізації старої системи охорони здоров’я, де, окрім МОЗ, повноваження мали б професіонали–практики. Подали проект закону «Про лікарське самоврядування» до Верховної Ради ще в 2005 році. Утім до сесійної зали він за ці роки так і не дійшов. Усі кажуть про зміни: медичне страхування, реконструкцію медичних закладів, сімейну медицину тощо. А передусім потрібно змінювати управління системою». До речі, у Польщі сейм уже ухвалив близько 20 законів про регулювання різних професійних самоврядних організацій.

Заможний лікар — задоволений пацієнт

Яка різниця пацієнтам — «совкова» у них система охорони здоров’я чи самоврядна? «Організація, обстоюючи гідність лікарів, прагне, щоб довіра до них була високою, — пояснює голова Українського лікарського товариства у Львові, лікар–кардіолог Андрій Базилевич. — УЛТ не зацікавлене брати у свої лави медиків, які працюють неякісно і чинять із пацієнтами неетично».

Цікаво, чи може лікарське товариство протидіяти корупції у медицині? Чи мало б утручатися, коли колега бере наперед гроші за операцію, що виявляється невдалою? «Товариство має Суд лікарської честі. Подібні структури є в усіх медичних асоціаціях світу, — розповідає доктор Володимир Семенів. — Помилками лікарів, розбором складних, суперечливих ситуацій має займатися не чиновник–бюрократ, а група незалежних експертів, які мають великий досвід і моральний авторитет».

У 1910 році, коли створювалося УЛТ, одним із завдань була популяризація здорового способу життя (у 1920–ті роки члени УЛТ створили Гігієнічне товариство, організовували пересувні виставки у містечках і селах та читали лекції). Це важливо і для нинішніх пацієнтів, чимало з яких потребують елементарних знань про гігієну. Та чи можуть сьогодні медики на громадських засадах їздити по далеких селах із лекціями? «Сьогодні лікарі переважно не мають часу на громадську роботу, бо щоб виживати, змушені набирати по півтори ставки, — каже Володимир Семенів. — Колись лікарі були більш заможними, могли організовувати виставки і навіть давати кошти селянам на ліки. Нині лікар вимушений виживати, витрачати зусилля на вирішення соціальних питань, замість удосконалюватися. Коли український лікар матиме такий самий високий статус, як медики усього світу, буде краще і пацієнтам».

Медики —заручники системи

«За 1500 гривень неможливо прохарчуватися й утримати помешкання, не говорячи вже про підвищення кваліфікації, iнтернет, книгарні, відповідний вигляд, — каже Андрій Базилевич. — Зарплата не залежить від якості й інтенсивності праці. У державних закладах платять за послуги лікаря неофіційно, «віддячують», при цьому між лікарем і пацієнтом відносини не оформлені юридично, отож пацієнтові не гарантовано якісне лікування. І всі ці питання має обстоювати саме лікарська громада».

Не радує пацієнтів і те, що лікарів в Україні все меншає. Як свідчить голова ВУЛТ Олег Мусій, їх нестача у державі становить вже 25 відсотків. Держава декларує, що в Україні 220 тисяч лікарів. Насправді їх залишилося близько 170 тисяч. Зарплата мізерна, важкі умови праці — молодь не йде, а пенсіонери звільняються. Отже, система — у кризовому стані. Середньоєвропейський показник — приблизно 35 лікарів–практиків на 10 тисяч населення. В Україні — разом з управлінцями, адміністраторами, теоретиками, викладачами — на таку кількість припадає 42 — 46 медиків. Серед них практиків — приблизно 25 на 10 тисяч населення. Лікарі, які працюють iз соціально небезпечними хворобами, особливо незахищені. Хірурги ризикують заразитися ВІЛ/СНІДом, туберкульозом, сифілісом, вірусним гепатитом чи іншими інфекціями. Відповідного захисту та реабілітації потребують і лікарі швидкої допомоги, анестезіологи та реаніматологи, психіатри.

«Нині преса часто пише, що винними в складних ситуаціях є винятково лікарі, — каже Андрій Базилевич. — Але медики часто є заручниками системи, у якій працюють». Так, досі не налагоджена відповідна правова освіта і медиків, і пацієнтів: вони часом не знають законодавства, своїх прав і обов’язків. Курс «медичного права» читається всього у трьох університетах України, а відповідні послуги надають лише десяток юридичних фірм. Чи не привід замислитися державотворцям, зокрема з Верховної Ради? І таки піти на співпрацю з громадянськи активними фахівцями–практиками. Хоча відповідальне самоврядування будь–яких професійних громад можливе лише за умови відповідного середовища законності в країні.

ОФІЦІЙНО

Із програми Українського лікарського товариства. 1991 рік.

— УЛТ підтримує ідею демократичної організації суспільного життя суверенної України, в центрі якого має перебувати людина.

— УЛТ проводить просвітницьку роботу, спрямовану на утвердження здорового способу життя, популяризацію фізичної культури, активну антирекламу паління та інших шкідливих звичок; захисту навколишнього середовища.

— УЛТ сприятиме вдосконаленню медичної освіти. Дає рекомендації на приватну практику, проводить експертну оцінку діяльності медичних кооперативів, бере участь у вирішенні питань щодо раціонального використання медичних кадрів.

— УЛТ організовує симпозіуми, конференції, дискусії, скеровує на стажування та підвищення кваліфікації медичних працівників.

 

ВАРТО ЗНАТИ

Етичний кодекс лікаря України ухвалений на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та X З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства (ВУЛТ) у м. Євпаторії 27 вересня 2009 року. Це загальнодержавне зведення морально–етичних правил, якими мають керуватися у своїй професійній діяльності лікарі, вчені та керівники сфери охорони здоров’я. УЛТ спонукало до запровадження Етичного кодексу ще з 1992 року. У Львові Етичний кодекс лікаря був започаткований ще в 1994 р., а в 1998 р. прийнятий на рівні міста. В Етичному кодексі лікаря України систематизовані моральні засади з урахуванням положень Міжнародного кодексу лікарської етики, Гельсінської декларації, Загальної декларації про геном і права людини й Конвенції про захист прав та гідності людини з огляду на застосування досягнень біології та медицини.