Наші за кордоном

29.07.2010
Наші за кордоном

Гурт «Гайдамаки».

В Україні давно існує усталений стереотип, що, мовляв, увесь російський шоу–бізнес створили і побудували вихідці з України. І серед тих діячів, які складають так би мовити авангардний загін тамтешнього шоу–бізу, аж ніяк не менше 70 відсотків наших співгромадян! Досвідчені й немолоді нині музиканти і звукорежисери їздили «за совка» до Москви не тільки по дефіцитні товари, а й тому, що реально були затребувані на різних ділянках тодішнього шоу–бізу. А хто, власне, ніс світло знань до темної Московії за часів Петра I? Професура і спудеї Києво–Могилянської академії! Так–от, до шоу–бізнесового окучування Московії руку доклали також наші люди...

 

Східний вектор

Цікаво, що у доперебудовчі часи фактично всі найпопулярніші у СРСР колективи повністю або частково складалися саме з українських музикантів. Давайте згадаємо «Червоні маки», «Діалог», «Галактику», «Зимовий сад» Олександра Тищенка, «Скандал», Олександра Назарова та «Електроклуб»... Набагато раніше до столиці СРСР перебрався зі Львова батько Анжеліки Варум, а от батьки Володимира Кузьміна залишилися в Дніпропетровську, місті, яке є рідним для іншої священної корови радянської естради — Йосипа Кобзона. Благословенна перлина біля моря Одеса, окрім Жванецького та інших гумористів, подарувала країні незрівнянного Утьосова, а значно пізніше — Ларису Доліну. Місто корабелів Миколаїв породило справжнього шоу–бізнесового монстра Ігоря Крутого, солодкавих Олександра Сєрова та Валерія Меладзе разом із братом Костянтином, який придумав, зробив і безкінечно оновлює склад жіночої поп–групи «ВІА Гра». Так сталося, що свого часу рідне місто Суми задля зоряної кар’єри у Москві залишили Богдан Титомир і Сергій Лемох. Живописний Кам’янець–Подільський так само обміняв на білокам’яну такий собі Аркадій Укупник, а от із Харкова не в Москву, а до Пітера виїхав один із лідерів відомої команди «Різні люди» Сергій Чиграков, в миру — Чиж. Колись дуже відомий кабаре–дует «Академія» походить, щоб ви знали, з класичного київського Подолу... (Чому Поділ класичний, гадаю, пояснювати зайве). Між іншим, колишній метрдотель Тетяна Овсієнко та дівчина з Русанівки Наташа Корольова — також корінні киянки. Гадаю, що перші естрадні успіхи при­мадонни Пугачової не були б такими вражаючими, якби не талановитий аранжувальник із Боярки Руслан Горобець — керівник ансамблю «Рецитал». З донбаської глибинки походить такий колись дуже відомий диско–герой, як група «Ненсі», а от інший «російський» проект «Шао–Бао» — з глибинки херсонської. Цей перелік міг би тривати дуже довго, але все одно немає гарантії, що він буде вичерпним...

Глобальний відтік з України людей справді креативних і амбітних викликав провінціалізацію культури, адже Батьківщину масово залишали не тільки представники маскульту, а й артисти опери, балету, академічні музиканти. Часто протистояння бездушної державної бюрократичної машини та людей творчих і небайбужих набувало драматичних рис. І це не дивно, адже саме наша країна стабільно постачала у Ро­сію «генсеків» і найвищих кремлівських чинів. Можливо, прісно­пам’ят­ний «комплекс раба», який сто­літтями культивували імперські «селекціонери» з півночі, чомусь аж до наших часів дається взнаки. Однак насправді географія культурної еміграції зовсім не обмежується Росією.

Вектор західний

Спочатку близько восьми років Тарас Петриненко працював у Російській Федерації у складі флармонійного колективу «Червоні маки», оскільки вдома йому стабільно «перекривали кисень». Повернувшись до Києва, Тарас створив власну групу «Гроно» і невдовзі вирушив на гастролі до США і Канади. Так сталося, що музиканти під різними приводами лишилися за океаном. Треба розуміти, що з роботою вдома були дуже кепські справи, і музиканти місяцями сиділи «на бобах». Тоді Тарас зібрав ще один склад — цього разу це була група «Фата моргана» на чолі з Олексієм Керекешею. Нові гастролі у США пройшли успішно. Але музиканти і цього разу вирішили не повертатися. Тарас, зваживши усі «за» і «проти», таки повернувся. Це був 1996 рік. Тим часом Олексій Керекеша і компанія розгорнули бурхливу діяльність, працювали по різноманітних ураїнських імпрезах і перетворилися на одну з найпопулярніших діаспорних груп у США. Лише одного разу, під час Помаранчевої революції, «Фата моргана» виступила на революційному Майдані. Показовою є творча доля однієї з зірок «Червоної Рути» Віки Врадій. В Україні вона добилася максимального успіху — виходили диски, знімалися кліпи, відбувалися, хоч і не часто, гастролі. На міжнародному фестивалі «Міс–рок» Віка Врадій отримала гран–прі, але все одно емігрувала у США... У Нью–Йорку зібрала панк–групу з таких же, як сама, емігрантів і тривалий час концертувала у клубах. Одна з перших поп–зірок незалежної України Руся разом зі своїм чоловіком виїхала до Канади, а от чудовий гітарист колись культової біг–біт–групи «Крок» Володимир Ходзицький емігрував до Німеччини, де й до цього часу продюсує різних виконавців і продає гітари у власному магазині. Олег Верницький, соліст і шоу–мен київської групи «Квартира 50» мешкає в Нью–Йорку, працює фотографом і грає у відновленій «Квартирі 50». Нещодавно перебуваючи у Києві, відзняв на фестивалі «Рок–Січ» чудове відео для групи «Кому Вниз». Інший лідер давньої київської арт–рокової команди «Кредо» Віктор Карасик мешкає в Портленді, пише і виконує музику для християнських церков...

Можливо, сьогодні наша держава виробила нарешті культурну стратегію, механізми захисту людей мистецтва? На жаль, здається, що цього немає навіть у планах... Єдине, що можна сказати напевно, це те, що колишній емігрант нині є, радше, «напівемігрантом», який воліє працювати десь за кордоном, а жити — на Батьківщині.

Ноу–хау нової генерації

У 2009–му дві наші етно–рок–команди «Русичі» та «Тарута» майже одночасно подали заявки на участь у знаменитому фестивалі «Prystanek Woodstock». Це — міжнародна, одна з найбільших у Європі, імпреза, яка проходить майже на кордоні з Німеччиною, має мультижанровий характер і заслужено великий міжнародний авторитет. Щороку «Вудсток» збирає від 300 до 500 тисяч глядачів з цілої Європи. Там кілька разів поспіль з успіхом виступили наші «Гайдамаки», «ДримбаДаДзига» і «Атмасфера». Отже, «Тарута», надіславши звичайний CD–R з фрагментами аудіо і відеотреків, як виявилося пізніше, просто дали маху, позаяк «Русичі» з Білгород–Дністровського Одеської області представили в оргкомітет імпрези практично портфоліо — ошатно виданий альбом «Щебетала пташечка» з повною інформацією про групу у буклеті диску. Відповідно їх і зауважило відбіркове журі і запросило на ювілейну 2009–го року імпрезу. Так само уважно поставилися й до київського ансамблю зі стажем «ГуртЙоГурт».

А от київсько–львівська «Атмасфера» грала там уже вчетверте поспіль, оскільки одного разу організатори дуже високо оцінили їхню здібність мистецьки синтезувати індуїстську філософію, прадавні ведичні гімни на санскриті з елементами давноукраїнської, кельтської та середньовічно–європейської музичними культурами. До того прислужився чудово записаний альбом «Forgotten love». Група, завоювавши головний приз глядацьких симпатій, отримала змогу провести повноцінний концертний тур у найбільших містах країни. І нині, схоже, це вже четвертий колектив із неньки–України, який добивається справжнього успіху у наших західних сусідів та збирає стабільні аншлаги. Перші три відомі нині усім — це «Піккардійська терція», «Перкалаба» та «Гайдамаки». Щодо останніх, для них дуже добру репутацію на польському ринку склав спільний і по–справжньому творчий проект з джаз–роковою легендою VOO–VOO. Йдеться про прекрасний спільний альбом та низку подальших концертних трас обох команд у межах проекту «Інше звучання», які пройшли з величезним успіхом. Саме цей альбом за кількістю проданих примірників нещодавно було відзначено «золотим диском». Думаю, зовсім невипадково, адже за висновками європейського Worldmusic–Charts «Гайдамаки» посідають своє законне місце у першій дюжині найкращих представників жанру. Минулого року наші хлопці були одними з хедлайнерів на знаменитому фестивалі «Сігет» у Будапешті, а восени зібрали близько 400 тисяч далеко не тільки етнічних українців на фестивалі у канадському Торонто.

Спогадами про минулорічну поїздку до Канади живе львівська формація, «Бурдон», що мала фантастичний тур у містах провінції Альберта та у Вінніпезі. Головним бонусом закордонних мандрівок для київського складу «Воанергес» було чесно зароблене Гран–Прі міжнародного ворлд–мюзік–фесту у Португалії, а от для подільської «Пропалої грамоти» таким подарунком стала концертна траса по містах Чехії минулого року. Чогось подібного в рідній Україні вони не могли б і сподіватися. Отаке відбувається з багатьма нашими «гастролерами–самозванцями», які вперто просувають свою творчість туди, де її цінують по–справжньому, і при тому воліють якомога менше контактувати з вітчизняними культрегерами.

 

ОТЖЕ

Висновок перший: Усі більш–менш амбіційні, з активною життєвою позицією музиканти не мають жодних ілюзій відносно нормального концертного існування на батьківщині, де їх «в упор» не помічають ані державний, ані приватний менеджмент, ані редактори різноманітних електронних і друкованих мас–медіа, які чомусь надають перевагу різноманітним «співаючим трусам».

Висновок другий: Усі вони задовольняються винятково відомими у нас опен–ейрами, себто весняно–літніми фестивалями під відкритим небом, яких не так багато, але які ще мають вплив на розвиток сучасної музичної культури.

Висновок третій: Найкращі українські гурти, складовою творчості яких є корінна етно–культура, реалізують творчу потенцію у країнах, де «ящик» тотально не забитий попсою або нафталіновою естрадою радянського зразка, а є зорієнтований у бік сучасної Європи.

Висновок четвертий: Постійно відбувається процес тимчасової культурної міграції у країни, де цінують живу творчість і високу конкурентну спроможність наших артистів на сучасному європейському музичному ринку.

Висновок п’ятий: Чисельні здобутки сучасних українських гастролерів — це аж ніяк не результат зусиль міністерств культури чи закордонних справ, а є результатом вимушених пошуків самореалізації самих музикантів. Усі вони, до речі, шкодують за тим, що досягають успіхів за кордоном, а не в Україні...

Шостий: Україна, попри постійну риторику про наш вступ до європейських інституцій, культурно і ментально й надалі залишається «заповідником совка», відмовляється відкрити очі і побачити реальні зусилля найбільш прогресивно–креативної музичної молоді, яка справді творить максимально позитивний імідж нашої держави на теренах Європи і не лише там. Ну а звання і відзнаки, як у нас заведено, отримують інші...