Вудочка «старшого брата»

06.07.2010
Вудочка «старшого брата»

Опудало «РосУкрЕнерго» маскувало справжнього господаря ситуації. (Фото Рейтер.)

Свого часу газове протистояння Україна—Росія дехто пробував пояснити тим, що «поганий» (для Москви) Президент Віктор Ющенко зіпсував стосунки з великим сусідом через Голодомор і Бандеру. Втім задовго до Ющенка газом тиснули на Кравчука, що вплинуло на розподіл Чорноморського флоту, на створення бази російського ЧФ. А коли Росія «наїхала» на Білорусь (фактично, члена Союзної держави), стало зрозумілим: це системний підхід, це стратегія Російської Федерації.

 

Пишемо «РУЕ», розуміємо — Росія

Зброя Росії — газ, військова сила — «Газпром», мета (крім економічної, тобто високих прибутків) — політичний тиск на всіх залежних від газу. Щодо сусідів, таких слов’янських, таких православних, таких «братських» України та Білорусі метою є повне підкорення їх волі «великого брата». У недавній війні проти Білорусі, крім економічної (побільше здерти за газ, поменше заплатити за транзит), РФ добивалася ще й політичної мети. Ті ж цілі вирішувала вона й у минулих війнах з Україною. Недавнє рішення Стокгольмського арбітражного суду — не відгомін тих старих війн, а результат перманентної, яка ще триває, війни проти нашої держави.

Через риторику лідерки БЮТ у нашому суспільстві виникло хибне уявлення, що «Росукренерго» — це Дмитро Фірташ. Насправді «РУЕ» — це Росія. Російський державний «Газпром» володіє 50% РУЕ, Фірташ — 45%. Сектор газу — найбільш тіньовий, таємний і корумпований як у Росії, так і в Україні, найбільші капітали набуті саме там. Для постачання газу в Україну створювалися фірми–посередники, щоб із невидимої субстанції без кольору та запаху робити гроші. Тут «працювали» «Республіка» Бакая, «ЄЕСУ» Тимошенко, « Ітера» та інші. «РУЕ» виникло в 2004 році за часів президентства Путіна та Кучми, прем’єрства Януковича та хазяйнування в «Нафтогазі України» Юрія Бойка. Для України «РУЕ» організовувало транзит туркменського газу за вигіднішу для нас, порівняно з іншими посередниками, плату, для Росії воно здійснювало паралельно з «Газпромом» постачання газу в Європу. Ці потоки — газовий і грошовий — були підконтрольні Кремлю.

Смішно думати, що в «РУЕ» головним був Фірташ. Олігархи в Росії встають–присідають тільки за командою з Кремля. І в «РУЕ» командував Кремль — через «Газпром». Тоді умови посередника були прийнятні для нас, а що компанія робила із російським газом у Європі — то справа росіян. Згодом Росія відсікла нас від туркменського газу (момент прогавили «професіонали»), а «РУЕ» стало монополістом із постачання, протиснулося на наш внутрішній ринок. І то не біда. Умови лишалися прийнятними. З гіркотою слід визнати, що найкращі для нас газові угоди були за Кучми, всі наступні погіршували становище України. Нікудишніми переговірниками виявилися регіонал–«професіонал» Юрій Бойко, «націоналіст» Олексій Івченко, газ–бізнес–леді Юля: Росія весь час перегравала українських переговірників.

Особливо важких збитків завдала Україні Тимошенко в 2009 році. Ми одержали найвищу ціну в Європі за газ (хоч і без посередників!!!), найнижчий тариф за транзит. Це дало підстави Януковичу виправдовувати здачу Севастополя. Росія провела блискучу «двоходівку»: дорогий газ Тимошенко, здешевлення для Януковича за Севастополь.

Висока ціна непродуманої оборудки

Тимошенко прокрутила з «Газпромом» ще одну оборудку, думала перехитрувати всіх, а тепер за неї мусить розплачуватися Україна. Суть справи така. У наших газосховищах було 11 млрд. м куб. газу, що належав «РУЕ», але не був розмитнений. «Газпром» за $1,7 млрд. переуступив «Нафтогазу України» борг «РУЕ» . Якби будь–який український суд виніс рішення передати цей газ «Нафтогазу» в рахунок боргу, угода була б юридично чистою. Але Тимошенко та Андрій Портнов, що супроводжував цю оборудку як юрист, обрали інший шлях. До речі, нині Портнов уже в коаліції, мабуть, «регіоналам» не вистачає своїх юридичних пройдисвітів–«професіоналів».

Події, нагадаємо, розгорталися так: «Нафтогаз» продав 11 млрд. м куб. газу «Газпрому», того ж дня проведено зворотний продаж. Газ було розмитнено, і Тимошенко стала вважати його власністю «Нафтогазу». Розмитнення газу, купленого «Нафтогазом» у «Газпрому», було легітимним, тому абсолютно безпідставно нинішня влада кинула за ґрати колишнього керівника митниці Анатолія Макаренка. Але згадана операція не змінила права власності на газ «РУЕ» у сховищах.

І головне — в оборудці було стільки «проколів», що Стокгольмський арбітраж, куди звернулося з позовом «Росукренерго», присудив «Нафтогазу» повернути відібраний газ «РУЕ» і сплатити штраф: всього 12,1 млрд. м куб. газу вартістю $2,8 млрд. Україна зобов’язана виконати це рішення, а «Газпром» повертати $1,7 млрд. не буде: так було записано в угоді. Капітулянською та дуже підозрілою була позиція «Нафтогазу» в суді. Є підозра, що він, визнавши себе винним, захищав інтереси не своєї держави, а Росії та Фірташа. Не було використано такий доказ, як наявність боргу в 1,7 млрд. доларів. До речі, не з’ясовано, чи поверне «РУЕ» цей борг. Отже, Росія «кинула» Тимошенко. Але Росія «кинула» й Януковича, коли «Газпром» поставив свій підпис під позовом. Нічого собі «нормалізував» стосунки між країнами аж до «братських»!

Оптимістичні коаліційні політики, навіть дехто з урядовців говорять, що Україні стокгольмське рішення виконувати не обов’язково. Справді, на території України це рішення не чинне, поки його не підтвердить український суд. Але ж є інші країни та інші суди, куди може звернутися «РУЕ», тоді в тих країнах арештовуватимуть майно нашої держави. Так уже було кілька років тому, коли арештовували українські літаки та кораблі. За непрофесіоналізм, жадібність еліт, чвари між ними розплачуватиметься український народ.

Ігор ДЕМ’ЯНЧУК