«Дитина була від початку запрограмована на смерть»

17.06.2010
«Дитина була від початку запрограмована на смерть»

Через 2–3 тижні Марійку вже виписують додому, в місто Кролевець, що на Сумщині. Там на неї чекає старший братик Андрій. (Фото автора.)

Якби не дивовижний збіг обставин, багаторічна дружба двох лікарів найвищого рівня та очевидне втручання вищих сил, чотиримісячна Марійка сьогодні б не тягнула ручки до мами. Важко в це повірити, але два місяці тому дівчинка мала три надзвичайно важкі патології — ваду серця, проблеми з бронхами і пухлину завбільшки з дитячу голову. Дитину називали неоперабельною і радили мамі змиритися з неминучим згасанням. А сьогодні маля називають першим і поки єдиним у світі пацієнтом, якому виконали унікальну в своєму роді операцію. Завдяки якій, до речі, Марійка стала абсолютно здоровою…

 

«Мама дитини ходила за мною, ридала, вмовляла…»

Мама дівчинки, Тетяна Дмитрівна, каже, що проблеми зі здоров’ям у Марійки почалися буквально через декілька днів після народження. Дільнична медсестра, яка оглянула Марійку в домашній обстановці, першою забила на сполох. «Медсестра сказала, що їй не подобається шкіра дитини, такий колір недобрий, лимонний, — пригадує Тетяна. — Тоді до нас приїхала дільничний педіатр. Вона сказала, що в Марійки дуже сильний шум у серці, і того ж дня нас направили в Сумську обласну лікарню, у відділення патології новонароджених. Ми там пролежали весь місяць, лікувалися, зняли жовтяницю, і дитині стало краще. Потім трохи посиділи вдома і поїхали до Києва».

Рушаючи до столиці, Тетяна сподівалася на золоті руки директора Науково–практичного медичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України Іллі Ємця. Вона знала, що цей фахівець допоміг тисячам діточок із вадами серця. Утім після проведення ретельної діагностики лікар був змушений повідомити страшну річ: дитину неможливо врятувати, ніхто не візьметься її оперувати. У маленької Марійки (якій на той час виповнилося трохи більше 2 місяців) діагностували рідкісну вроджену ваду серця (синдром відсутності клапана легеневої артерії з дефектом шлуночкової перегородки), серйозну ваду трахеї та правого бронха і гігантську пухлину печінки. Якби в дівчинки було одне з цих порушень, її б без жодних зволікань прооперували або онко–, або кардіохірурги. Але поєднання трьох важких патологій в одному організмі практично ставило хрест на житті немовляти. У світовій медицині такі випадки вважаються неоперабельними, а пацієнти — приреченими.

Проблема полягала в тому, що пухлина мала судинну структуру та накопичувала надлишкову кількість крові в печінці. А під час операції на серці це могло б призвести до підвищення тиску, знекровлення решти життєво важливих органів, що значно б ускладнило і без того важку операцію. Крім того, розрив пухлини міг спричинити фатальну кровотечу. А тут ще й проблеми з диханням…

«Якби дівчинка з мамою не потрапили в таку дивовижну ситуацію, а пішли до звичайного кардіохірурга, — каже директор Національного інституту раку професор Ігор Щепотін, — то почули б відмову: «Не будемо оперувати, бо там є пухлина». Звернулися б до онкологів, почули б: «Ми не будемо оперувати, бо там вада серця, не сумісна з життям». Із таким «набором» дитина була заздалегідь запрограмована на смерть: жодних шансів».

«Спочатку я давав матері відмову, — каже Ілля Ємець. — Бо весь мій досвід кардіохірурга (а я працюю вже більше 25 років) підказував, що це неоперабельний випадок. Я казав, що вроджена пухлина, як правило, злоякісна, що страшна вада серця дає високу смертність під час і після операції, що просто не можу зробити таке складне втручання. І з цим треба змиритися, усі ми смертні. Але жінка не погоджувалася. Вона ходила за мною, ридала, вмовляла. І я почав шукати інші варіанти. Радився з колегами, потім запросив на консультацію свого друга — головного онколога країни професора Ігоря Щепотіна. Ще один тиждень додаткових обстежень — і ми ризикнули зробити таку поєднану операцію і на серці, і на трахеї, і з приводу пухлини печінки».

Краще, ніж було в «шпаргалці»

«Коли Ілля Миколайович уперше запросив мене на консультацію, я побачив абсолютно крихітну дівчинку, — пригадує Ігор Щепотін. — Це був вирішальний момент, який «сподвиг» мене погодитися. Дівчинка дуже активно мені посміхалася, пускала бульки через рот, і я зрозумів: моя участь в операції вирішена».

Утім грандіозна ідея не була народжена самими емоціями. Рішення було виваженим і серйозно обґрунтованим. Щепотін та Ємець довго готувалися до операції, буквально по кроках розписували на папірці послідовність усіх дій, де який розріз, хто що робить, які можливі проблеми можуть виникнути в операційній та яким чином їх слід усувати.

Ситуацію ускладнювало те, що на момент початку операції стан дитини був настільки тяжкий, що її довелося тримати на штучній вентиляції легенів. Не найкращі передумови для успішної роботи, але що поробиш — зволікати означало втратити пацієнта. Так почалася операція, яка тривала майже день. Спочатку бригада Ємця підготувала дитину до втручання, потім онкологи успішно видалили страшну пухлину. А далі кардіохірурги «відремонтували» ваду серця та усунули патологію бронхів і трахеї. Усі були напоготові, чекали несподіваних проблем. Але завдяки тому, що сценарій операції «прогнали» не один раз і незвичайно велика кількість людей (удвічі більше, ніж традиційно) працювала дуже чітко й злагоджено, кожен знав своє місце — все пройшло без проблем, навіть краще, ніж було написано на «шпаргалках». За словами Ігоря Щепотіна, це був найвищий клас.

«Марійка посміхається, на все реагує»

Після операції медики весь час були в стані бойової готовності, не розслаблялися ані на мить, особливо в перші 10 днів. А коли найнебезпечніший період минув, усі зітхнули з полегшенням. Загалом упродовж 2 місяців колективи двох потужних інститутів України робили все, щоб зберегти здоров’я цієї дитини. І ця праця триває по сьогодні. За дівчинкою цілодобово спостерігають лікарі–кардіологи та щодня навідуються фахів­ці в галузі онкології. На сьогодні вони задоволені результатами — Марійка добре набирає вагу, шви в неї загоїлися, серце й бронхи працюють як треба.

«Зараз вона посміхається, перевертається, на все реагує, старається взяти іграшку в ручки, — каже мама дівчинки. — А як тільки я заходжу в палату, мию руки і говорю «Марійко, мама прийшла», вона завжди повертає до мене голову і починає «жалітися». Поки що вона в палаті інтенсивної терапії, але вже через 2–3 тижні нас обіцяють виписати додому».

Найприємніше, що результати дослідження пухлини показали: утворення було доброякісним. А це значить, що тепер Марійка — просто здорова маленька дівчинка, в якої все життя попереду. Усі, хто чув про цю історію, кажуть, що це диво. А мама і лікарі кажуть, що в цьому їм допоміг Бог, тільки Йому під силу творити такі чудеса.

«Я людина віруюча, — каже мама Марійки. — З Божою поміччю вмовила лікарів урятувати дитину. Ходила в жіночий Покровський монастир у Києві, весь час просила Бога, Матір Божу, щоб Ілля Миколайович зробив цю операцію своїми золотими руками. І тоді він дав згоду. Спочатку планували, що операцій буде багато, і я все думала, як же ми будемо жити в перервах між ними? І тут сталося диво: така складна операція пройшла одноетапно. І лікарі — дуже велика їм подяка від самого серця — кажуть, що Марійка здорова».

А ми, виявляється, перші!

Фахівці кажуть, що ця спільна онкокардіооперація унікальна не лише для України. Готуючись до роботи, ані Ємець, ані Щепотін не знали, що такого роду оперативні втручання ніколи не виконувалися в історії медицини, ніколи в світі. Про це лікарі дізналися тільки нещодавно.

«У понеділок я мав розмову з директором Інституту дитячої онкології Росії, академіком Алієвим, — каже Ігор Щепотін. — У вівторок рано–вранці він розбудив мене своїм дзвінком і сказав: «Ігорю, ми провели дуже серйозний скринінг світової літератури, я хочу вас привітати від імені російського онкологічного центру. Ви, хлопці, молодці, зробили чудову операцію вперше в світі. І ми будемо вдячні, якщо ви вирішите опублікувати цей випадок на сторінках російської онкологічної преси».

Міністр охорони здоров’я Зиновій Митник переконаний, що країна має пишатися такими талановитими фахівцями: «Наші два провідні фахівці провели унікальне втручання, яке сьогодні не соромно показати світові. Тому я звертаю увагу на те, що ми (українські лікарі) вміємо працювати, знаємо, як працювати. Нам треба лише трошки підсобити й елементарно поважати цю працю. А щодо подальших перспектив — професори та їхні колективи опишуть цей випадок, він буде зареєстрований. Можливо, навіть під назвою «операція за методом Ємця—Щепотіна». Надалі ми будемо розвивати цей напрям медицини, щоб рятувати більше людських життів, особливо тих, кого донедавна вважали безнадійними».

 

ДО РЕЧІ

Зазвичай операцію на серці роблять 5—6 спеціалістів, а це унікальне втручання виконували вдвічі більше людей: двоє професорів, 3 онкохірурги, 3 кардіохірурги, анастезіолог, перфузіолог, 3 медсестри, 2 лаборанти, які робили під час операції дуже складні тести. І обов’язкова нянечка, яка забезпечувала чистоту в операційній.

 

ФАКТ

Незалежно від країни — будь–то Мозамбік, Україна чи Сполучені Штати — на тисячу живих немовлят народжується 6–8 дітей із вродженими вадами серця. В Україні в минулому році народилося 506 тисяч дітей. Відповідно, з них 3— 3,5 тисячі дітей мали вади серця різного ступеня важкості. Але головне завдання лікарів — не просто діагностувати патологію, а зробити це вчасно, іноді — ще до народження маляти. Бо деякі вади дуже підступні: діти вмирають відразу ж при народженні, при першому диханні. Сьогодні українські фахівці активно поширюють програму дуже ранньої діагностики серцевих вад, ще коли дитина перебуває в утробі матері. Медики вчасно роблять операцію, щоб дитина вижила.

 

ЦИФРА

«Торік ми зробили 1400 операцій на серці, — каже Ілля Ємець. — Жоден європейський заклад не зробив більше нас».