Сертифікована копія

11.06.2010
Сертифікована копія

На прес–конференції: портрет роботи Мурашка — наразі чи не найбільша визнана експертами НХМУ цінність з колекції «Градобанку». (Фото Тетяни Шевченко.)

«Уявіть собі, до нас потрапляє твір роботи Олександра Архипенка. Згодом, після дослідження, виявляється, що це не Архипенко. Як змінюється вартість твору, ви розумієте», — Марина Скирда, заступник гендиректора музею, представляє частину колекції «Градобанку», яка виставлена у Національному художньому музеї України (НХМУ). Наприкінці 90–х — на початку 2000–х ця тема час від часу виринала у ЗМІ: колекцію Віктора Жердицького, який, будучи головою банку, збирав мистецькі твори, вважали чи не найціннішим зібранням в історії незалежної України (там були і Пікассо, і Модільяні, і Богомазов, і Тулуз–Лотрек, і Сезан, і Бурлюк). Тепер фахівці стверджують: не така вона вже й цінна. Кому потрібно було завищувати вартість колекції «Градобанку» й чому Національний банк України не хоче віддавати основну частину збірки — позавчора на спеціальній прес–конференції намагалися пояснити дирекція та адвокати музею.

 

Учора — дали, сьогодні — забрали

У 2004 році Верховна Рада України прийняла закон, згідно з яким колекція мала перейти до Національно–художнього музею України («Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність»). Тоді ж Генпрокуратура передала музею 72 твори, які на радощах виставили на загальний огляд. Але минуло шість років, і дирекція НХМУ заявляє, що не всі картини з колекції «Градобанку» є оригіналами і закликає позбавити збірку статусу «національне культурне надбання», оскільки вона не відповідає тій високій оціночній вартості, яку було визначено у 1996 році — а це 5 мільйонів 176 тисяч 650 доларів.

Історія «колекції «Градобанку» тягнеться вже 14 років. Почалося все з того, що Віктор Жердицький заклав банківську збірку творів мистецтва для отримання кредиту в Нацбанку. Коли кредитні зобов’язання не були виконані, збірка залишилася під опікою кредитувальника, тобто Нацбанку. У 1998 році парламент прийняв постанову «Про заборону продажу колекції образотворчого мистецтва АТ «Градобанк» з метою недопущення аукціонного продажу колекції та вирішення питання про залучення колекції до музейного фонду України». Наступним було вищенаведене парламентське рішення 2004 року. Відтоді, за словами адвоката Віталія Титича, який представляє інтереси НХМУ у цій справі, й почалися митарства музейного закладу: треба було відшкодувати Нацбанку заборгованість «Градобанку», провести експертизу переданих 72 творів і нарешті перевести у фонди решту 713 творів. Заборгованість — понад 9 млн. грн. — Нацбанку відшкодували, але установа відмовилася віддавати колекцію. Тоді й розпочалася низка судових тяганин, яка все щільніше заплутувала правовий клубок навколо колекції. Останньою крапкою стало рішення Конституційного Суду від 16 жовтня 2008 року: справа була ініційована народними депутатами, які вимагали визнати неконституційними певні положення парламентського закону 2004 року, зокрема, щодо передачі колекції Нацмузею, проведення розрахунків щодо заборгованості та передачі Нацбанком колекції у повному обсязі до музею. Депутати ще чомусь вимагали скасувати положення про проведення експертизи та оцінки, але суд визнав неконституційними саме ті моменти, що стосувалися передачі колекції до музею. Це спровокувало нові суди. Тепер прокуратура Києва і НХМУ оскаржує у Вищому адміністративному суді України постанову Київського апеляційного адміністративного суду, яка скасувала всі попередні судові рішення на користь Національного музею. Адвокат каже, що ця судова тяганина та абсурдність ситуації змусила їх віддати справу на суд громадськості (все ж, останнє на даний момент рішення суду було винесене рік тому).

Архипенко, Шевченко? — Фальшивка!

Нацбанк намагається повернути воза назад і готовий віддати музею 9 млн. грн. Проте така розв’язка, навіть за сумнівної вартості колекції, музейників не влаштовує. «У такому разі на сьогодні нам мають повернути 21 млн. грн., — каже Титич. — Хай вони будуть зараховані на спецрахунок, і Національний музей вийшов би на відкритий аукціон і купив би предмети. Тут є твори, які можуть бути в експо­зиції». Проте аукціон заборонений постановою ВР.

«Чому Нацбанк так тримається за цю колекцію?» — питаю в адвоката. Очевидно, її вартість була завищена при першій оцінці, відповідає він: «Жердицький — антиквар із давнім стажем. Але сама колекція була створена дуже оперативно під конкретний захід... Деякі твори мистецтва не відповідають заявленому авторству».

На виставці в Національному музеї наразі представлені 12 картин із наявних 72. Одна з них — «Оголена», яку приписували Олександру Архипенку. Вердикт НХМУ — підробка. «Загальний низький технологічний та художній рівень виконання картини виключає можливість авторства О. Архипенка», — йдеться у висновку. Ще дві підробки — рисунок, який приписували Тарасу Шевченку, та картина «Київський двір», що була атрибутована як робота Олександра Богомазова. З оригіналів — «Портрет Віри Дитятиної» Олександра Мурашка та пейзаж «Судак», який, імовірно, належить пензлю Івана Айвазовського. Треба ще перевірити, які роботи зберігаються на монетному дворі Нацбанку, каже головний зберігач фондів НХМУ Юлія Литвинець: той самий малюнок Пікассо може бути енним відбитком і не мати великої цінності, якби це був один із перших відбитків. Крім того, експерт не ручається, що у сховищі банку зберігають ті роботи, які там були на момент його перевірки у 2004 році. «Сховище було опломбовано Нацбанком і Нацмузеєм. Але у 2006 році я виявила, що печатки були зірвані, то не можу стовідсотково сказати, що там тепер зберігається».

Музейники закликають до прозорого ведення справ: передати колекцію на тимчасове зберігання до музею, атрибутувати її й провести незалежну оцінку. НХМУ залишає за собою право викупити роботи, які їх цікавлять, після проведення належних розрахунків між Нацбанком, музеєм і власником творів, що, зрештою, створює новий клубок проблем, адже документа, що підтверджує право власності на колекцію, не мав навіть Жердицький, стверджує Титич.

 

З ПЕРШИХ ВУСТ

Едуард Димшиць: Мені здається, тут стоїть бізнес–інтерес

Мистецтвознавець, який формував колекцію «Градобанку», заперечує наявність підробок і заявляє, що висновок НХМУ був комусь дуже потрібен

— Як ви прокоментуєте твердження, що колекцію «Градобанку» збирали поспіхом під кредит, і, за експертизою НХМУ, деякі роботи не є оригіналами?

— Я не чув цієї прес–конференції, бо не був запрошений — як і на всі дослідження, які Національний музей проводив щодо цієї колекції. Крім того, цією колекцією займалося кілька комісій: коли передавали її з «Градобанку» в Нацбанк і у 2004 році. До складу цієї комісії входили — академік Федорук, відомий мистецтвознавець Дмитро Горбачов, який займається українським авангардом, замдиректора Національного музею на той час Ірина Горбачова.

— Картина, яка була атрибутова як Архипенко «Оголена», за дослідженнями музею, не така стара й не рівня Архипенка.

— А у мене є ксерокопія висновку Державного науково–дослідного інституту реставрації, Москва, 24 червня 1995 рік. Акт мистецькознавчої експертизи: Олександр Порфирович Архипенко, «Оголена біля столу», позитивний висновок.

— Це спростовує твердження, що колекція не має відповідних документів, не була атрибутована?

— Безперечно. Коли передавали роботи з «Градобанку» до Нацбанку, то цей процес відбувався дуже швидко, комісія мала лише тиждень на вивчення. Тоді взяли список бухгалтерських записів по колекції, бо його легко було роздрукувати, і навпроти кожної колонки ставили ціну роботи, яка була на 1996 рік. Їм було важливо, щоб сума збігалася. І те, що відбувається у стінах Національного музею, — це спростування амбарних книг.

— У вас ці документи є?

— Принаймні ксерокс висновків майже на всі основні твори.

— А оригінали?

— Я не знаю, де вони наразі. Ця колекція мандрувала досить багато. Хоча в мене є кілька оригіналів висновків. Але основне те, що на цих паперах є телефони інстанцій, які їх видавали, і за ними можна все звірити.

— На прес–конференції було заявлено, що кожна картина повинна мати історію. Такі документи є?

— Якщо йдеться про цю колекцію, то треба брати до уваги ті часи, коли її купували. Коли ми купували твори у майстернях сучасних художників (а 60% колекції «Градобанку» — сучасне мистецтво), то історія походження зрозуміла.

Мене щонайменше здивував висновок, що ця колекція не є національним надбанням. Мені здається, тут стоїть якийсь бізнес–інтерес, тому хотіли мати такий висновок від музею.