Не укладав угод з власною совістю. Ренесансна чистота художника-шістдесятника Георгія Якутовича
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
Високошвидкісні Джилленхал та Артертон.
Є кілька типів глядачів, які охоче підуть на свіжу картину в нашому прокаті — «Принца Персії»: фанати однойменної комп’ютерної гри, любителі фентезі й костюмованих фільмів та шанувальники східної екзотики. Всіх їх об’єднує те, що вони не чекатимуть від кіно сильної фабули, головне для таких глядачів — картинка і якість зйомки. І тут «Принц Персії» може дати фору «Піратам Карибського моря», яких також продюсував Джеррі Брукхаймер.
Сюжет новоспеченої діснеєвської казки — у стилі «1001 ночі». Є добрий цар і його підступний брат Нізам (Бен Кінгслі), який під личиною друга й радника по одному прибирає вінценосних осіб, щоб самому сісти на трон. На заваді йому стає прийомний син царя — принц Дастан (Джейк Джилленхал). Дорогою йому трапляється розумна та красива принцеса (Джемма Артертон), магічні сили (у вигляді Пісків Часу) й вірні друзі (шахрайкуватий шейх та африканський воїн).
На цьому казка у стилі Шахерезади закінчується, і починається хай–тек ХХІ століття. Пригоди й перипетії головних героїв відбуваються на великих швидкостях комп’ютерної гри — перегони на конях, бойові сцени, втечі й навіть залицяння. Все це оздоблене прекрасними дорогими костюмами, казковими містами й пейзажами й приправлене стьобними жартами. Останній прийом, чесно кажучи, дещо дратує: повсякчасне використання в американських блокбастерах робить його банальним й абсурдним.
Чистою, проте без будь–яких претензій на створення характерів, є гра акторів. Джейк Джилленхал усе найкраще залишив у «Горбатій горі». Красуня Джемма Артертон тільки здобуває свої перші перемоги. Винятком хіба що є оскароносний британець Бен Кінгслі, в якого, здається, навіть лисина грає, та Альфред Моліна, чия роль другого плану бере на себе всю увагу глядача. Моліна фігурує в одній із найкумедніших сцен — страусиних перегонах. Він — шейх усіляких харцизяк, такий собі «Робін Гуд» пустелі, який протистоїть податківцям («Податки у нас платять прості бізнесмени») й має слабкість до страусів («Вони схильні до суїцидів, треба слідкувати, щоб не наклав на себе лапи»).
Простий і якісний «Принц Персії» — ідеальна картина для сімейного перегляду. Якщо ви хочете розкрити дитині скарби Сходу, але під казки народів світу вона засинає, голлівудський екшн зробить це за вас.
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
У Києві наприкінці травня Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки представив прем’єру вистави «1111. Театр Лесі та Курбаса»» у постановці Андріюса Дарели — сценічного осмислення історії українського мистецького покоління 1920–1930-х років. >>
Уперше почув ім’я критика Ігоря Котика п’ятнадцять років тому – воно опинилося в центрі скандалу, вчиненого «літературними патріотами». >>
У Києві, у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, триває виставка, присвячена 280-й річниці від дня народження іспанського художника Франсіско Гої, яка складається з серії гравюр «Диспаратес» (Los Disparates). >>
У нашій країні дедалі більше уваги приділяють створенню безбар’єрного середовища. >>
Книжка Володимира та Сергія Кампо «Юрій Бадзьо: Філософія антиімперського/антифашистського спротиву України» (Ужгород: Карпати, 2024) фігурувала у тогорічному рейтингу всередині номінаційного списку рубрики «політологія/соціологія/культурологія». >>