Фройд би плакав...

28.04.2010
Фройд би плакав...

Ілля Чичкан. Серія «Захисники». 2001 р.

Іще більше дорогих і відомих у світі арт–об’єктів, ще більше модних художників власною персоною у Києві, іще скандальніша експозиція — це нова виставка у PinchukArtCentre. На відкритті експозиції «Сексуальність і трансцендентність» кого тільки не було — Віталій Кличко стояв ошелешений біля інсталяції Яна Фабра «Фонтан життя», заступниця Генпрокурора Тетяна Корнякова крокувала по залах, тримаючись за маму засновника Центру Віктора Пінчука, голову АМК Костусєва ми побачили, коли він з другого поверху дивився на атракціон Джеффа Кунса — «Надувного кролика», який зроблений зі спеціальної сталі і важить 5 тонн, а виглядає, як скручений із повітряних кульок. Співачка Наталя Могилевська і продюсер Борис Бронштейн не стільки зосереджувалися на роботах, як на людях — віталися наліво і направо, не пропускаючи жодної важливої персони. Художниця Маша Шубіна і світська дама Ольга Альонова перетнулися в залі біля перформенсу Тіна Сегала — пара виконувала плавні рухи, імітуючи обійми закоханих ( таких пар 20 і вони змінюють одна одну, коли в Центрі є відвідувачі), стенули плечима і пішли далі. Оглянувши півекспозиції, голова оргкомітету українського тижня моди Ірина Данилевська сказала: «Поки мені найбільше подобається українське сучасне мистецтво — Михайлов (відомі серії «Я не я» (1993—2002), «Історія хвороби» (1999) і «Чичкан» (серія фотографій 2001 року «Захисники»).

«Як добре, що є таке місце, де можуть зустрітися культурні люди», — іронічно вигукнув генеральний продюсер пінчуківського телеканалу ICTV Олександр Богуцький, зустрівши знайомого. Мистецтвознавець, куратор Олексій Титаренко довго стояв біля плаского фіолетового прямокутника роботи Аніша Капура, в якому чорна діра–отвір йшла кудись у стіну, і було зовсім не зрозуміло, як це зроблено.

Куратор виставки Екхард Шнайдер спочатку розтлумачив Віктору Пінчуку, як це круто зробити таку виставку, а потім і для народу дав письмові роз’яснення — спеціальний додаток з описами робіт художників, поясненням концепції вийшов із газетою «Коммєрсант–Україна». Правда, розшифровки філософського терміна «трансцендентність» у жодному буклеті немає, боюся, й куратори, художники та галеристи не змогли б точно сказати, що це. Очевидно, це поняття, що означає недоступне теоретичному пізнанню, не засноване на емпіричному досвіді, в трактовці Канта — це Бог, душа тощо, дуже зручне для куратора, бо кожен художник його трактує по–своєму — тоді й гігантський «Блакитний діамант», «Тріснуте яйце», «Надувний кролик» Джеффа Кунса — технологічні іграшки, дизайнерські атракціони стають провідниками трансцендентності, і взірці промислового дизайну — «Доросле лоша–гойдалка» та «Шлюб» модних концептуалістів Елмгріна і Драгсета впишуться в концепцію трансцендентного. Описувати «Самотнього ковбоя» і «Гіперон» — задерикуватих героїв у стилі порно–манга Такеші Муракамі, фотографії скривавленої медсестри Річарда Прінса чи відеоімітації сексуального акту зі шматком м’яса Пола МакКарті, думаю, недоречно. До речі, на вході до деяких залів працівники PAC завбачливо написали: вхід особам до 18 років дозволений тільки з батьками.

Судячи з обговорень у соціальних мережах, форумах, повідомлень у пресі, запитання «А навіщо?» виникло не тільки в мене після виходу з PAC. Річ не в моралізаторстві — порнографія, ексгібіціонізм, вуайєризм, збочення і так далі в сучасному мистецтві давно нікого не дивують, ці речі успішно прикриваються соціальними або філософськими теоріями кураторів і самих художників. І не в тому, що сказала одна з працівниць медіа–холдингу Віктора Пінчука: не варто було Віктору Михайловичу це робити — він шукає порозуміння з новою владою, а в її представників дуже консервативні смаки. І не в можливості побачити славетних Фабра, Майкла Елмгріна і Інгара Драгсета, фаворитів останньої Венеційської бієнале, на сходах біля PinchukArtCentre, або сфотографувати американку Сінді Шерман на тлі її ж шпалер із її ж зображенням. PinchukArtCentre за два роки свого існування сам зробив дуже багато для розуміння того, що формального набору дорогих арт–об’єктів і дорогих художників, чудової роботи з логістики, розмитнення і монтажу виставки та правильно туманних текстів мало. Більше того, хороші проекти і думаючі художники загубилися в цьому сексуально–трансцендентному кураторському коктейлі. Подібні виставки мають якщо не породжувати нові сенси, то хоча б створювати актуальні діалоги і шукати новий кут зору, інший фокус на заявлену тему і дібраних художників. Сенс, ау...