ЦИТАТИ ТИЖНЯ

16.04.2010

Михайло Чечетов,
народний депутат від Партії регіонів
— про рішення Конституційного Суду щодо легалізації парламентської коаліції з окремих депутатів, а не фракцій:

— Це наймогутніший чинник стабілізації країни. Звичайно, окремі маргінальні політики погаласують, посвистять, але вони вже не грають ніякої ролі, адже ні країна, ні світ їх не підтримують... Рішення КС — це стимул для перельоту в коаліцію вже не окремими ластівками, а цілими зграями з БЮТ і «НУНС». В умовах стабільності люди захочуть працювати на творення, а не на руйнацію. Андрій Портнов уже обрав цей шлях, і таких людей — десятки. До осені коаліція з союзниками повинна становити 300 депутатів.

(«Сєгодня»)

 

Володимир Бойко,
журналіст
— про використання КС різними політичними силами:

— Бейсбольною биткою і Конституційним Судом можна досягнути значно більшого, аніж самою лише бейсбольною биткою.

(«Українська правда»)

 

Віктор Швець,
народний депутат від БЮТ
— про нові можливості Конституційного Суду:

— Після того як КС визнав коаліцію, столицею України можна зробити Єнакієве. Бо в слові «Єнакієве» є слово «Кієв»... Це, звичайно ж, абсурд. Але ж те, що відбувається в Конституційному Суді, теж абсурд. Дозволю собі зробити таке припущення, яке на перший погляд теж видасться абсурдним і зухвалим: завтра Президент припинить повноваження Верховної Ради, післязавтра — своїм указом призначить 450 депутатів, а потім КС оголосить, що це конституційно.

(«Столічниє новості»)

 

Дмитро Табачник,
міністр освіти і науки
— про потребу передати всі ВНЗ під крило Міносвіти та його нове визначення для України:

— Безумовно [потрібно передавати]. Тому що ми — єдина папуаська країна, де 28 центральних органів виконавчої влади мають вищі навчальні заклади.

(«Українські новини»)

 

Олександр Ярославський,
український мільярдер, президент фінансової групи DCH і ФК «Металіст»
— про те, чи він вважає себе олігархом:

— Я не вважаю себе олігархом. Я скажу вам, що навіть моя сім’я дуже довго звикала, що в нас з’явилися гроші. І великі гроші. Моя мама тривалий час плакала, і все чекала, коли мене або посадять, або розстріляють. Раптом повернуться комуністи і радянські часи — і будуть у мене великі проблеми. Тому, ну, потихеньку всі звикли. До хорошого всі швидко звикають.

(«Українська правда»)