Чорна рілля ізорана і злиднями засіяна

17.04.2004
Чорна рілля ізорана і злиднями засіяна

(Олега ГРИБА.)

      Єдине, на що гріх скаржитися більшості селян нинішньої весни, так це на зимову погоду. Одначе вона була милосердною не лише до озимини (станом на 1 квітня загинуло всього 158,5 тисячі гектарів або 2,8 відсотка від загальної площі посіяного), а й до шкідників і хвороб. «Перезимувало все», — констатував, відповідаючи на запитання журналістів, міністр аграрної політики Віктор Слаута. За нинішнього скрутного року, коли господарства стягуються з останніх сил, щоб хоч якось обсіятися, і доводиться економити на всьому, саме дорогі імпортні протруювачі є «забутою» статтею видатків. Проте не тільки вони. Сільгосппідприємствам катастрофічно бракує обігових коштів і застави, під яку можна взяти у банку кредит. Тому повністю підготовленими в поле складно виходити навіть найбільш сильним господарствам: аби вкластися в терміни, вони працюють на найнятій техніці, а керівники заставляють кредиторам не лише майбутній урожай, а й власні хати, щоб дотягти до жнив і бути з рятівним хлібом.

 

Погода: холодно, але не голодно

      Не секрет, що більшість аграріїв південної і центральної України, які робили ставку на озимину в 2002—2003 роках, прогоріли. Деякі збанкрутували, решті доводиться працювати рік за два, бо високий урожай соняшнику і кукурудзи не зміг перекрити витрати на дві, а для декого — там, де не зійшов ячмінь, — і три посівні. «Стараємося зберегти вологу, провести посівну високими темпами — ще тиждень, і ми закінчуємо весь комплекс робіт», — розказує «УМ» керівничка одного з господарств, що в Броварському районі, під Києвом. Бачачи, що рання весна, тут пішли на додаткові витрати — найняли трактори, щоб сіяти кількома агрегатами, вкластися в оптимальні терміни і гарантовано отримати якісні сходи.

      Нагадаємо, що восени під урожай 2004 року посіяли близько 7 мільйонів гектарів озимих культур, з пшениці — 5,5 гектара. Це на 17 відсотків менше, ніж було у 2003 році, коли аграрії мали 8,4 мільйона гектарів озимини, 40 відсотків з яких загинуло через несприятливі погодно-кліматичні умови.

      Поки що «небесна канцелярія» працює на селянина. «Погода дуже сприяє: засухи немає, суховіїв немає, отримали хороші сходи ячменю. Така погода — дощі, хмари, не холодно — дозволяє розвиватися пшениці. У нас є різні посіви — хороші, які ми сіяли рано і по парах, і слабкі, посіяні після 14 жовтня. Якщо така погода збережеться, то виживе вся пшениця», — прогнозує директор одного з господарств Дніпропетровщини, в якого торік із 700 гектарів озимини вижили тільки 10.

      Утім не всім областям так пощастило пережити першу декаду квітня: різке зниження температури до мінус 12—13 градусів на Херсонщині і в Криму в перших числах місяця призвело до загибелі щойно посіяного ярового ячменю і гороху та пошкодження озимих на відчутних площах. Деяким господарствам тут, як і в сусідніх Одещині, Миколаївщині та Запоріжжі, доводиться витрачатися на пересіви. Тим часом у Міністерстві аграрної політики побоюються другої — травневої — хвилі похолодань. «Рік високосний і кострубатий, — каже Віктор Слаута. — Я боюсь традиційних заморозків 1—5 травня, отого морозу, коли пшениця почне колоситися».

Знову соняшником по соняшнику?

      Станом на позавчора аграрії посіяли понад 7 мільйонів гектарів ярових культур, або 40 відсотків від прогнозу. Традиційно основний розрахунок роблять на максимально рентабельні соняшник і пшеницю. Так, зменшення площ під озимою господарства переважно центральної України сподіваються дещо компенсувати за рахунок розширення площ під яровим хлібом. За інформацією прес-служби Мінагрополітики, селяни уже посіяли 455 тисяч гектарів (59 відсотків від прогнозу) ярової пшениці. Звісно, до планованого раніше 1 мільйона га не дотягнуть, проте очікується, що «весняна» пшеничка займе удвічі більші площі, ніж торік, — 753 тисячі гектарів.

      А от ярового ячменю, яким торік посилено пересівали озимі, цього року буде менше. Як звітує прес-служба, більшість господарств на 100 відсотків «розквиталися» з ячменем, якого маємо 3,63 мільйона гектарів проти майже 5,2 мільйона, посіяних торік.

      Ось уже півтора тижні як селяни дбають про урожай соняшнику. Як повідомив міністр аграрної політики Віктор Слаута, він щиро сподівається, що аграрії нарешті прислухаються до рекомендацій Мінагрополітики і не розширюватимуть площі під цією олійною культурою, яка завдяки порівняно високій ціні років з п'ять як стала паличкою-виручалочкою в умовах економічних катаклізмів. Утім на запитання журналістів Слаута не уточнив, скільки саме мільйонів гектарів соняшнику, за міністерським прогнозом, посіють селяни.

      Раніше в МінАП прогнозували зменшення урожаю насіння на третину — до 2,8 мільйона тонн проти 4,24 мільйона, зібраних торік. Утім з року в рік практика свідчить про протилежну тенденцію: хоч соняшник і нещадно визискує грунт, аграрії активно його вирощують як найбільш ліквідну культуру. Відтак, за оцінками експертів, і цього року ми матимемо не менше 3 мільйонів гектарів цих олійних, тоді як науковці радять сіяти не більше 1,8—2 мільйонів. «Ми будемо збільшувати посіви соняшнику», — повідомили «УМ» керівники опитаних господарств, аргументуючи свої дії високою ціною і наявним ринком збуту. Вже, згідно з оперативними даними, маємо понад 506 тисяч гектарів, засіяних насінням олійних.

      Тим часом цукровому буряку знову не таланить, бо й тут селяни прислухаються до «підказок» з боку економіки господарювання, а не київських чиновників. Станом на позавчора цією солодкою культурою, якщо вірити МінАП, господарства засіяли майже 311 тисяч гектарів, або 35 відсотків від міністерського прогнозу (близько 1 мільйона га). Щоправда, у цьому випадку посіяне не означає просапане, а тим більше — зібране. Наприклад, торік, коли дорожили кожною копійкою, «вкинули» в землю близько 776 тисяч гектарів буряків, а зібрали лише 668 гектарів. Та й урожай солодких коренів зібрали на мільйон тонн менший, порівняно з попереднім, 2002, роком.

      «Сіяти буряки економічно невигідно, — кажуть керівники господарств. — Ми орієнтуємося на потреби на корми в тваринництві: коли у нас було 3 тисячі голів худоби, то ми сіяли 300 гектарів буряка, а сьогодні його стільки не треба». «Це — важка, ручна робота. Інтерес пропадає ще й тому, що цукрові заводи в основному стоять через відсутність сировини, але й нас дурять. Кожен керівник боїться: виростиш, затрати понесеш, віддаси, а потім цукру не отримаєш», — пояснюють на Київщині.

      Зате круп у нас буде вдосталь. Круп'яні, як правило, не викидають зі структури посівних площ, отож і цьогоріч матимемо гречки, проса й рису близько 900 тисяч гектарів. Чого не скажеш про кукурудзу. У МінАП планують, що цієї пізньої зернової культури буде близько 2,5 мільйона гектарів, щоб за урожайності в 30—32 центнери забезпечити близько 6,8 мільйона тонн кукурудзяного зерна на корм худобі й на експорт. Але в господарствах розмірковують інакше. Навіщо сіяти кукурудзу, коли тваринництво нерентабельне, а попит на зерно не дуже високий. «Для кукурудзи ринку збуту немає, — пояснюють на Дніпропетровщині, — тому все залежить від поголів'я. Більшість ферм пусті, тому ставку роблять все-таки на соняшник, бо олію не треба через свиней перепускати — можна зразу пити».

За кредит хату треба віддати

      Проте ситуація на полях — це тільки верхня частина айсбергу селянських виробничих проблем. У нас у народі ще не звикли прагматично рахувати копійку, а все ще планують виробничі витрати з позиції, щоб усе було оброблене, інакше ти не хазяїн. Утім із 33 мільйонів гектарів орних земель ось уже котрий рік 5 мільйонів «урожаяться» бур'янами, бо нікому і нічим їх засіяти. Програми державної підтримки, якими так пишаються у Києві, не завжди доходять за межі асфальту, про що неодноразово писала «УМ». Дві найбільші проблеми — за що купити кредит і де взяти мінеральні добрива, — над вирішенням яких начебто посилено б'ються в Кабінеті Міністрів і Міністерстві аграрної політики, ось уже котрий місяць залишаються найбільшими турботами селян.

      «З мінеральними добривами — повна чехарда, ми їх змушені купувати через треті руки», — скаржиться «УМ» керівник одного з господарств. Аміачну селітру він вирішив не купувати зовсім, бо ціна на ринку була високою, а купити по 550 гривень за тонну на черкаському заводі «Азот», як визначено в урядовій постанові, нереально. «Облагропром продає їх через своїх людей, тому ми змушені купувати складні комплексні добрива через треті руки», — продовжує голова. За його словами, працюючи з посередниками, складно отримати передбачену Кабінетом Міністрів компенсацію (із виділених з бюджету 140 мільйонів) за підживлені озимі. Так що одразу дві начебто рятувальні урядові програми (про фіксовані ціни і дотацію за підживлення) для цього дніпропетровського підприємства виявилися мильною бульбашкою.

      Нарікають на слабку увагу з боку влади і на Київщині: хоч до столиці — рукою подати, компенсація сюди також не дійшла. Хоча, кажуть у Броварському районі, із придбанням селітри по 450—500 гривень за тону труднощів не було — система спрацювала без збоїв. Утім не виключено, що це сталося завдяки добрим особистим стосункам із керівництвом обласного управління сільського господарства. Хоча звіти Мінагрополітики всуціль пронизані оптимістичними показниками: станом на позавчора посіви озимини підживлені на площі 5,58 мільйона гектара, або на 77 відсотках від запланованих площ.

      Тим часом дніпропетровських і київських господарників, так само як і їхніх колег з інших областей України, найбільше турбує не тільки почім, а й за що купити матеріально-технічні ресурси. Як відомо, 40 відсотків сільгосппідприємств змушені тягнути на собі минулорічні кредити, які їм пролонгували комерційні банки за домовленістю з Нацбанком і Кабінетом Міністрів. Уряд начебто брав на себе сплату відсотків за цей вимушений тягар після неврожайного року, щоб урятувати аграрний сектор від поголовних банкрутств, проте співрозмовники «УМ» стверджують, що державні компенсаційні так і не прийшли.

      Зрозуміло, що обтяженим кредитними зобов'язаннями господарствам нових позичок ніхто не дасть. «Нам відмовили в кредиті, подивившись на фінансові результати, а вони були плачевні, бо  пшениця вимерзла. У нашому, Броварському, районі є 4 господарства, які зовсім не сіяли пшеницю або посіяли гектарів з 20, от тільки вони й виявилися кредитоспроможними», — кажуть під Києвом. Щоб посіятися восени, СТОВ моєї співрозмовниці взяло новий кредит під заставу 150 гектарів озимих. Більше закласти нічого: «Є ярі зернові, але я їх тільки посіяла, є ризик щодо сходів, тому банк під них давати кредит не хоче. Установка одна: закладіть своє власне майно. Але яке я маю майно — людське, взяте на умовах оренди?».

      А дехто з чесних, щоб розвиватися далі, ризикує і бере позичку під заставу власної садиби. «Я сказав: хлопці, треба закладати свою хату», — у цього дніпропетровського СТОВ 18 засновників, так що кредит на посів соняшнику і кукурудзи, ремонт зернозбиральної техніки та придбання пального вони вирішили «розкласти» на всіх. У такий спосіб більшість господарств залізли в борги наступного року і нарікають, що держава не підтримала їх суттєвіше після неврожаю минулого року.

      Проте міністр Віктор Слаута роботою кредиторів майже задоволений. «Пільгових кредитів узяли удвічі більше, ніж у минулому році, — каже він, — 930 мільйонів проти 450. І вперше 120 мільйонів гривень довгострокових позик узяли». Єдину проблему, на яку він пообіцяв звернути увагу, так це зменшення відсотків. «Банки повинні давати пільгові кредити під 18—19 відсотків, деякі беруть ще 3—4 відсотки страхових—обслуговуючих. Це мені не подобається», — каже міністр, обіцяючи «переконати» банкірів відмовитися від такої практики.

      А якщо немає обігових коштів, то що вже говорити про витрати на придбання нової техніки чи засобiв захисту рослин. «Запас протруйників у нас був, зерно частково обробили, а так сподіваємося, що погода допоможе», — підсумовують мої співрозмовники. Агрономи знають: не буде мокрої погоди — головня не попсує кукурудзу, пшеницю та ячмінь; знайдуть трохи коштів — побризкають поля по периметру від клопа черепашки; а від жужелиці, може, й так «пронесе». З таким «науковим» підходом, зрозуміло, якість урожаю буде відповідною.

А на землі, як на війні

      Наприкінці не можу обминути останній момент — суспільно-політичне тло, на якому доводиться сіяти. Як колись казали, «битва за урожай» цього року фактично перетворюється на битву за землю. Бо той із власників сільгосппідприємств, хто за підсумками сезону виявиться на плаву, зможе погасити борги минулого неврожайного та економічно збиткового року, забезпечить собі перспективу на майбутнє, — контролюватиме угіддя, на яких господарює, у 2005-му. Тобто, залишиться «головним на районі» на початку торгівлі землею сільськогосподарського призначення, адже весь державний апарат сьогодні працює на те, щоб вона (торгівля) стартувала з найближчого 1 січня.

      Якщо фінансово виживуть селяни, фермери, екс-голови колгоспів і спеціалісти середньої ланки, то умовну битву виграють вони і залишаться фактичними власниками землі, як це є зараз завдяки аграрній реформі шляхом розпаювання. Ні, то потенційний земельний капітал за борги перейде до рук так званих інвесторів — переробників, промисловців, банкірів, держчиновників і навіть бандитів, усіх тих, які розуміють ціну українських чорноземів і мають за що їх придбати. А екс-голови колгоспів, так само як і їхні спеціалісти, перетворяться у найманих менеджерів і виконавців, які відпрацьовують свою (цілком можливо, що нарешті високу) зарплату. Тому більшість труднощів цього року є не випадковою і не помилковою: економічно «просунутіше» місто «додушує» феодально-консервативне село, нав'язуючи йому свої традиції і привчаючи до своїх правил гри. Бо ті, у кого є гроші, самі хочуть бути «головними на районі».

      Важко спрогнозувати, як це змінить обличчя села: стане там жити легше чи важче, залежить від розвитку подій у кожному конкретному населеному пункті чи районі, залежить від позиції конкретних представників влади, як призначених, так і обраних, а також від правильних чи хибних кроків конкретних керівників господарств і конкретних людей. Але у будь-якому випадку село стане інакшим — прості люди приречені пережити ще одну «тиху революцію», яка насправді буде значно бурхливішою за ту, яку багатьом селянам довелося спостерігати впродовж 1999—2000 років, коли КСП реформували в приватні підприємства. Так що ціна урожаю-2004 досить висока. Навіть занадто висока, якщо змушує ризикувати власними помешканнями далекоглядних колишніх голів колгоспів, у яких, за простонародним уявленням, можливості для самозбагачення начебто ніким не обмежені.

      Цікаво, що представники влади воліють мовчати саме про цей важливий земельний нюанс весняно-польових робіт і організовують посівну в кращих радянських традиціях, по-кампанійськи, як битву за урожай і продовольчу безпеку країни. Вони не хочуть визнавати, що насправді грають у іншу битву, яка має два начебто взаємовиключні фронти: політичний — зберегти стабільні ціни і громадянський спокій та традиційну покору в господарствах (саме тому селян хоч і погано, але все ще продовжують «підгодовувати» державними дотаціями) — і економічний — максимально ослабити господарства, щоб земля була дешевшою (для чого другий рік «ламають» прозорий ринок і стимулюють тіньові посередницькі схеми). А селяни простодушно дивуються, чому держава їм так погано допомагає, і свято вірять, що вона їм краще допоможе в майбутньому.

 

Довідка «УМ»

За прогнозом Міністерства аграрної політики, в 2004 році господарства зберуть 32-35 мільйонів тонн зерна, з них — 12-15 мільйонів продовольчого, що в тричі більше, ніж у 2003-му. Очікується, що селяни виростять:

14,5 мільйона тонн озимої пшениці,

1,5 мільйона тонн ярової пшениці,

8 мільйонів тонн ярового ячменю,

6,8 мільйона тонн кукурудзи,

2,8 мільйона тонн насіння соняшнику,

1 мільйон тонн круп'яних культур,

14 мільйонів тонн цукрових буряків.

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>