Чехов, Шустер, Міхалков і «художня самодіяльність»

30.03.2010
Чехов, Шустер, Міхалков і «художня самодіяльність»

Актори Російської драми самі себе привітали «капусником» із Днем театру. (Фото Ірини СОМОВОЇ.)

Передислокувавшись із Театру оперети, де вручали «Київську пектораль», до Російської драми на традиційний «капусник», театральна громада міста наче опинилася в іншому мистецькому вимірі. Досліджувати фінансовий бік справи, аби хоч якось виправдати таку разючу відмінність цих двох подій, процес безнадійний хоча б тому, що в театрі імені Лесі Українки про якісь спеціальні фінансові вливання взагалі не йшлося. Просто захотіли люди зробити свято собі та своїм друзям — і вони його зробили. Не пошкодувавши для цього ні часу, ні таланту, ні душі.

Саме зараз театральному «капуснику» виповнилося сто років, першими на тему театру напередодні свого професійного свята жартували актори МХАТу. Про що йшлося у тих репризах, зараз можна лише здогадуватися, у наш час театральну сцену, як і інші галузі життя, окупувала політика. На щастя, не нудна й обридлива, як у житті, а дотепна й ... значно людяніша. Тож поки Савік Шустер у режимі «он–лайн» вирішував зі своїми гостями насущні проблеми країни, інший Савік Шустер, дуже подібний до оригіналу, вийшов в ефір зі своєю «Свободою» зі сцени Театру імені Лесі Українки. Щоправда, персонажі, які прийшли того вечора на ефір каналу «Україна», за іменитістю і поряд не стояли з тими, які зустрілися у Російській драмі. Тему «Культура і безкультурність» обговорювали Достоєвський, Гоголь, Чехов та Пушкін. Хронікери — гламурний стиліст Сергій Зверєв та майстер нелітературного слова Лесь Подерв’янський. Останньому це саме слово надали лише після 23:00 — цензура... Дискусія вийшла дуже експресивною, за розпалом пристрастей не поступалася телевізійній: панове літератори навіть за грудки один одного брали. Пушкін, демонструючи свою лисину під перукою, розповідав, що скінхедів він не боїться, Гоголь намагався спалити рукопис Чехова, але чи то рукописи не горять, чи запальничка виявилася бракованою — «мабуть, китайська». Федір Михайлович щось невдоволено бурчав у розкішну бороду, а Антон Павлович у своєму іронічному стилі підколов нашого Віктора Федоровича: переповівши Шевченків «Заповіт», він резюмував: «Щоб я знав, що я лежу на рідній Україні». Режисер Нікіта Міхалков, роль якого на «капуснику» дуже правдоподібно виконував Євген Лунченко, визнав, що найважливішим із мистецтв для України останнім часом була відставка Прем’єр–міністра Юлії Тимошенко. А Сергій Озіряний, котрий на вечорі, по суті, зіграв самого себе — актора маститого, бувалого у бувальцях, який створив чимало образів аж до креветки у виставі «Людина–амфібія» — на репліку партнера «Куди дивиться наша мерія», чесно відповів: «У космос». Актриси Ольга Когут та Наталя Доля посміялися над проектом «Україна має талант». Було багато сценок, списаних з акторських байок, підслуханих за лаштунками, звучали хіти, оригінальні тексти яких були переінакшені на потребу його величності Театру та людей, які щовечора виходять на сцену і мріють про вдалий розподіл. Традиційно згадували колег, які пішли з життя з часу останнього «капусника» — Олега Янковського, В’ячеслава Тихонова, Юрія Степанова, Владислава Галкіна...

Вітаючи присутніх із Днем театру, художній керівник Російської драми попередив, що адміністрація до всього, що відбувалося на сцені того вечора, ніякого відношення не має: «Це художня самодіяльність наших акторів». Але було видно, як він тішиться з такої «самодіяльності» і як йому імпонує бажання артистів не лише служити театрові, а й жити ним.