Маестро Віардо

16.04.2004

      «Україна — мій другий дім», — каже зірковий Володимир Віардо. Звідки ж у нього витоки такої синівської любові до України? Музикант пояснює це так: «Коли мені виповнився один рік, мою бабусю посадили у сталінську тюрму, і моя мама мусила возити їй у в'язницю їжу, а мене відправили у Запоріжжя до бабусиної сестри. Там я навчався у школі до 14 років. І я з української мав тверду «п'ятірку», а з російської — «четвірку». Тож, Україна для мене — другий дім. Я хочу завжди підтримувати з нею творчі стосунки. Мені не шкода витрачати на це свій час і сили».

      — А Володимир Віардо часом не родич видатної співачки Поліни Віардо?

      — Мені часто ставлять це запитання першим. Я дійсно родич Поліни Віардо по її кузену. Але сім'я Віардо у Парижі мене не визнає через матеріальні труднощі. Та я від цього зовсім не потерпаю.

      Володимир Віардо — людина трагічної і водночас щасливої долі. Трагічної — бо внаслідок конфлікту з колишнім КДБ йому не дозволяли записувати ту музику, яку хотів, не дозволяли виїжджати на гастролі, куди хотів. З цієї причини він поїхав до Америки, де понад 15 років викладає у Північному Техасі (США). А ще багато концертує, виступаючи з найвідомішими оркестрами світу. Його ім'я внесено до переліку кращих професорів Сполучених Штатів Америки, хоча він також викладає у Лісабоні, Москві, Парижі.

      Володимир Віардо — видатний піаніст сучасності, він яскравий представник російської фортепіанної школи, бо музичну освіту здобув у Московській державній консерваторії імені П. І. Чайковського у чудового педагога — професора Льва Миколайовича Наумова. Уроки педагога не пройшли даремно, бо молодий піаніст почав успішно завойовувати музичний олімп: йому належать великі творчі перемоги на міжнародних конкурсах у Парижі, США, Росії. І ось Володимир Віардо знову виступає перед київськими меломанами в Колонному залі імені М. В. Лисенка Національної філармонії України. У першому концерті, який відбувся 13 квітня, піаніст запропонував сольну програму за творами К. Дебюссі і С. Прокоф'єва. А 17 квітня Володимир Віардо з'явиться перед слухачами у двох іпостасях — як диригент і соліст. Симфонічний оркестр філармонії під орудою маестро виконає Сонату № 2 для фортепіано сі мінор Д. Шостаковича, яку він сам переклав для симфонічного оркестру. А в другому відділі сяде за рояль, і в зал полинуть Варіації на тему Паганіні для фіортепіано з оркестром В. Лютославського і Концерт для фортепіано з оркестром № 1 соль мажор М. Равеля (диригент — Микола Дядюра).

      На запитання, яке враження в маестро від київського слухача, він щиро сказав:

      — У вас завжди можна визначити, хто із присутніх у залі є родичем виконавця по кількох вигуках «браво» (сміється). А те, що загальна атмосфера відзначається абсолютною щирістю, — це мені підказує шосте чуття. Київська публіка не те щоб розумна, швидше — сердечна, що набагато важливіше. Я кожного разу відчуваю до себе персональну увагу.

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>