Письменництво як хобі,

16.03.2010
Письменництво як хобі,

На презентації шоумен Ілля Ноябрьов щедрий на автографи. (Фото Івана ЛЮБИША–КІРДЕЯ.)

Від анекдотів у лазні до драматичних кіносценаріїв

Коли прийшла на презентацію книжки «Карабасовы слезы», спіймала себе на думці, що між істинними письменниками та авторами–шоуменами разюча різниця в усьому: вмінні себе подавати, в їхніх аудиторіях і відгуках. У порівнянні з Ноябрьовим середньостатистичний український письменник не має грошей і зв’язків, щоб орендувати зал в Українському домі, накрити багату «поляну» із вином та наїдками, які «книголюби» не матимуть сили подужати за цілий вечір, а для музичного супроводу запросити зірку українського джазу Володимира Соляника.

На презентації Ілля Ноябрьов не вимагав у запрошених друзів–селебрітіс слухати «Карабасовы слезы». Лише запевнив Ольгу Сумську, Володимира Горянського, Віктора Павліка, Давида Черкаського й Дмитра Гордона, що книжка вийшла цікава.

У книжці «Карабасовы слезы» вісім частин, які Ноябрьов називає кіносценаріями. Всі вони містять сюжети про важке життя людей: будь то сьогоднішній дипломат чи єврей, розстріляний у Бабиному Яру. Кіноповісті без метафор, гіпербол, епітетів, ліричних відступів, насичені лаконічними, сухими діалогами. «Такі сюжети диктує життя. Я не винний, що вони вийшли настільки драматичними», — зізнається Ноябрьов. Нагадаємо, що в 2007 році шоумен перекваліфікувався в кінорежисера і написав кіноповість «Хроники утопленника», за якою зняв художній фільм «13 місяців». У кінострічці знялися російські актори Гоша Куценко, Марія Миронова та Євген Гришковець.

Окрім зустрічей із читачами, Ноябрьов має інший метод популяризації своїх творів. Через два тижні у київському Театрі на Лівому березі він ставитиме виставу за власною п’єсою «Повернення блудного сина». Прем’єру планує на осінь. Щодо екранізацій кіносценаріїв, для Ноябрьова це питання часу, адже шоумен разом із «регіоналом» Едуардом Прутником є співвласником кінокомпанії «Спот лайт».

Дружина Ноябрьова Марія — художник по костюмах. Каже, що Ілля з нею не радиться про сюжети, описує все, що з ним трапилося в житті. «Я йому допомагала з костюмами під час зйомок, працюватиму також над майбутньою виставою. Ілля не вважає себе письменником. Він — художник, який виражає себе, зокрема, й у письмі, — щебече Марія. — Писати почав шість років тому, відколи ми разом. Говорить, ніби це я його надихаю на написання кіносценаріїв».

Спробу шоумена ввійти в когорту письменників можна вважати зарахованою. Його книжку не читатимуть із ліхтариком під ковдрою, але десь в автомобільному заторі хтось із знайомих VIP–персон все–таки перегляне. Тим більше видавництво «Фоліо», де вийшла книжка Ноябрьова, про своїх авторів не забуває, і вже завтра можна очікувати, що «Карабасовы слезы» у деяких книгарнях назвуть знахідкою року.

Ілюзія з буквами

Не кожній відомій персоні із першої, чи то пак другої, книжки вдалося заявити про себе як про автора. Це добре вдалося Олександру Турчинову, але його приклад показує, що гроші і політика — сила. БЮТівець написав три художні книжки і найбільше просував містичний трилер «Іллюзия страха». За його мотивами режисер Олександр Кирієнко зняв фільм, який курам на сміх просували на «Оскара» в номінації найкращий іноземний фільм. Відтоді книжки Турчинова є у кожній книгарні, а в інтернеті створено окремий сайт, де можна прочитати і (!) «скачати» «Иллюзию страха», «Свидетельство», «Тайную вечерю».

На відміну від Турчинових трилерів, збірок поезій соціаліста Олександра Мороза в книгарнях не знайти. З 1993 по 2006 роки він видав дев’ять книжок. Збірка віршів «Співзвуччя — Суголосся — Аенкдешлік» вийшла друком трьома мовами: російською, українською, кримськотатарською. Коли Мороз балотувався у депутати, ці збірки популяризувалися на всіх зустрічах. На дозвіллі у поезії вправляється і Володимир Литвин, хоча про нього більше знають як про автора історичних книг. Кілька років тому на відкритті книгарні на вулиці Прорізній Литвин розповів «УМ», що без роботи не сидить, пише вірші. Для себе видав дві збірки — «Яблуко в долонях» і «Смарагдовий рай». Трохи більше із читачем пощастило Миколі Томенку. Його «Теорією українського кохання» зачитувалися студенти на гуманітарних факультетах і замріяні школярки.

Якщо вірити словам телеведучої Наталі Розинської, вона мала би бути на слуху в книгоманів на рівні з Карпою чи Жаданом. Каже, що видала п’ять романів, працює над шостим. «УМ» не повірила і пішла в книгарні перевірити. Про такі книжки, як «Куба–forever!» «В обіймах Гангу», «Поцілунок мексиканського метелика», «Португальські молитви», «В Сайгоні дощ» у жодному магазині не чули. Добре, що ніхто із названих вище авторів не б’є себе в груди і не називає себе письменником. Чесно зізнаються, що це тільки хобі, навіть якщо знаходяться гроші на пишні презентації та екранізації.