Всьо будєт чьотко...

12.03.2010

Москва стурбована — новопризначений Президент України не виконує покладених на нього сподівань. Власне, сподівання не такі й великі — судячи з виразу неймовірної огиди, яким на дві голови вищого «молодшого брата» зустрічав Володимир Путін, від Януковича в Кремлі нічого приємного не чекають. Але й «самоуправства» терпіти не збираються. А тут нібито ж уже «свій» господар України, бачте, поїхав у Канів і мав там нахабство ляпнути щось на кшталт того, що й за його президентства українська мова залишатиметься єдиною державною.

«Заява Януковича про те, що не буде другої дер­жавної мови — це, мені здається, не зовсім правильний шлях, яким треба йти», — негайно «натякнув» нерозумному українському дитяті голова Держдуми РФ Борис Гризлов. «Єдиноросійський» спікер, виявляється, докладно вивчив дані соціологічних опитувань, згідно з якими «більше половини населення цієї країни говорить російською мовою». А отже, Росія (!) вже зараз чекає від нового глави «цієї країни» «конкретних кроків» для «зміни концепції щодо російської мови в українських ЗМІ».

Справді, незбагненна якась у нас «концепція». «Більше половини населення» (насправді, згідно з переписом, — менше 30 відсотків) вважає рідною мовою російську, а знайти щось почитати рідною мовою зась... решті 70 відсоткам. Досить зазирнути в найближчий кіоск преси, щоб переконатися: мовне співвідношення видань у нас дотримане точнісінько навпаки. І така ситуація, завважте, склалася за нібито української влади.

Але не хвилюйтеся там сильно, панове «єдинороси» й «путінці», ми вас звідси можемо заспокоїти: скоро в «цій державі» буде «всьо чьотко». Це під вашим північним кутом зору (або спробою нас у цьому переконати) Янукович збочив з «путі істинної». А нам він саме вчора конкретно продемонстрував, що нікуди не збочував, і, просторікуючи про велике «об’єднання України», ще радикальніше поглиблюватиме прірву між «своїм» і «чужим» електоратом. Продемонстрував одним невеликим кроком: призначивши Дмитра Табачника міністром освіти.

Азарови, колесникови, клюєви — це страшно. Але їхня поява в уряді, та ще й з огляду на потребу наділити посадами всі численні групи впливу в Партії регіонів — неминуче зло. А Табачник — це потенційна смерть для всього українського. І цієї смерті можна було легко уникнути, залишивши одіозного українофоба принаймні без визначальних посад у виконавчій владі. Янукович цього зробити не захотів.

З відчаю дехто з представників націонал–демократичного табору втішає себе думкою: мовляв, дивіться, як Табачника понизили — замість прогнозованого віце–прем’єрського портфеля дали «всього лише» посаду міністра освіти. Насправді — чи не визначальної ланки у побудові Української, як і будь–якої іншої держави.

Хтозна, чи сумує з цього приводу своєї «девальвації» Дмитро Володимирович, але українській освіті час плакати кривавими сльозами. Когось дратувало загальнонаціональне тестування, перехід на дванадцятирічну систему освіти, вимога до вчителів розмовляти на перер­вах українською мовою? Радійте і веселіться: про все це можна забути. Міністерство, яке визначає долю майбутнього нації, очолила людина, для якої концепція «української України» — «печерно–націоналістична», а україномовне населення — «ущербне», бо ж, «за рідкісними винятками», «балакає на суржику», заздрячи російськомовним носіям винятково літературного «язика».