Достроковий фініш

25.02.2010
Достроковий фініш

Вікторія Семеренко спочатку піднесла збірну України на третє проміжне місце, але потім сама ж опустила на три сходинки нижче. (Фото Рейтер.)

Фактично це був останній шанс України завоювати у Ванкувері олімпійську нагороду. На жіночу естафету в біатлоні ми сподівалися, але водночас дуже переживали: а раптом ці надії не виправдаються? Емоції коливалися, наче маятник, — з однієї крайнощі до іншої. Зупинилися, на жаль, не на тій позначці, що була бажаною.

Тепер із високою ймовірністю можна стверджувати, що нинішню Олімпіаду наша держава завершить без медалей. За п’ять зимових Ігор в історії незалежної України це вже другий такий прикрий випадок: «на щиті» наші поверталися з американського континенту в 2002 році — із Солт–Лейк–Сіті. Теоретично можуть зійти на п’єдестал ще чоловіки–біатлоністи в естафеті або лижниця Валентина Шевченко в марафоні. Але для того, щоб ці надії перетворилися на реальність, потрібно справжнє диво. Попередні ж виступи спортсменів у своїх дисциплінах не дозволяють відносити їх до претендентів на медалі.

 

Ставка на «перевірених дебютантів»

Вівторкова естафета 4х6 км завершувала жіночу біатлонну програму Олімпіади–2010. На українську четвірку і керівництво делегації, і вболівальники покладали особливі надії, адже саме в цьому виді програми наші ставали срібними призерами чемпіонату світу 2008 року. Склад квартету тренери вирішили не міняти — на дистанцію вийшли всі ті, хто брав участь у попередніх гонках у Ванкувері. Таким чином досвідчена Лілія Вайгіна–Єфремова та молодша Людмила Писаренко не отримала свого шансу — бавитися й гадати ніхто не хотів, тому поклалися на перевірених.

Щоправда, серед цих «перевірених» лише Оксана Хвостенко має досвід участі в попередніх Олімпійських іграх. А для сестер Семеренко й Олени Підгрушної старт у Канаді був дебютним на такому рівні. Про це також не варто забувати, даючи оцінку виступу дівчат. Адже відомо, що наші чиновники вміють недоречно «рубати навідліг». Згадаємо хоча б Солт–Лейк–Сіті–2002, коли ледь не кожен вважав за потрібне сказати Олені Зубриловій, що від неї чекають обов’язкових медалей. Тоді уродженка Шостки не впоралася з психологічним тиском і на п’єдестал не зійшла, а після Ігор замість вдячності за багаторічну працю на благо України отримала нищівну критику. Таке ставлення змусило Олену поїхати виступати до Білорусі, для якої вона здобула ще чимало нагород.

Шанси–гойдалки

На перший етап тренери відрядили Підгрушну. Мовляв, якщо й програє лідерам, то нехай на початку гонки, а не на вирішальній ділянці. Та молода тернополянка зібралася й показала максимум своїх можливостей. Перевершивши всі сподівання, на двох вогневих рубежах Олена використала всього один додатковий патрон і передала естафету четвертою з відставанням від лідерок, французьких біатлоністок, усього в 14 секунд.

«Головною моєю задачею було не програти лідерам багато. Думаю, особисто я з цим впоралася. Але, на жаль, на наступних етапах нашій команді не вдалося втриматися так високо, як хотілося б», — розповіла згодом Олена.

А от далі картину почала псувати Валентина Семеренко. Вона обійшлася без штрафних кіл, але на стрільбі «промазала» аж чотири рази (тричі — стоячи). Не надто швидке долання дистанції однією з близнючок відкинуло українок на восьме місце.

Здавалося, що все вже для нас втрачено. Проте чернігівка Хвостенко відродила надію на третій ділянці. Забувши про хвороби й травми, Оксана видала суперетап і підняла «синьо–жовтих» на третю позицію. Лише при передачі естафети вона поступилася кількома метрами француженці.

Долю нашої збірної мала вирішити Вікторія Семеренко. Проте, як часто трапляється, коли щось не йде в однієї сестри, проблеми виникають і в другої. Після «лежки» Віта була третьою із перевагою над Францією в 11 секунд. Здавалося, ще трохи — і принаймні «бронза» наша. Але на стрільбі стоячи Вікторія припустилася двох промахів, що й стало вирішальним у медальній сутичці з титулованою Садрін Байї. Надалі деморалізована сумчанка збавила хід, пропустивши поперед себе ще норвежку й шведку.

Перетнувши фінішну лінію, Семеренко впала на сніг. Вона віддала всі сили гонці, а чому цих сил виявилося замало для загального успіху, вже мають розбиратися фахівці. На перший же погляд, з огляду на результати, підготовка біатлоністів до Олімпіади ідеальною не виглядає.

Переможцями ж стали росіянки Слєпцова, Богалій–Титовець, Зайцева і Медведцева, які подолали цю дистанцію Уїстлера практично бездоганно. Російські фани на трибунах привітали такий успіх банером із зображенням радянського солдата–переможця — це ж якраз було 23 лютого. До речі, саме цього дня у 1996 році в Ліллехаммері біатлоністка Валентина Цербе виграла першу медаль зимових Олімпіад для незалежної України.

А німкені, котрі здавалися фаворитками, через невлучність фінішерки Андреа Хенкель позавчора опустилися аж на третю сходинку. Блискуча Байї вирвала для Франції навіть «срібло».

Оцінки й пояснення

Зовсім про інше думав позавчора наш 19–річний гірськолижник Ростислав Фещук. У змаганнях із гігантського слалому киянин прагнув програти лідерам якомога менше, але все одно став аж 68–м із відставанням від переможця за сумою двох спусків на 24,7 секунди. Представницьку місію хлопчина виконав і навіть заслужив кілька теплих слів.

«Як для спортсмена–юніора й дебютанта Олімпійських ігор, результат Ростислава непоганий. У міжнародному рейтингу він посідає 92–гу сходинку, тож 68–ме місце серед 103 учасників змагань — це гідний виступ», — вважає старший тренер збірної України з гірськолижного спорту Борис Брюханов. «Задача Фещука була проїхати максимально добре і з якомога меншим відривом від лідерів. Першу спробу, з точки зору техніки, він виконав нормально, але намагався їхати дуже обережно, що шкодило швидкості. Під час другої він був помітно сміливішим. Але, звісно, хотілося б бути на декілька позицій вище», — додав фахівець.

Кращого результату від Ростика очікують у змаганнях зі слалому, які відбудуться у перед­останній день Олімпіади, в суботу.

Тим часом дала оцінку провальному виступу українських фристайлістів головний тренер національної команди Галина Досова (нагадаємо, ніхто з нашої шістки не потрапив до фіналу). «Виступили відверто погано. Причини в кожного свої, й перераховувати їх нема сенсу. Одне можу сказати точно — треба тренуватися більше. Хіба що до Станіслава Кравчука питань у мене нема. Так, на нього покладали великі надії, але йому завадила травма. Він доклав усіх зусиль, щоб стрибнути достойно. Під час розминки це йому вдалося, а в кваліфікації не дотягнув. Це Олімпійські ігри — тут не вибачають найменших погрішностей», — констатувала тренер українських фристайлістів.

 

ОЛІМПІЙСЬКА КРАСА

За відсутності в скарбничці нашої збірної медалей Національний олімпійський комітет зумів знайти приємний момент принаймні у визначенні найкрасивішого українського спортсмена у Ванкувері. За підсумками голосування в інтернеті 48 тисяч респондентів нашою «красунею номер один» серед 47 олімпійців визнали фігуристку Тетяну Волосожар. За киянку проголосували 42% учасників опитування. Друге місце посіла біатлоністка Вікторія Семеренко (13%), третє — фристайліст Станіслав Кравчук (12%).

Принагідно визначили й найкрасивіший зимовий вид спорту. Із великою перевагою перемогло фігурне катання (67,4%). Після нього найбільше симпатій отримали біатлон (10,7%) і сноуборд (5,8%).