Червоний — не любов?

09.02.2010
Червоний — не любов?

Тетяна Ящишин: «Дитина агресивно налаштована, червоний колір переважає над усіма іншими». (Фото Оксани ВЕСЕЛЬСЬКОЇ.)

Позбутися хронічного стресу та нервового перенапруження можна досить простим способом — почати малювати. Сучасні психологи називають цей метод арт–терапією. Здавалось би, звичайні каракулі на папері... Але вони багато можуть розказати про свого творця — про його психологічний та емоційний стан, рівень самооцінки, стосунки в сім’ї. Ці малюнки — ніби закодовані послання до самого себе. У тернопільській арт–студії «Психолог і Я» нову методику апробували ще влітку. Сьогодні фахівці можуть похвалитися позитивними результатами.

 

Агресія проявляється у гострих кутах

Мама 10–річної Тетяни Сластьоної розповідає, що заняття з арт–терапії допомогли доньці стати комунікабельнішою. «Тетянка була дуже замкнутою дитиною, — каже Майя Сластьона. — Ніколи не розпочинала розмову першою, із пересторогою ставилася до незнайомих людей. Боялася спати у темноті, а інколи прокидалася в ночі і скаржилася на павуків на стелі, хоча їх насправді не було. Напевно, вона дуже чогось налякалася. Тепер такого немає. Тетянка стала справжньою щебетушкою. І найголовніше — вже півроку вночі спить без світла. А все завдяки урокам із арт–терапії».

«Якщо дитину щось турбує, про це відразу розкаже її малюнок, — розповідає «УМ» методист арт–терапії Тетяна Ящишин. — У знервованому стані дитина малюватиме різкі штрихи, переважно графіку із безліччю гострих кутів. Колір фарб цілком відповідатиме її настрою. У стані агресії чи пригнічення дитина обиратиме темні або дуже яскраві фарби. В іншому випадку, коли дитина спокійна — малюнок відрізнятиметься плавністю переходів, округлістю форм, світлими тонами».

Тетяна Іллівна розповіла, що до неї часто приводять дітей, які пережили велике потрясіння. Інколи причиною стають сімейні конфлікти, негаразди з однолітками чи звичайний переляк. Кожна дитина реагує на проблему по–своєму. Дехто перестає вчитися, а хтось просто замикається у собі.

«Перш за все я стараюся дізнатися, що це за дитина, які в неї стосунки з батьками. Часто «корінь» проблеми в неправильному вихованні, — пояснює методист. — Ні, ні, я не розкручую її на відверту розмову, а просто даю аркуш паперу та фарби. Малюнок буде набагато красномовнішим. Щоб знати напевне, як дитина почувається у сім’ї, пропоную намалювати сімейний портрет. Якщо їй добре вдома, то на малюнку будуть присутні всі члени сім’ї. Малюнок вирізнятиметься плавністю ліній, всередині фігур відсутні штрихи. Утім коли дитина відчуває щодо себе ворожу обстановку вдома, то пози фігур відображатимуть агресивність, постатті будуть деформовані або закреслені, руки людей розкинуті в боки. Якщо ж намальовані фігури поділені бар’єрами, деякі з них стерті, відсутні певні частини тіла, це означає, що дитина стривожена через домашні конфлікти. Сім’ю, в якій сину чи доньці приділяється мало уваги, юний художник малюватиме із повернутими спинами або фігурами дуже маленького зросту».

Багато про що можуть розповісти й відсутні частини тіла на малюнку. Коли дітки, старші п’яти років, у малюнку пропускають певні частини обличчя (очі, рот) — це може свідчити про порушення у сфері спілкування. Символіка тут така: голова — розум і контроль; шия — можливість здійснення контролю розуму над емоціями; руки — встановлення контактів із людьми; ноги — опора в житті і свобода пересування.

За словами Тетяни Іллівни, підсвідомі конфлікти і внутрішні переживання легше виражаються за допомогою зорових образів, ніж у розмові під час вербальної психотерапії. Образотворча діяльність виступає своєрідним аналогом графічної мови. Під час малювання в дитини зникають руйнівні, агресивні тенденції, що згодом могли проявитись у вчинках.

Діти не люблять чорного

Якось на заняття до Тетяни Іллівни одна жінка привела свою прийомну доньку Валентину. Дівчинка була дуже емоційною, часто конфліктувала з однокласниками, не хотіла вчитися. Це одразу відобразилося в її малюнках. Вони вирізнялися з–поміж інших надто яскравими, можна сказати, крикливими кольорами. Здавалось, її внутрішнє «я» так і кричало: «Зверніть на мене увагу!»

«На початку заняття я пропоную діткам зробити свої власні фарби за допомогою борошна, води, олії та клею ПВА, а потім кожен обирає колір, близький йому до душі, — пояснює методист, — Валя віддала перевагу червоному та помаранчевому кольо­рам, це свідчило про приховану агресію. Найцікавіше було далі. Коли дівчинка намалювала кілька плям і повернула аркуш, утворилися дві фігурки: дитини, яка схилилася на колінах, та жінки з відкритими обіймами. Уже потім я дізналася від мами Валі, що до неї дівчинку хотіли вдочерити ще дві сім’ї, але в останній момент відмовилися. Через те Валя дуже розчарувалася і з великою насторогою ставилася до нових потенційних батьків. Цей малюнок яскраво виражав внутрішній стан дитини. Дівчинка дуже сильно чекала на маму, яка б полюбила її. Із кожним заняттям дівчинка все більше розкривалася, її малюнки вже не так разили око».

Узагалі, за словами фахівців, кольорова гамма може багато чого розповісти про юних художників. Так, червоний символізуватиме агресію, боротьбу за виживання; синій — потребу в з’єднанні з іншими, спокій, пасивність; жовтий — потребу в самосвідомості «я»; зелений — колір стримання, обмеження захисту; помаранчевий — колір нездійсненних реалізацій, потреба заявити про себе; фіолетовий — злиття, відмова від власного «я».

«Я помітила таку закономірність, — каже пані Тетяна, — діти ніколи не обирають фарби чорного кольору, хоч я завжди їх кладу на стіл. Але в процесі малювання в них нерідко виходить колір, дуже близький до чорного».

Батьки, не тисніть на дітей!

За словами пані Тетяни, по малюнку дуже легко визначити самооцінку дитини. Дитина, у якої вона занижена, буде малювати у куточку аркуша непомітні карлючки. Навіть коли дозволено малювати руками, то відбитки все одно будуть по кутках. Натомість діти з нормальною самооцінкою полем для діяльності обирають центр аркуша, не боячись виходити за рамки.

«Я дозволяю батькам бути присутніми на заняттях, — розповідає Тетяна Ящишин. — Хоча це не завжди йде на користь. Адже біля дуже суворої мами дитина почувається невпевнено. Так було з Юлею — її мама весь час коментувала, де саме їй малювати, щоб та, не дай Боже, щось не вимастила. Дівчинка завжди малювала маленькі несміливі фігури на краях аркуша. Але коли одного разу жінка залишилася чекати за дверима, то Юля намалювала справжній шедевр. На листку не було жодного місця, куди б не торкнувся її пензель. Мама тоді зрозуміла, що донька краще малює наодинці, без її «порад». Після цього вона вже більше не ходила з дитиною на заняття. Із кожним разом Юля проявляла неабиякі художні здібності, а восени батьки віддали її у художню школу».

Арт–терапія відрізняється від художньої творчості тим, що не орієнтується на результат. Тут важливе значення має сам процес самопізнання і трансформації. До того ж вона формує творче ставлення дитини до життя і різких поворотів долі, а також уміння бачити безліч варіантів досягнення мети. Під час занять діти апробовують різноманітні техніки малювання. Це може бути мозаїка, тактильні малюнки із залученням шовкових ниток, губної помади, целофанових пакетів, звичайного шнурка або своїх долонь.

«Не слід чекати від арт–терапії миттєвого ефекту, — зауважує пані Тетяна. — Для певної проблеми потрібен час, щоб її подолати. Це простежуватиметься впродовж багатьох малюнків, із кожним разом картини матимуть спокійніший і осмисленіший зміст. Сама ж дитина не буде цього помічати, їй здаватиметься, що вона малює так, як і раніше. Утім зміняться її смаки і поведінка. Головне, щоб за роботою дитини стежив справжній фахівець, який проаналізує її внутрішній стан. І настане час, коли дитина «вималює» свою проблему.

Оксана ВЕСЕЛЬСЬКА,
Наталя РОТАЙ

 

ДО РЕЧІ

На думку відомого американського психолога Абрахама Маслоу, основне джерело людської діяльності лежить у безперервному прагненні до самоактуалізації та самовираження, яке є тільки у здорових людей. У невротиків ця потреба порушена. А мистецтво може бути способом її відновлення.

 

ДОВІДКА «УМ»

Термін «арт–терапія» запровадив Адріан Хілл (1938), описуючи свою роботу з туберкульозними хворими в санаторіях. Так називали всі види занять мистецтвом, які проводили в лікарнях і центрах психічного здоров’я. Сьогодні арт–терапія — це спеціалізована форма психотерапії, яка ґрунтується на мистецтві, у першу чергу образотворчій діяльності. Метод ефективно діє в кількох напрямах: допомагає визначити проблеми пацієнта, дозволяє в особливій символічній формі реконструювати конфліктну ситуацію та знайти її вирішення через переструктурування цієї ситуації на основі творчих здібностей суб’єкта.

Завдяки такому простому, на перший погляд, способу взаємодії, лікар легко отримує доступ до психопатологічних переживань дитини. І не має значення, наскільки гарним вийде малюнок. Головним є процес проекції, обговорення та усвідомлення конфлікту, а цей результат досягається навіть при найпростішому проективному зображенні проблем. Ця форма психотерапевтичної роботи ідеально підходить для допомоги дітям, оскільки арт–терапія надає дитині можливість переживати, усвідомлювати конфліктну ситуацію, яку–небудь проблему найбільш зручним для незрілої психіки способом. Ці методики дозволяють занурюватися у проблему рівно настільки, наскільки людина готова до її переживання.