Безпека для психіки

04.02.2010
Безпека для психіки

Мітинги проти НАТО в Україні — чомусь під російськими триколорами або комуністичними знаменами.

Чи можливі демократичні перетворення у державі, де переважна більшість населення тужить за «сильною рукою», ілюзією опіки, магічним дивом? Перехід від тотального контролю населення і «ручного режиму» управління до організації і самоорганізації (від місцевих громад до загальнодержавного масштабу) передбачає звільнення від містичних уявлень про світ, що виправдовують рабство. Маніпулятивні технології роблять людей залежними, відповідно, люди в такому стані не здатні розвивати громадянське суспільство. У 1991 році ми висловилися за свободу, але досі маємо слабке уявлення про неї. Волі ще потрібно «підготувати місце», насамперед у нашій свідомості.

 

Невільне волевиявлення?

Наскільки використає населення України своє право «вільного волевиявлення», якщо відомо: політтехнологи, пропонуючи нам обирати «майбутніх президентів», використовують маніпулювання свідомістю. Україна поділена навпіл виборами, причому обидва «прохідні» кандидати використовують ксенофобську риторику. Яким чином переможець запропонує діяти «своїм» стосовно «чужих»? До цього плюсується загальна багаторічна «засмиканість» найрізноманітнішими виявами психічного насилля, які більшість уже й не помічає. Фінансовий лохотрон, мережевий маркетинг, деструктивні секти, екстрасенси, радикальні псевдонаціоналісти, московсько–патріархальні «хресні» ходи «проти НАТО й ідентифікаційних кодів», масована реклама алкоголю, стимульований антагонізм «Заходу і Сходу», «молодіжні мистецькі акції на підтримку порнографії», зудіння про «злочини бандерівців» та «особливий антисемітизм українців», антиамериканські, антикатолицькі та антитатарські «постріли» у свідомість...

Свою печать наклав на нас червоний тоталітаризм. Маніпулювання свідомістю в СРСР було поставлене на державний конвеєр. Подібне пережили німці, але нацизм був засуджений, громадяни Німеччини пройшли через потужні реабілітаційні програми — відбулась денацифікація. Нашому населенню ніхто таких програм не запропонував. Жодної монографії про радянські «експерименти над психікою» в Україні не опубліковано.

Тематика багатьох нинішніх «месиджів» (антибандерівських, антиНАТОвських, антикатолицьких тощо) свідчать, що їх постачає правонаступниця СРСР. До традиційних маніпулятивних промов, книжок, кінофільмів та зображень додалися новітні психотронні технології. «Делікатне питання — у кого в руках зараз перебуває пси–апаратура, що була предметом гордощів СРСРівського КДБ? — акцентує дослідниця Світлана Піскунова. — Такою тематикою в роки існування супердержави займалися силові структури, і на її «розробку» виділяли величезні кошти, яких зараз в Україні немає». Отож політики, які цього потребують, користуються допомогою з сусідньої держави. Україні, що розташована «на перетині світів», невластива масова ксенофобія. Але сусіди — Росія, Польща, Угорщина, Румунія — стимулюють у себе імперські настрої «вищості» власних націй над іншими. Великоросія, Великопольща, Великорумунія... Звідти (особливо з Росії!) тече потік відповідної літератури, яку в нас ніхто навіть не «моніторить».

Хаос для психовпливу

Україна не виробила стратегії «контрпропаганди», навіть не розпочала серйозне дослідження цієї теми. Окремі напрацювання психологів, соціологів та істориків, здається, не задіяні в державному управлінні. У листопаді минулого року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до Кримінального кодексу України» (щодо відповідальності за злочини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості), тепер за такі переступи передбачене суворіше покарання. Утім здається, що розпалення ворожнечі власне до українців у свідомості чиновників досі не вважається злочином. Крім цього, судовий розгляд передбачено лише у випадках прямих закликів. А приховане психологічне насилля не береться до уваги. У законі ця тема не прописана, термінів відповідних не введено в обіг, то й проблеми ніби немає. У бюджеті коштів на дослідження психовпливу і можливостей протидії не закладено.

«Підрозділів з психологічного захисту населення в СБУ немає, — розповів «УМ» голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко. — Найбільш небезпечні особи нам відомі ще з часів КДБ, ми їх пильнуємо. Але на загал ми цю сферу не контролюємо, не маємо ні фахівців, ні можливостей. У СРСР це кон­тролювалося, діяли засекречені лабораторії, переважно в Москві». В Україні досі не розроблено закону про інформаційно–психологічну безпеку. До того ж, аби забезпечити його ефективність, потрібно розробити критерії оцінки шкоди, завданої психологічному здоров’ю людей через неправомірне втручання у психічну сферу. Чи є для цього компетентні фахівці? Дисципліну «Методика проведення психологічних експертиз» вивчають студенти факультетів психології. Така експертиза перед­бачає, зокрема, оцінку рівнів тривожності, підвищеної навіюваності, різних емоційних реакцій, які впливають на конфліктну поведінку. Чи реально здійснити таку експертизу масово, скажімо, всім глядачам каналу «Інтер»?

У процесі досудового слідства за фактом розпалювання міжетнічної чи міжрелігійної ворожнечі Генпрокуратура, Міністерство внутрішніх справ та СБУ замовляють експертний висновок на книги та фільми кільком інституціям. «УМ» звернулася до їхніх представників по роз’яснення. «Офіційних експертиз ми не робимо, — каже заступник директора Інституту етнонаціональних та політичних досліджень ім. Кураса Олександр Майборода. — Інколи ті, хто здійснюють досудове слідство, присилають нам тексти, ми даємо на них наукові відгуки. У середньому робимо таких десять на рік». «Ми переважно аналізуємо статути релігійних організацій, а там закликів до насильства немає», — каже завідувач відділенням релігієзнавства Інституту філософії ім. Сковороди НАНУ Людмила Філіпович. «Психолого–лінгвістичної експертизи ми не робимо, — констатує заступник директора Інституту української мови НАНУ Ірина Гнатюк. — Ми тільки здійснюємо лінгвістичне тлумачення, коли зневажливо відгукуються про національність чи релігію».

Закон і благодать

Доктор медичних наук, завідувач кафедри психіатрії та психотерапії Львівського дер­жавного медичного університету ім. Данила Галицького Олександр Фільц розповів «УМ», що в Україні не досліджуються наслідки втручання у сферу емоційності, розпалювання ненависті в суспільстві. Не розробляються і методики подолання цих наслідків. Є перелік заборонених методик психологічних маніпуляцій, утім у законодавстві не виписано можливість контролю за використанням таких методик та відповідальності за зловживання ними. «Держава мала б захищати своїх громадян від деструктивного впливу на психіку — виборчих маніпуляцій, тоталітарних сект, антидержавницьких інформаційних кампаній закордонних структур, але нашій державі не до цього», — резюмує Олександр Фільц.

«Механізм реагування на втручання у психіку людей в Україні недосконалий, — свідчить старший консультант відділу етнокультурних та політичних досліджень Інституту стратегічних досліджень, кандидат філософських наук Леонід Чупрій. — Якщо промовці напряму не закликають до повалення конституційного ладу, то їх неможливо засудити. Антисемітизм і ксенофобію відстежують відповідні організації, що фінансуються з–за кордону. Антиукраїнські виступи на офіційному рівні не відстежуються. Тоталітарні секти, що загрожують психологічній безпеці громадян, також не контролюються. У Законі «Про свободу совісті і релігійних організацій» не виписано, що таке тоталітарна і деструктивна секта».

«Розуміння цієї проблеми загалом немає, — констатує відомий правозахисник, співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров. — Експертів, які б це визначали, немає. Певні установи здійснюють експертизу на запит суду. Забороняти такі речі на рівні нормативних актів важко, бо дуже швидко обмежиться свобода слова. Можна дати визначення на юридичному рівні, як це зроблено на Заході. У Європі розвинуте спеціальне законодавство, є корпус рішень Європейського суду з цього питання. Це має бути вивірена, кваліфікована юридична праця. Думаю, адміністративне покарання за порушення таких вимог було б важливішим, ніж кримінальне. Це матиме охолоджуючий ефект на тих, хто мовою ворожнечі послуговується постійно і навмисне».

 

МОЖЕ БУТИ

«Шукати способів уникнення звуження свободи політичного вибору, маніпуляції із свідомістю, комерціалізації та фрагментації політичних повідомлень» тощо закликає Резолюція 120 Асамблеї Ради Європи «Про вплив нових комунікативних та інформаційних технологій на демократію», прийнята 1997 року. Сьогодні правозахисники та вчені України стверджують, що з–поміж першочергових заходів для усунення чи нейтралізації загроз психологічному здоров’ю людей є ухвалення Закону «Про психологічний захист населення». Відзначається, що має бути державний та громадянський контроль за діяльністю всіх установ, організацій та приватних осіб, які вдаються до таких інформаційно–психологічних засобів впливу на масову та індивідуальну свідомість, що можуть завдати непоправної шкоди суспільному та індивідуальному здоров’ю.

До головних внутрішніх загроз відносять: протиправне застосування спецслужбами іноземних держав і кримінальними структурами спеціальних засобів впливу на індивідуальну, групову і масову свідомість, здатних блокувати свободу волевиявлення та штучно прищеплювати синдром залежності; зловживання свободою масової інформації та використання ЗМІ з метою обмеження дієздатності людини та її права на вільний вибір переконань; зловживання свободою совісті та світогляду з метою насаджування деструктивних культів; цілеспрямовані антиукраїнського змісту інформаційно–психологічні операції, що реалізуються із застосуванням спеціальних засобів психологічного впливу.

Активна громадськість переконана, що доцільно підтримати розвиток правосвідомості і психологічної культури громадян у сфері інформаційно–психологічної безпеки та навчати населення методам самозахисту від негативних інформаційно–психологічних впливів. Необхідно створити вітчизняну систему ліцензування, сертифікації, експертизи і контролю в сфері інформаційно–психологічної безпеки і розробити відповідні державні стандарти. Також потрібно забезпечити реабілітацію особам, що постраждали від негативних ініформаційно–психологічних впливів.