Хвороба безвідповідальності

01.12.2009
Хвороба безвідповідальності

Червона стрічка — міжнародний символ співчуття, підтримки і надії на майбутнє без СНІДу. (з сайту www.expert.ru.)

Імунітет до «страшилок»

Сьогодні — Всесвітній день боротьби з ВІЛ–СНІДом. Щороку першого грудня лікарі розповідають про те, скільки грошей потрібно виділити на діагностичне обладнання й медикаменти для допомоги хворим, дискують з приводу різних підходів до лікування, урочисто відкривають нові корпуси відповідної спеціалізації, з’ясовують, чи потрібна наркозалежним особам замісна метадонова терапія, розповідають жахи про ВІЛ–асоційований туберкульоз, який у багатьох випадках неможливо подолати жодним наявним засобом... Фахівці не втомлюються нагадувати, що останнім часом вірус набутого імунодефіциту людини передається переважно статевим шляхом (від носія ВІЛ до партнера під час незахищеного сексу) та через спільний шприц із наркотичною речовиною. Здавалося б, від такого завалу страшної інформації наш народ мав би все зрозуміти, взятися за голову та подбати про власну безпеку. Утім факти свідчать про інше. Молоді й енергійні не сприймають «голу» статистику, навіть приправлену моторошними історіями померлих від СНІДу. Чому так стається?

Фахівці пояснюють: за стільки років епідемії українцям уже «приїлася» ця тема. Навіть більш–менш свідомі дорослі люди набули певний імунітет до проблеми ВІЛ–СНІДУ. А підлітки, юнаки й дівчата взагалі не хочуть думати про те, що «кайфове» безвідповідальне життя колись може закінчитися так непривабливо. Молодь відмахується від нудної інформації й тулить до клубу — туди, де весело, грає музика, а навколо тусуються однодумці. Усілякі медичні «страшилки» їх не цікавлять. А дарма. Бо в Україні, як зазначає координатор об’єднаної програми ООН з ВІЛ–СНІДу в Україні Анна Шакаришвілі, зараз тенденція до зростання кількості нових випадків. За її словами, Україна «має найвище поширення ВІЛ–інфекції серед усіх країн Європи і країн колишнього СРСР». Причому найбільший ризик зараження існує серед молодих жінок і чоловіків — людей, які найменше бажають слухати доповіді лікарів.

Як же пробитися до такої аудиторії? Треба показати їм «правильне» кіно, вирішили ініціатори міжнародної кампанії MTV «Залишись живим: Спалах» у партнерстві з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ). І спеціально до Всесвітнього дня боротьби з ВІЛ–СНІДом створили молодіжну драму «Обійми мене». Журналістка «УМ» побувала на офіційній прем’єрі фільму й на власні очі пересвідчилася: така пропаганда дійсно працює. З екрана ніхто не нав’язує глядачеві ставлення до проблеми, не читає моралі й не дає оцінку тому, що відбувається. Ти сам усе розумієш...

Люди з ВІЛ — не монстри

Загалом короткометражний фільм про екстремальні ситуації в пересічному, здавалося б, житті знімали в рекордні терміни — лише за 5 днів! Як пояснили організатори, це було пов’язано з тим, що в проекті взяли участь багато різних людей (їхні графіки треба було якось узгодити). Крім того, початковий сценарій зазнав змін. Зокрема, деякі корективи вносили представники ЮНІСЕФ — радили не показувати менш важливі моменти, натомість зосередити увагу на захисті від інфекції та проблемі стигматизації носіїв ВІЛ. Підготовка «з’їла» забагато часу, на зйомку та монтаж його лишилося мало. Але якимось дивом команді вдалося випустити якісний продукт.

На перший погляд, починається все весело й захоплююче. Хлопець із неабияким талантом хіміка, телеведуча, гонщик і масажистка живуть в одному мегаполісі. У кожного свої «приколи» та проблеми. Молодь б’є чужі машини, наживається на чиємусь лихові, закохується й займається сексом, вішає на вуха локшину й вибачає зраду. Кожен у свій спосіб шукає щастя, але врешті всі вони так чи інакше зіштовхуються з ВІЛ. І це кардинально змінює не одне життя. Словом, дивіться та робіть висновки. Це не забере у вас багато часу (фільм короткий — трохи більше 20 хвилин), але, цілком можливо, додасть десятки років здорового і щасливого життя. Хтозна...

За словами програмного директора «MTV Україна» Андрія Уреньова, фільм несе до глядача три головні повідомлення: «Перше. Якщо ти займаєшся сексом, роби це безпечно, з презервативом. Друге. Якщо ти все–таки вживаєш наркотики, що поневолюють тебе, використовуй одноразовий шприц. Третє. Люди, у яких виявили ВІЛ чи СНІД, — не монстри і не ізгої. Це нормальні люди, з якими можна товаришувати, працювати, їх можна обійняти, і це зовсім безпечно. Небезпека — це стігма, яка оточує таких людей у нашій країні. І мета нашого проекту — змінити ставлення нашої цільової аудиторії — молодих людей, у яких рівень гормону у крові вище середнього — до проблеми ВІЛ–СНІДу».

«СНІД? Ні, зі мною такого ніколи не станеться!»

Режисер фільму «Обійми мене» Любомир Кобильчук зізнався, що погодився на участь у цьому проекті без жодних вагань. А все тому, що побачив реальну можливість дещо змінити в цьому житті. «Сьогодні в багатьох українців спрацьовує фактор несвідомості стосовно проблеми ВІЛ–СНІДу, — каже режисер. — Вони забувають, що кожен із нас несе відповідальність за те суспільство, у якому живе. А насправді ми не можемо бути егоїстами й думати тільки про себе. Ми не можемо сказати: «А пішли ви всі, я сам по собі». Навіть тварини так себе не поводять. Ми контактуємо з іншими людьми, впливаємо на їхнє життя, тож повинні розуміти, що й навіщо робимо, до чого це призводить. Треба чітко розуміти: якщо я маю близьку людину, я їй не зраджую. А якщо вже займаюся чимось, то роблю це правильно. Вживання наркотиків, випадкові статеві зв’язки в сучасному суспільстві, на жаль, сприймаються нормально. Мовляв, давай, гуляй, тобі за це нічого не буде. Більшість думає: «СНІД? Ні, зі мною такого ніколи не станеться». А насправді за таку поведінку можна поплатитися. Світ тісний, усе зав’язано, і ти ніколи не знаєш, що з тобою буде завтра і що тебе чекає за рогом».

Пан Любомир каже, що сучасній молоді насправді дуже не вистачає дотримання звичайних моральних правил, виконання 10 заповідей: «Усе просто! Творець створив землю і створив на ній закони. Людина, яка ці закони порушує, автоматично отримує відповідь — розплату за помилки. Треба знати 10 правил і старатися все своє життя не порушувати їх. І ніколи з вами не трапиться жодної біди, я впевнений. Треба пам’ятати, що насправді світ — це є дзеркало. Тільки до нього входите, бачите самі себе. Уся правда захована дуже близько. Але люди, заплутані в своїх побутових проблемах, забувають про ту правду».

Водночас режисер фільму переконаний, що проводити просту моралізацію «в лоба» неефективно. Люди втомилися від шквалу інформації: те можна, це не можна, стільки заразилося, стільки померло...

«Молодь ставить на це блоки, ніхто не хоче нічого чути, — зазначає Любомиро Кобильчук. — Сьогодні потрібні якісь нові, модні шляхи донесення до молоді важливої інформації про ВІЛ–СНІД. Кіно, музика — те, що є авторитетним і доступним для сприйняття. Ось ми створили фільм — противагу тим стрічкам, що пропагують вживання наркотиків та безвідповідальне ставлення до життя. В «Обійми мене» важливо бодай краєм ока побачити якийсь кадр, і це вже буде добре. Тому що в кожної людини під час перегляду кіно з’являються певні асоціації. Глядач ототожнює себе з героєм. Це закон кіно — ми йдемо в кінотеатр, щоб «пережити» якусь історію. Ми дивимося на екран і згадуємо, що в нас таке було в житті або могло би статися. І якщо згодом у нас трапиться якась ситуація, ми автоматично згадаємо цей кадр: «О, пам’ятаю, у цього хлопчини були неприємості. Знаєте, я краще не буду цього робити, це ризиковано». А коли людина не бачила, не знає, вона не може цього зрозуміти. І ризикує зробити помилку, про яку буде шкодувати все життя. Думаю, це неправильно. Тому я намагаюся лишати маленький засекречений месидж у кожній своїй роботі. І якщо це кіно врятує хоча б одне життя, я буду дуже вдячний. Значить, усе було не дарма».

КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ

Юкіе Мокуо, представник Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні:

«Наша організація захищає права дітей та молоді. А найважливіша проблема, яка сьогодні є в Україні, — це стрімке поширення ВІЛ–СНІДу серед молоді. Кожного дня 7500 людей в усьому світі стають носіями ВІЛ. І молоді люди мають найвищий ризик інфікування серед усіх груп населення. Це становить велику небезпеку. Звичайно, людям важливо знати про цей ризизик і про способи передачі вірусу імунодефіциту людини. Фільм, знятий спільними зусилями МTV та ЮНІСЕФ, показує, як молодь може захистися від СНІДу. Сподіваюся, це допоможе підвищити рівень усвідомлення проблеми серед української молоді».

ТАКЕ КІНО

«Кажуть, що проект приурочений до першого грудня, але я б не сказала, що це фільм про СНІД, — розповіла «УМ» телеведуча Яніна Соколова, яка зіграла одну з головних ролей. — Фільм, швидше, про кохання, про те, що любов — це не лише гарні слова, а й взаємна відповідальність і довіра. І що б там не було, наприкінці ми обіймаємо одне одного, незалежно від зради чи брехні, прощаємо людей. Зрештою всі мікроісторії зливаються в одну, де ми хочемо захистити право на щастя — своє та наших дітей».

 

 

ФАКТ

У доповіді об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІД (UNAIDS) зазначається, що за всі минулі роки у світі від СНІДу померли понад 25 мільйонів осіб.

ДО РЕЧІ

За даними прес–служби МОЗу, на початок цього року під диспансерним наглядом в Україні перебувало 91,7 тисячі ВІЛ–інфікованих осіб. Із них майже 10,5 тисячі — хворі на СНІД. Поширеність захворювання по країні залишається нерівномірною. Найвищі рівні поширеності ВІЛ–інфекції (як і раніше) фіксуються на Дніпропетровщині (455 носіїв на 100 тисяч населення), в Одеській (454), Донецькій (443), Миколаївській (434) областях, місті Севастополь (335) та АР Крим (269). Водночас, за оцінками експертів, у нашій країні живе не менше 440 тисяч ВІЛ–позитивних громадян віком від 15 до 45 років. Це становить 1,63% дорослого населення України.