Не укладав угод з власною совістю. Ренесансна чистота художника-шістдесятника Георгія Якутовича
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
Микола Олялін. (Фото з сайту voteactors.ru.)
Актору було 68 років, за його плечима — більш ніж 60 фільмів і 40 років роботи на кіностудії Довженка. Російського хлопця з села Опіхаліно Вологодської області доля занесла спочатку в Ленінградський державний інститут театру, музики і кіно, потім його активно запрошували в фільми про військових — «Дні льотні», «Звільнення», «Назад дороги немає», «Океан», є інформація, що Леонід Биков запрошував його в картину «В бій ідуть одні старики», а далі він надовго осів в Україні.
«Олялін, як відомо, російський хлопець, питомий росіянин, — сказав «УМ» відомий кінокритик, голова Спілки кінематографістів України Сергій Тримбач. — Є люди, які несуть у собі свою націю, хоча він жив в Україні і добре тут почувався, але завжди підкреслював свою російськість. Він був такий російський мужик, тому одна з найкращих його ролей, як на мене, у фільмі «Окраїна», де він і зіграв простого, потужного мужика, який довго запрягає, але вже потім як поїде, то навкруги іскри летять. Там така народна стихійність, неймовірна фактура — це те, що важливо для кіно. У нього взагалі був сильний чар чоловічого начала, тому й не дивно, що його вибрав Юрій Озеров на головну роль в епопеї «Визволення» — це був дуже точний вибір. І типажно, й акторськи він дуже гарно зробив цю роль в епічній картині. В епосі грати важко, бо це — людина на тлі епохи, можна загубитися, а він запам’ятовується. На кіностудії Довженка він знімався у фільмах «Назад дороги немає», «Дума про Британку» режисера Миколи Вінграновського, «Мир хатам, війна палацам» Ісаака Шмарука, «Легенда про княгиню Ольгу» Юрія Іллєнка. Микола Олялін зняв два чи три фільми як режисер, але цих фільмів ніхто не бачив, і я теж. Якісь багаті друзі йому давали гроші, і він знімав, але де ці картини — ніхто не знає».
В останні роки він знявся у невеличких ролях у помітних російських фільмах «Нічна варта», «Єсенін», «Денна варта», «Бумер–2». Усі, хто знають Миколу Володимировича, кажуть про його блискуче почуття гумору і любов до анекдотів, причому анекдоти актор не розповідав, а показував.
З 1990–х років актор мав проблеми з серцем, у клініці Амосова йому зробили шунтування судин серця, і після цього він часто лежав у лікарні. Відомо, що у Феофанії його навідував Президент Ющенко, який є шанувальником акторського таланту Оляліна. Помер Микола Володимирович від того, що «прихопило серце», — рідні викликали «швидку», лікарі госпіталізували актора, але врятувати не вдалося. Сьогодні о12.00 в Успенському соборі Києво–Печерської лаври відбудеться відспівування Миколи Оляліна, і завтра ж його поховають на Байковому кладовищі.
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
У Києві наприкінці травня Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки представив прем’єру вистави «1111. Театр Лесі та Курбаса»» у постановці Андріюса Дарели — сценічного осмислення історії українського мистецького покоління 1920–1930-х років. >>
Уперше почув ім’я критика Ігоря Котика п’ятнадцять років тому – воно опинилося в центрі скандалу, вчиненого «літературними патріотами». >>
У Києві, у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, триває виставка, присвячена 280-й річниці від дня народження іспанського художника Франсіско Гої, яка складається з серії гравюр «Диспаратес» (Los Disparates). >>
У нашій країні дедалі більше уваги приділяють створенню безбар’єрного середовища. >>
Книжка Володимира та Сергія Кампо «Юрій Бадзьо: Філософія антиімперського/антифашистського спротиву України» (Ужгород: Карпати, 2024) фігурувала у тогорічному рейтингу всередині номінаційного списку рубрики «політологія/соціологія/культурологія». >>