Повернути до древнього Острога, в стіни сучасної Острозької академії, унікальне видання Острозької Біблії 1581 року було найзаповітнішим бажанням ректора навчального закладу Ігоря Пасічника. Довгий час ця мрія залишалася лише мрією, оскільки на придбання раритетного видання потрібні були чималі кошти, адже нині у світі збереглося лише приблизно 260 примірників книги. Унікальна пам’ятка української культури XVI ст., видана Іваном Федоровим накладом у 1000—1500 примірників, відразу розійшлася по всьому слов’янському світові. І тепер окремі екземпляри першого повного видання Святого Писання церковнослов’янською мовою зберігаються в музеях, бібліотеках, архівах, приватних колекціях здебільшого за кордоном. І ось у день святкування 15–річчя відродження академії один зі стародруків, подолавши дорогу в понад 400 років, повернувся до місця, де він уперше побачив світ. Важко передати словами почуття Ігоря Пасічника, коли меценат Острозької академії Віталій Гайдук передав йому унікальну святиню. Одягнувши білі рукавички, ректор академії узяв до рук відреставровану книгу та трепетно поцілував її.

«Усереднений українець» — це те, що починається зі школи. Прохання «не висовуватися» — щоденна трагедія тисяч школярів. «Середній» — це ж «ніякий». Чи не родом із дитинства наше доросле скраюхатство?» Цей пролог до перформенсу абсурду, представленого театральним центром Києво–Могилянської академії, — красномовне свідчення того, що відбувається з мовою у наших школах та й у державі в цілому. Ми наче живемо в Україні й наче маємо повне право говорити рідною мовою. Але спробуйте, скажімо, в Криму запитати продавця, скільки коштують його кавуни. Реакція в бідолахи буде рівнозначна запитанню, чи є життя на Марсі. А очі — ну, може, трішечки менші, ніж його товар.