«Нерадянська» людина

20.10.2009
«Нерадянська» людина

У радянські часи його прізвище було під табу. (Фото автора.)

Встановили її за ініціативою місцевої «Просвіти» на будинку, в якому уродженець Чернігівщини жив майже півстоліття, аж до відходу у вічність влітку 2007 року. Тож днями на урочистостях з цієї нагоди згадували й основні віхи його життя, і той феномен цілковитої осібності, окремішності, незамінності цієї людини в українському культурному просторі. Переживши жахіття Голодомору, Петро Ротач потрапив у жорна Другої світової війни, ставши «остарбайтером». І вже там, на Заході, почав друкувати свої вірші та прозу про справжню «радянську дійсність», познайомився з такими ж патріотами рідної землі. Однак, на відміну від багатьох із них, таки повернувся в наймилішу серцю Україну, де на 40 років (!) потрапив під «недремне око» КДБ.

При цьому були більш ніж скромна викладацька посада і титанічна, воістину подвижницька, робота письменника, шевченкознавця, історика літератури й рідного краю, культуролога, бібліофіла. Хоча вільно він міг друкуватися лише в закордонних виданнях. Удома ж — переважно під псевдонімами, яких мав близько чотирьох десятків, та й то під час короткочасних «відлиг». На початку 1970 року в обласній компартійній газеті Петру Петровичу «присвятили» погромницьку статтю «Чортополох», після якої в цьому краї на його прізвище взагалі наклали табу, що діяло навіть у перші «перебудовні» роки. Тож його ґрунтовні дослідження, енциклопедичні статті, історико–літературні розвідки цитували, на них посилалися світила науки й літератури, а вдома, на Полтавщині, цей «український буржуазний націоналіст» не міг опублікувати бодай невеличкої краєзнавчої замітки...

Крім традиційного ярлика «націоналіст», до нього «приклеїли» не менш убивчу для тих часів наліпку — «нерадянська» людина. І то була суща правда. Бо ж із юнацьких літ і до останнього подиху він залишався українським громадянином–патріотом. Творчий доробок Петра Ротача — унікальний. Одних лише авторських та упорядкованих ним книг за часи нашої незалежності вийшло близько чотирьох десятків. Певно, найбільш значущою серед них стала «Полтавська Шевченкіана», яку Петро Петрович скромно назвав «спробою обласної Шевченківської енциклопедії». Прикро, але за його життя вийшов тільки перший том (другий, завершальний, зараз готується до друку).

Загалом же виданий у 2007 році Національною Академією наук України бібліографічний покажчик творів Петра Ротача налічує 3128 одиниць! Хоча, звісно, не кількісний обшир становить їхню найвищу цінність. Петро Ротач буквально по крупинці зібрав, осмислив, систематизував те, що протягом майже всього минулого століття свідомо замовчувалося, розпорошувалося, цензурувалося або просто знищувалося комуністичним режимом. І саме в тому, що чимало коренів нашої національної пам’яті не перерубали остаточно, не «висушили» навіть у «найпосушливіші» для української справи роки, заслуга Петра Ротача неоціненна.