«Національна філармонія відкриває 146–й сезон» — якщо є якийсь символ стабільності у цьому світі, нехай він буде оголошенням про філармонічні сезони. Колишній будинок Купецького зібрання, створений за проектом архітектора Володимира Ніколаєва, в цьо­му Діснейленді, на який перетворився центр Києва, ніби уламок класичної культури — і візуально, і по суті. Тут м’яко, інтелігентно, тут затишно і гарно, тут аура гарного смаку і хороших манер, тут — дух музики. Звичайно, за плюшевими шторами і хвилями лаштунків живуть різні емоції, і фальшиві ноти тут теж трапляються, і творчі інтриги плетуться незгірш, ніж в інших академічних, національних, уславлених закладах, але їх відголоски до публіки доходять мало (хоч у Колонному залі і найкраща акустика в Києві).

Ті, хто вже «відкрив сезон», не могли не помітити старання дирекції — оновлено крісла і підлогу, венеціанську штукатурку на колонах, більшу частину м’яких диванів у холі. А ми хочемо «копнути» глибше, і про «організм» будинку та колективу «УМ» розповів генеральний директор Національної філармонії України Дмитро Остапенко. Він досвідчений адміністратор і чиновник — був директором театру, міністром культури, і про те, що в нього все під контролем, свідчить монітор у кабінеті, на якому весь час, поки ми розмовляли, Дмитро Іванович спостерігав за репетиціями в Колонному залі камерного оркестру.