Патріарх Філарет і голова СБУ: захист обопільний. (Фото Андрія СВИРИДОВСЬКОГО.)
«Ми вдячні, що пам’ять про наші храми повертається сьогодні завдяки Службі безпеки України», — наголосив Патріарх Київський і всієї Руси–України Філарет учора, коли голова СБУ Валентин Наливайченко передавав Київській патріархії розсекречені матеріали про 37 храмів на Сході України. У 1920—30–ті роки вони належали Українській автокефальній православній церкві, священики служили в них українською мовою. Валентин Наливайченко повідомив, що на документи про незаконно відібрані храми на теренах сучасних Харківської, Чернігівської та Сумської областей юристи СБУ натрапили в ході розслідування кримінальної справи про геноцид українського народу 1930–х років. За словами голови СБУ, ці документи підтверджують, що геноцид розпочався з нищення духовності. Нещодавно УПЦ КП отримала з архіву СБУ розсекречені документи про злочини супроти священиків УАПЦ у 1930–ті роки. На основі тих матеріалів, за словами ректора Київської богословської академії архієпископа Димитрія (Рудюка), вже підготовлено до друку книгу про репресоване у 1920—30 ті роки духовенство Української автокефальної православної церкви.
Новознайдені матеріали про церкви передано керівництву УПЦ КП. Вона вважається правонаступницею автокефальної традиції в українському православ’ї. Копії документів також передали головам обласних держадміністрацій Чернігівщини, Сумщини й Харківщини. Храми досі використовують не за призначенням. Майже в половині їх діють спортзали чи розважальні заклади. Решта — напівзруйновані. «Ми ці храми відновимо і в них буде звершуватися божественна літургія», — запевнив патріарх Філарет. Він нагадав, що церква потребує допомоги від меценатів і жертводавців, та подякував благодійникам, чиїми коштами за останні роки в Україні вибудувано близько 3000 храмів.
Патріарх наголосив, що відібрані в комуністичні часи церковні приміщення передаватимуть не лише Київській патріархії, а й УПЦ МП. Утім Московська гілка Київської церкви має переважну більшість храмів, тим паче на Сході України. «Гадаю, на нас не ображатимуться наші брати і сестри з Московського патріархату, — припустив патріарх. — До того ж ми віримо, що прийде час, коли всі храми будуть належати об’єднаній Українській помісній православній церкві. Ми є свідками, як радіє український народ від того, що дві гілки українського православ’я розпочали діалог».
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
