Павло Жебрівський: Зі шпагату ще ніхто не зробив ривка

Народний депутат України Павло Жебрівський приїхав до Полтави на установчу конференцію своєї партії «Українська платформа». Хоча донедавна його сприймали передусім як одного з активістів і «речників» іншої, набагато відомішої й потужнішої партії. Із «Народного союзу «Наша Україна» вийшов тому, що, за словами Павла Івановича, перестав відчувати можливість впливати на внутріпартійні процеси. Бути ж у «президентській» партії лише спостерігачем і спокійно чекати наступних парламентських виборів Жебрівський не хоче. Тому й заснував «Українську платформу», яка поки що всерйоз змагатиметься тільки за участь в органах місцевої влади.

Жебрівський не висуватиме своєї кандидатури на президентських виборах. У нинішніх умовах лідер «Платформи» — нардеп від «НУНС» — особисто не проголосував би за жодного з кандидатів, які «на слуху». Очолювана ним партія з цього приводу визначатиметься восени, на з’їзді.

Тим цікавіше було власкору «УМ» дізнатися про погляди Павла Жебрівського на таку «надпартійну» проблему, як нова редакція Бюджетного кодексу. Нагадаємо, її лобіює Юлія Тимошенко; за наполяганням глави уряду новий БК схвалила Верховна Рада, але невдовзі заветував Президент. Зараз на місцях БЮТівці розгортають потужну пропагандистську кампанію на підтримку нової редакції Бюджетного кодексу «від Тимошенко», аби здобути додаткову підтримку керівників низового рівня. Жебрівський коментує ситуацію як голова підкомітету з питань видатків Бюджетного комітету ВР.

«Як не крути, виходить охрімова свита»

— Павле Івановичу, вам як депутатові–«бюджетнику» й водночас колишньому «губернатору» Житомирщини вочевидь належало б обома руками підтримати кодекс, спрямований на безпрецедентне «розкріпачення» місцевих бюджетів...

— Більше того, я був іще й одним зі співавторів цього Бюджетного кодексу. Але якраз тим, котрий не голосував за нього навіть однією рукою...

За великим рахунком, я вважаю всі зауваження Президента абсолютно справедливими. Хоча, звісно, зовсім не проти допомоги місцевим бюджетам із центру. Однак тут же сплутали грішне з праведним! Про що йшлося тоді, коли ми хотіли дати на місця, за образним визначенням міністра фінансів Віктора Пинзеника, «цукерку»? Передбачалося: один великий чи кілька менших населених пунктів об’єднаються в реальну громаду, здатну в найближчій перспективі вийти на самофінансування. Саме така громада могла б налагодити свої стосунки з центральним бюджетом напряму, без «посередників» із району чи області. У такий спосіб ми хотіли простимулювати адміністративно–територіальну реформу, без якої все одно не обійтися. Власне, прагнули, щоб у таких громадах з’явилися додаткові доходи, нові робочі місця й, відповідно, кошти на розвиток території. Цього, зрозуміло, не «витягнеш» за один день. Тож для поступового виходу на повну самодостатність допомога з центрального бюджету виявилася б дуже доречною і цілком логічною.

На жаль, в «оновленому» урядом Бюджетному кодексі маємо зовсім інше. Прем’єр–міністр запропонувала фінансування 12 500 кошторисів місцевих рад із бюджету центрального. А що це дає? Виходить усе та ж охрімова свита: звідти потягнув — ноги голі, там смикнув — голизною світить тулуб... Коли немає ні нових джерел доходів, ні стимулів для їхньої появи, загалом бюджет не збільшується. То хіба є різниця сільраді, яка «заробляє» тільки 1 відсоток до потреби, звідки надходитимуть 99 відсотків необхідних для «виживання» коштів — із району чи зі столиці?

Не менш красиве, скажімо, й таке гасло урядовців: десять відсотків прибутків підприємств спрямовувати до місцевих бюджетів. При цьому вони чомусь «забувають» сказати про те, що «місцевий» у цьому випадку — то обласний бюджет, а не скарбниці тих міст, селищ і сіл, де розташована виробнича база згаданих підприємств.

Кому Мойша «вальс Мендельсона» насвистів

— І все ж сьогодні саме на підтримку «оновленого» урядом Бюджетного кодексу керівники органів місцевого самоврядування пишуть відозви, їдуть до Києва з пікетами. Невже ви як колишній голова ОДА наважуєтеся стати з ними «по різні боки барикад»?

— Знаєте, недавно на Волині мене про те ж саме запитали іншими словами: так ви що, проти рішення, схваленого Асоціацією міських і сільських голів? У відповідь я розповів своїм співрозмовникам анекдот. Якось Ізя прийшов до свого приятеля й каже: «Вальс Мендельсона — дуже погана річ». «А ти слухав його у виконанні оркестру?» — перепитує той. «Ні, не слухав — мені Мойша насвистів». Тож я не за «художній свист» у таких серйозних речах і не за барикади між людьми, які в принципі роблять одну справу, а за фахову розмову. Насамперед із тими ж таки керівниками місцевого самоврядування, котрих сьогодні намагаються використати для передвиборчих піар–акцій.

Як це було, скажімо, на «гучній» зустрічі у столиці пані Прем’єрки з сімома чи дев’ятьма тисячами голів сільрад. Там вона їм сказала: маєте право за рахунок доходів підвищити собі зарплату на 50 відсотків. Це ж так класно! Дехто з тих голів одразу поспішив пустити зароблені громадою надходження не на розвиток сіл, а на доважок до власної зарплати. От я й запитую: що спільного в такому голому популізмі з реальною турботою про розвиток територій? Нічогісінько! Це ж фактично хабар Прем’єрки керівникам місцевого самоврядування перед президентськими виборами. Подібне, але в більшому масштабі, мали із так званою «Юлиною тисячею»...

«Дасть Бог, завдяки «Регіонам» ми цієї дурні не приймемо»

— Павле Івановичу, в Бюджетному комітеті ВР ви опікуєтеся питаннями видатків. Але перш ніж щось видавати, треба подбати про наповнення державної скарбниці. Чи вистачить її на всі «благодіяння»?

— Популізм уряду, на жаль, заганяє цю невід’ємну складову будь–якого бюджету в глухий кут. Звідки взятися наповненню, якщо тільки в цьому році ми з вами маємо дотувати НАК «Нафтогаз України» десь на 40 мільярдів гривень. Бо ж купуємо газ у Росії, який разом із транспортуванням обходиться у 2,5 тисячі гривень за тисячу кубометрів. А вітчизняним теплоенерго продаємо його десь по тисячі гривень з урахуванням ПДВ.

Ідемо далі. Свій український газ при собівартості його видобутку 250 гривень «Укргазвидобування» продає «Нафтогазу України» по 240 гривень. При відсутності економічно обґрунтованих тарифів на «прив’язані» до того ж газу житлово–комунальні послуги (зрозуміло, з обов’язковою компенсацією через субсидії неспівмірних з ними витрат малоімущих) без отих багатомільярдних відшкодувань «Нафтогазу» просто не обійтися. Хтось скаже: ті мільярди для пересічних пенсіонерів, лікарів, учителів та інших бюджетників — тільки абстракція, яку на хліб не намажеш. Якби ж то так було... Звідки взяли оті 40 мільярдів для «Нафтогазу»? Фактично з недоплат бюджетникам зарплати, а пенсіонерам — пенсії. При цьому за рахунок популістських тарифів продовжуємо дотувати як малозабезпечених, так і заможних громадян. Отже, ми з вами стоїмо на такому шпагаті: однією ногою в «совку», а іншою — в ринковій економіці. Але ж, даруйте, зі шпагату ще ніхто не зробив ривка.

— Повертаючись до Бюджетного кодексу. Який ваш прогноз стосовно подолання депутатами вето Президента?

— Представники найбільшої фракції — Партії регіонів вже заявили, що долати вето Президента вони не збираються. Тож, дасть Бог, ми цієї дурні не приймемо. Перетворити й без того складний бюджетний процес на ще один агітмайданчик для виборчої кампанії пані Тимошенко, думаю, не вдасться. Бо ж те, що вона пропонує, — це фактично повне розбалансування бюджетної системи України. Власне, то шлях у нікуди.