Де взялися лохи для віхоли?

«ОТ Я ВСЯ — Я СВЯТО, або Віхола лохів» — перший прозовий роман поета, перекладача і журналіста, відомого своїми матеріалами–розслідуваннями. Перший тираж книжки розпроданий за чотири місяці, а презентації «роману для високочолих майже без убивств» пройшли з успіхом у кількох містах і набули широкого розголосу.

Що ж так чіпляє в романі Бондаренка? Чому по прочитанні довго не можеш заспокоїтись–забути?

Текст «Віхоли» несеться у шаленому темпі, як бурхлива гірська річка, захоплюючи й закручуючи в історичні й політичні події: ті, що пройшли перед нашими очами і ще бринять у серці, й ті, що відомі нам із розповідей старших свідків й учасників подій і запали у підсвідомість темними плямами. Уведені до сюжету й знакові постаті недавньої минувшини, а також фігуранти нинішніх герців на політичному та культурологічному подіумах. Проте калейдоскопічні скельця складаються у виразну логічну картинку. У Бондаренка через дрібні й більші деталі постає чітка панорама нашого життя за останні 20—30 років.

У центрі бачиш і себе, спостерігача, і діючу особу цієї містерії — холеричний темперамент автора заряджає енергетикою й читача бажанням долучитися, втрутитись, виправити.

Ще не забувся, не відболів Майдан. Ще бринить щемлива струна розчарування його не використаними–втраченими здобутками. Багато й тих, хто не подарував вчорашнім ораторам–красномовцям — сьогоднішнім можновладцям — цинічної зневаги до нас, до наших розчавлених сподівань, а водночас не загубив віру в перемогу свободи, гідності й честі. Стас Бондаренко через своїх персонажів шукає відповідей на запитання: чому наші герої–мученики, герої–переможці, філософи–мудреці, поети не стали привабливими для молоді? Чому замість Лесі Українки, Ліни Костенко, Василя Стуса, Миколи Вінграновського «зірками» пороблені численні потвори в розцяцьковано–напарфумлених масках: ними забиті ефіри, шпальти, вони цинічно шкіряться до нас із банерів, бігбордів? Чому врешті не Донцов, Тютюнник, Бульба–Боровець, а Че Гевара відштампований на плакатах, сумочках, футболках молоді, яка прагне справедливої будови світу, а тому шукає собі героїв–робінгудів? Але ж не бере їх із пантеону героїв власної історії! Чому мовчать колишні в’язні сумління, чому не чути їхнього голосу з трибуни Верховної Ради, з тих самих ефірів, рекламних роликів тощо?

Че Гевару на футболках автор пояснює його мужністю, чоловічим характером на відміну від «жіночності» Василя Стуса. Але ж чому тоді не портрети Бандери, Петлюри або Шухевича прикрашають культовий одяг? Хіба вони теж визначалися «жіночим» характером?

Якщо вдуматися в сьогоднішню ситуацію, то очевидним стає кілька засадничих моментів. Че Гевара «розкручений» за давно відомими у світі й ефективно–потужними PR–технологіями. До того ж він для українського соціуму — особа мітична. А міт — річ магнетична. Не будемо заглиблюватися до деталей, але комусь було потрібно зробити Че символом волі, сили, свободи. Й на доволі високому рівні. А хто із сильних українського політичного бомонду насправді взявся за популяризацію імен власних національних героїв, не менш свободолюбних і здатних на вчинок, ніж Че Гевара (на цьому акцент у романі)? Мляво–інфантильні спроби нинішнього українського Президента підняти на щит національну ідею були до смішного аматорськими й призвели часом до прямо протилежного результату. За великим рахунком не створено жодного якісного фільму на теми з української історії. Натомість в українських містах споруджено пам’ятники катам і руйнівникам української культури (Катерина ІІ, Петро І тощо). Поруч із тим — агресивна політично–економічна і культурна експансія від Росії нівелює поодинокі заходи української інтелігенції щодо захисту національної свідомості українських громадян. Відкриваються один за одним російськомовні видання, водночас закриваються українські суспільно–політичні й культурологічні часописи. До того ж чиновники при владі видають інформаційний (а точніше — дезінформаційний) продукт, де спотворюється не лише історія, а й образ нації в цілому.

І наостанок. Текст роману, як стрижнями магічної решітки, прошитий паліндромами. Кожний із них — загадка–головоломка. Але про це варто говорити окремо.

Галина РОДІНА