Локшина вiд Кабмiну

      На минулому тижні уряд Януковича прозвітував про виконання своєї попередньої Програми діяльності і запропонував нову. Хоча Верховна Рада схвалила її, це виглядало насамперед як політичний крок. Насправді ж вага цього документа, з точки зору економіста, викликає великi сумніви. Програма діяльності «Послідовність, ефективність, відповідальність» (2004 року) уряду Януковича, говорячи мовою дипломатів, розчаровує. Її обговорення у Верховній Раді, що відбулося 16 березня, тільки посилило враження недолугості цього документа й остаточно переконало в тому, що він не відповідає вимогам, які ставляться до урядових програм. Всупереч заголовку, в цій Програмі важко знайти те, що зазвичай вважають ознаками послідовної, ефективної та відповідальної економічної політики. А тому, на моє переконання, цей документ в існуючому вигляді не мав шансів бути   затвердженим у парламенті. Але, як видно, політична доцільність і економічна — у Верховній Раді існують кожна сама собою і не перетинаються.

Піар-кампанія з подвійним авансом

      По суті, уряд мав на меті здійснити таку просту двоходову комбінацію: затвердити нову річну програму своєї діяльності на тлі переможних реляцій про виконання Програми-2003. Але Верховна Рада не мала права приймати такі поспішні незважені рішення, особливо якщо вони мають характер системної помилки. Звіт уряду — це вагомий привід серйозно професійно про них поговорити, а не перетворювати його в піар-акцію діючого Прем'єра.

      Аналіз прийнятих урядом постанов і розпоряджень соціально-економічного характеру (всього майже 1100 документів) свідчить про несистемність та хаотичність рішень. Чого лише вартує епопея із запровадженням, пролонгуванням, а потім відміною супроводжуючих документів із голографічним захисним покриттям для українського бізнесу. А постійні збурення та конфлікти в уряді щодо напряму використання трубопроводу «Одеса — Броди». А скандальна, інакше не скажеш, постанова уряду № 1783, на підставі якої мільйонiв українських пенсіонерів позбавили права на реальне збільшення розміру своїх пенсій.

      За такого стилю керівництва з уряду слід було б вимагати фахового звіту перед народними депутатами — це б його принаймні дисциплінувало. Тим паче що Кабінет Міністрів отримує від парламенту потужні ефективні засоби впливу на суспільний розвиток: затверджену Програму діяльності та річний бюджет.І цілком закономірно та зрозуміло, що ми, парламентарії, і наші виборці, хочемо і маємо право отримати від уряду звіт про виконання цієї Програми. Але прошу зауважити, повний та статистично підтверджений звіт. Але у день звіту, 16 березня, просто фізично не існувало повноцінних детальних підсумків соціально-економічного розвитку країни, а також не було результатів використання коштів Державного бюджету у 2003 році (принаймні громадськості, народним депутатам ці відомості не доступні у відкритому режимі).

      Фактично було тільки з десяток показників, якими постійно жонглюють представники уряду — темпи зростання ВВП, промислового виробництва, чистий приріст інвестицій і ще декілька популярних серед урядовців економічних індикаторів. Але суспільство потребує детального, відкритого і чесного звіту про роботу уряду, тим більше що всі ми пам'ятаємо про соціально-економічні проблеми минулого року: це і зернова криза, і шалений стрибок цін на хліб, і суспільне збурення щодо запровадження пенсійної реформи, і постійні проблеми з оподаткуванням, насамперед внаслідок запровадження та відміни пільг на ПДВ для українського бізнесу, хаотичні дії уряду щодо напряму нашої економічної інтеграції.

      На тлі цих проблем парламенту запропонували фактично наосліп схвалити результати виконання Програми 2003 року та затвердити Програму на нинiшнiй рік. Але ж народні депутати, які проголосували за прийняття цього документа, не могли не розуміти і не знати, що економічна система є консервативною та інертною, і, відповідно, будь-які економічні показники можуть бути результатом попередніх дій та рішень. Тому парламентська більшість не мала права оцінювати результати діяльності уряду тільки на підставі позитивного зростання ВВП чи промислового виробництва.

Скопійована помилка

      Програма діяльності уряду практично копіює попередню програму, прийняту у 2003 році («Відкритість, дієвість, результативність»). У ній немає жодної нової ідеї щодо розвитку України. Ясна річ, що це не є свідченням «спадковості» чи «послідовності» економічної політики уряду Януковича. Це, швидше, є свідченням відсутності в уряду нового бачення та нових завдань. З перших же рядків цього «твору» годі було очікувати, що уряд спромігся визначити проблеми та упущення, які потребують від нього термінової концентрації зусиль. Не сформульовано пріоритети діяльності, а це є свідченням того, що уряд у своїх намірах залишився на рівні минулого року. Програма становить собою, швидше, «парадну» картинку щодо намірів уряду, однак не може лягти в основу активної діяльності, спрямованої на прискорення економічного розвитку. Видається, що вказана програма потрібна уряду лише для легітимізації свого мандата ще на один період.

      Цей документ навіть методологічно та ідеологічно не відповідає високому статусу такого документа, як програма. У ній відсутній будь-який, хоча б короткий, аналіз результатів діяльності уряду за минулий рік. Окрему брошуру про «результати» ніяк не можна віднести до категорії аналітичних матеріалів; у ній переважно співають дифірамби здобуткам. Немає й ідеологічного обгрунтування необхідності впровадження нової програми. Оскільки нова Програма-2004 з'явилася задовго до планованого звіту виконання Програми-2003, вочевидь, належало обгрунтувати таку необхідність саме у світлі нових проблемних завдань. Жодного слова про системні проблемні сфери діяльності уряду — яка ж тут, власне, доцільність програмування? Кабінет Міністрів, схоже, просто відбувся черговим папірцем.

      Крім того, нинішній документ, так само, як попередній, містить значну кількість неконкретизованих чи неузгоджених тез («зміцнити фінанси», «забезпечити зростання», «прискорити розвиток»). Їх у кращому разі можна інтерпретувати як політичні декларації, оскільки практично не існує критеріїв досягнення «зміцнення» чи «забезпечення». Водночас Програма рясніє низкою занадто деталізованих положень, які виходять за рамки документа з цим статусом, і стосується напрямів діяльності окремих галузевих міністерств та відомств. Галузева спрямованість багатьох положень програми, вочевидь, була запропонована найвпливовішими підрозділами Кабміну чи міністерствами. А це означає, що уряд так і не визначив інтегруючих завдань, шляхів, інструментів та заходів розв'язання найболючіших питань української дійсності. Що ж до популістських соціальних тез, які є у Програмі, то вони ніяким чином не компенсують цей недолік.

Обіцянка — передвиборча цяцянка

      Так само, як і у попередній Програмі, до дискусій пропонуються лише окремі питання економічної політики. Однак тільки завдяки цьому документ важко назвати «економічною програмою». Тим більше, враховуючи високі соціально-політичні ризики виборчого року, а також необхідність урахування міжнародного аспекта, оскільки світова громадськість вкрай стурбована станом демократичних свобод у нашій країні.

      Зокрема, такий принципово важливий напрям діяльності, як захист прав і свобод громадянина, зводиться до «повнішого використання Кабінетом Міністрів права законодавчої ініціативи», «створення належних організаційних, фінансових і матеріальних умов для функціонування судів», «підвищення ефективної діяльності органів державної виконавчої служби» (що, безумовно, вкрай незрозуміло для пересічного громадянина) та «забезпечення захисту громадян від злочинних посягань». Усі ці декларації розміщено на півсторінки.

      У програмі зазначається прогнозований рівень зростання ВВП у 2004 році — 9,5 відсотка, отож потрібно очікувати збільшення бюджетних надходжень. Водночас до бюджету закладено 4,8 відсотка зростання, а це у будь-якому випадку вимагає перегляду завдань бюджетної політики. Однак Програма скромно замовчує цей «нюанс». Отже уряд залишає за собою право на власний розсуд розпоряджатися «додатковими» коштами.

      Популістичність намірів не додає вагомості документу. Так, уряд знову планує запровадження мінімальної заробітної плати в розмірі 237 гривень, цього разу з вересня 2004 року, та досягнення у 2007 році стовідсоткового прожиткового мінімуму. Тобто, якщо до цього часу прожитковий рівень не зміниться, потрібно у півтора раза підняти мінімальну зарплату. Однак це автоматично потребуватиме «коригування» всіх інших рівнів зарплати, зокрема на основі Єдиної тарифної сітки. Вочевидь, це потребуватиме зростання бюджетних ресурсів у 1,5-2 раза, що абсолютно нереалістично. Уряд також планує створити у 2004 році 600 тисяч робочих місць, забезпечити працевлаштування на вільні та новостворені робочі місця 880 тисячам осіб. Однак такі директиви могли мати місце лише у добу «розвинутого соціалізму». Тиск на приватних підприємців з метою додаткового «працевлаштування» — річ безперспективна.

      Вкрай небезпечним у соціальній сфері є відхід від політики запровадження та розвитку системи адресної допомоги (що було притаманно ідеології Програми-2003) і повернення до відтворення пільг. Зокрема, пропонується забезпечити реалізацію права соціально незахищених категорій громадян на отримання пільг і сформувати реєстр осіб, які мають пільги за соціальною ознакою. Така неконтрольована «пільгова» система призведе лише до розбазарювання та використання у корпоративних інтересах значних бюджетних ресурсів і суперечитиме проголошеним намірам створити прозору та доступну систему надання адресної допомоги малозабезпеченим верствам населення.

Псевдоекономіка для «галочки»

      Міжнародний аспект у програмі є вкрай розмитим. У відповідному розділі  практично не згадуються США, які є стратегічним партнером України, хоча Росії та СНД приділено увагу. Не визначено і участь України у формуванні системи колективної безпеки. Утім там, де можна «пофантазувати», уряд займається медитацією, наводячи нереалістичні тези та наміри. Наприклад, наблизити показник очікуваної тривалості життя до рівня країн з високим індексом людського розвитку, надати безвідсоткову позику безробітним громадянам для ведення особистого селянського господарства та підприємницької діяльності. Джерела подібного фінансування, ясна річ, не вказують. Уряд також має намір удосконалити систему невідкладної медичної допомоги з метою її наближення до світових стандартів, збільшити утричі кількість наданих кредитів на придбання (будівництво) житла для молодих сімей, удосконалити структуру експорту за рахунок збільшення в ньому частки наукомiстких, високотехнологічних... товарів... Останнє, до речі, є стратегічним завданням, проте ніяк не може бути реалізоване у коротко- та середньостроковій перспективі й залежить від зовнішнього попиту, який непідвладний уряду. Це далеко не весь перелік зразків соціальної маніловщини і «економічного» школярства.

      Значна кількість посилань на нові закони, документи та програми, які ще належить розробити, посилює враження про невизначеність завдань та дій уряду. Визнаючи потребу переглянути і впорядкувати існуючі програми, уряд тут же оголошує започаткування низки нових. До речі, за оцінками експертів, нині діє більше 250 програм, які загалом фінансуються на рівні 60—70 відсотків, і ніхто поки що не взявся проаналізувати  результативність та ефективність їх виконання. Довершує «портрет» Програми уряду її термінологічна некоректність. Що це таке — найкраще розуміють економісти. Не варто вдаватися в деталі. Але така манера викладу думок надає широке поле для вільної інтерпретації. Скажімо, незрозуміло, про який Податковий кодекс сьогодні варто вести мову, адже з часу останнього слухання минуло два роки і відтоді податкове поле повністю змінилося.

      Усього з 17 квітня 2003 року, тобто з часу затвердження попередньої Програми діяльності уряду, до 31 грудня у Верховній Раді Кабмін зареєстрував 223 законопроекти, з-поміж цих документів нараховується 134 таких, які мають вплив на соціально-економічний розвиток країни. За цей період було прийнято лише 25 законопроектів, а не прийнято — 109. Серед прийнятих Верховною Радою немає жодного документа, окрім Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік», який можна було б назвати базовим у певній сфері суспільної діяльності, і це при тому, що ми маємо так званий коаліційний уряд та проурядову парламентську більшість. Це, до речі, ще один штрих стосовно ефективності дій команди Януковича.

      Зрештою, урядові не зайве було б передбачити, які можуть виникнути ризики та виклики на шляху до виконання його Програми діяльності. Зважити на це було б варто хоча б тому, що вже на початку 2004 року певні показники економічної діяльності демонструють негативну тенденцію. Низка незалежних експертів не вбачає в економічній політиці уряду Януковича поступу, який би свідчив про закріплення позитивних тенденцій, оскільки зростання ВВП відбулося здебільшого завдяки експорту металургійної продукції, а ринкова кон'юнктура може змінитися. Більше того, вочевидь, у деяких галузях стався відхід від завойованих позицій і знехтувано принципи ринкової економіки.

Малюнок Вадима СIМIНОТИ.