Вічно ласий шматочок
Для кожного поважного міста ринок є візитною карткою. Що Привоз для Одеси, що Барабашово для Харкова, що Бессарабка для Києва... У Дніпропетровську всі пріоритети тут за Озеркою. Називають її і знаменитою, і легендарною, і тому подібних епітетів не жалкують.
Чи не найбільшої ж привабливості Центральному ринку в Дніпропетровську надавало його надзвичайно зручне розташування — поруч з автобусним, залізничним вокзалами та річковим портом. Отож протягом довгих десятиліть гроші тут крутилися неабиякі. Певна річ, із цим ласим шматочком й усілякі ексцеси виникали традиційно — чи за царату, чи за Радянської влади, чи за німців... Та хіба тільки з Озеркою? Приміром, не так давно війна за геть скромний Калинівський ринок велася просто кривава — дійшло навіть до того, що відрубували голови безневинним людям, і ними потім залякували конкурентів.
Стосовно Озерки до таких жахливих крайнощів, на щастя, не дійшло. Але й спокійне життя Центральному ринку могло тільки снитися. Хоча з 1987 року на державному рівні було зроблено, здавалося б, вагомий крок у напрямі нормалізації ситуації. Згідно з постановами ЦК Компартії України та Ради Міністрів УРСР, колгоспні ринки передали у відання споживчих спілок. За тодішніми поняттями, це сприйнялося за суцільний позитив. Над тим же, що керівники тих самих облспоживспілок мимоволі перетворювалися на таких собі божків, тоді мало хто задумувався. Ще б пак — усю обкомівську братію вони годували. Тож у переважній більшості випадків по Україні ринки згодом опинилися, вважай, логічно у руках приватних. Отже, процес пішов по своєму руслу, яке, однак, далеко не завжди йшло на благо. Варто лише помандрувати Україною й пересвідчитися, скільки у нас ще ринків занехаяних.
З Озеркою ж — такі аналоги справді ще треба пошукати — найшла коса на камінь. У 1997 році Центральний ринок у Дніпропетровську отримує статус колективного підприємства. Себто відразу 400 чоловік, які тут працювали, стали повноправними господарями. Як це вдалося зробити Григорію Єфіменку, який на Озерці директорствував з того ж 1987 року, можна розповідати довго. Одне лише зазначимо — це стало сенсацією всеукраїнського масштабу. Звісно, у керівництва облспоживспілки такий несподіваний поворот викликав шалений спротив. З'ясування стосунків між колишніми і новими господарями на довгі роки зависло у судах різних рівнів. Бувалий керівник Єфіменко міг розраховувати хіба що на два фактори — підтримку людей, які вже освоїлися у ролі повноправних власників Озерки, і якість роботи, щоб, образно кажучи, ніякий комар не міг і носа підточити. Зрештою, юридична війна завершилася, здавалося б, незаперечною перемогою колективного підприємства. Адже рішеннями Господарського суду Києва, постановами Київського апеляційного суду та Вищого Господарського суду України (останнє й взагалі датується 3 лютого нинішнього року) було підтверджене його право власності на орендоване у держави майно Центрального ринку в Дніпропетровську, як і правомірність використання земельної ділянки.
А сама Озерка за цей час стала невпізнанною. За рівнем своєї облаштованості вона, кажуть, вважалася кращою навіть на весь колишній Радянський Союз. Принаймні у шикарно оформленому офіційному каталозі оргкомітету Міжнародного конкурсу «Золоті торговельні марки» за 2003 рік саме про Озерку, єдину серед ринків, сказано як про лідера за темпами розвитку. А її багаторічний керівник депутат Дніпропетровської міськради, голова правління обласного відділення Всеукраїнської асоціації «Укрринок» Григорій Єфіменко завоював неабияку популярність не в останню чергу завдяки численним благодійницьким акціям очолюваного ним колективу.
А комарі носи точать...
Перефразовуючи відому приказку, можна сказати одне: бажаючих реалізувати на Озерці свої інтереси, далеко не завжди праведні, вистачало в усі часи. Надто ж у нинішні... Зокрема, тільки лінивий у Дніпропетровську не знає про конфлікт між Єфіменком та господарем декількох магазинів, колишнім майором міліції. Більше того, в інтерв'ю одній з місцевих газет восени 2002 року Григорій Андрійович відверто назвав його прізвище. А звинуватив він екс-міліціонера в тому, що той прикриває торговців фальшивим спиртним. Фальсифікат після цього з Озерки зник, а ображений майор звернувся до суду з позовом до Єфіменка про захист честі та гідності. І перше судове засідання якраз мало відбутися наприкінці лютого нинішнього року.
Отже, можна зробити висновок, що до Єфіменка підбираються з усіх боків.
Вінцем же загалом очікуваних подій став нашумілий справжній наліт правоохоронців на Озерку. А передана слухняними телеканалами інформація про затримання Єфіменка явно претендувала на сенсацію далеко не місцевого масштабу. Повідомлення одного з керівників санітарної служби про терміново виявлені близько 60 фактів порушення санітарних норм ще більше додало жару в і без того розбурхане полум'я компромату. От тільки уважні глядачі помітили, що деякі телеканали показали кадри з вражаючим безладдям... не з території Озерки.
Та й самого Єфіменка затримували досить своєрідно. 26 лютого 2004 року прокуратурою Дніпропетровської області було порушено кримінальну справу щодо директора КП «Центральний ринок», який, знаючи про підвищення грошової оцінки на землю і необхідність перерозрахунку орендної плати, протягом 2001—2004 років, зловживаючи своїм службовим становищем, навмисне ухилився від виконання вказаних зобов'язань, чим заподіяно матеріальні збитки державі у сумі 460944 гривні. А наступного дня його викликали давати свідчення. Побесідувавши зі слідчим, Григорій Андрійович повернувся на роботу, де йому й стало зле. Таким чином він опинився на лікарняному ліжку клінічного об'єднання швидкої медичної допомоги. І того ж дня до адміністративної будівлі ринку увірвався міліцейський спецназ. Правоохоронці у масках наказали співробітникам лягти на підлогу, вилучили документи з печатками, комп'ютерну базу даних, відвезли на допит вісьмох бригадирів. Така облога тривала не одну годину — навіть до вбиральні не пускали, а двоє співробітників після такого спілкування зі спецназом і взагалі потрапили до лікарні.
А біля лікарняної палати Єфіменка з'явилася озброєна охорона. За свідченням адвокатів Григорія Андрійовича, це було зроблено без будь-яких офіційних постанов суду, прокуратури чи навіть розпоряджень безпосереднього начальства. І тільки 1 березня слідчий прокуратури області склав необхідний протокол. Ще через три дні Жовтневий районний суд Дніпропетровська обрав запобіжний засіб щодо директора Озерки — утримання під вартою. До речі, адвокатам Єфіменка дозволили спілкуватися зі своїм підзахисним аж тільки з 8 березня. У своїй апеляції вони тепер заявили про нечувані самоправство та сваволю стосовно інваліда війни, який, до того ж, має цілий букет інших хвороб, зокрема, облітеруючий атеросклероз та ішемічну хворобу серця.
Злочин, про який ніхто не здогадувався?
Офіційне звинувачення Єфіменку було пред'явлене лише в останній день відведеного законом терміну. Незважаючи на п'ять апеляцій адвокатів, залишено незмінним і запобіжний засіб — утримання під вартою. Отже, директору Озерки шиють оте саме зловживання владою чи службовим становищем. На думку захисту, все це варте, щонайбільше, розгляду в Господарському суді. Йдеться про ту ж таки підвищену орендну плату за земельні ділянки. Дніпропетровська міська рада, як вдалося дізнатися з офіційних джерел, і справді таке рішення приймала двічі — у листопаді 2000-го та лютому 2002-го років. Але останнє рішення Озерки не стосувалося. Та й належного контролю за орендою землі загалом не було. Тільки у 2003 році було створено окремий підрозділ, який і став відстежувати боржників. Їх виявилося не багато й не мало — близько 40 відсотків із 6 тисяч орендарів. Щодо Озерки, то її керівництву з цього приводу начебто висловив претензію комітет комунальної власності. Головний же бухгалтер колективного підприємства Любов Шулігіна стверджує, що ніяких зауважень на цю тему протягом двох останніх років вони не отримували. Тим паче інкримінована сума боргу для масштабів Озерки непідйомною зовсім не здається. Отже, суперечка тим більше тягне на господарську. Та й чому, зрештою, з такої кількості боржників арештовують лише Єфіменка?
Хто ж поклав око на центральний ринок?
У пошуках відповіді на це запитання мимоволі хочеться процитувати рядки з пісні дніпропетровського композитора Володимира Ярцева:
Сейчас пришел деляческий угар,
И все ветшает, как это ни горько.
Но коль страна превращена в базар,
Пусть будет в ней светло, как на Озерке.
Певна річ, на центральному ринку Дніпропетровська зовсім безхмарно бути не може, однак з автором важко не погодитися в одному. Тема отого самого діляцького чаду для обласного центру є актуальною вже тривалий час. Насамперед у тому сенсі, що правоохоронні органи, не розділяючи їх на міліцію чи прокуратуру, часто-густо діють в інтересах чиїхось, а не закону. Об'єктами їхньої пильної уваги якраз стають підприємства перспективні чи такі, які навіть за нинішніх непростих умов працюють комусь на заздрість прибутково. І наша газета про це писала неодноразово. В ситуації чи з Дніпроміськбудом, чи з лікеро-горілчаним заводом, чи молочним комбінатом «Придніпровським» подібна схема — «дістати» будь-якими методами — вже застосовувалася. Щоправда, у кожному з цих випадків «кров» виявлялася різною. В одному випадку людей мучили ув'язненням, яке затягувалося й до двох років, а потім у суді з'ясовували безпідставність усіх звинувачень, і справи агонічно направляли на, вважай, вічне додаткове розслідування. В іншому — «хрещений батько» комбінату «Придніпровський» Віктор Веретенников, на своє щастя, захищений статусом народного депутата, «відбився», на всю Україну назвавши замовників тотального наїзду на своє підприємство.
Але всі ці випадки об'єднувало одне — такі наїзди завдавали непоправної шкоди підприємствам, яким працювати б на благо нашої держави. Якими сумами обчислюються заподіяні цим збитки, ніхто поки що не підраховував і політичних оцінок не давав. Отже, й у нашумілій історії з Озеркою проглядається ситуація знайома. Провину Єфіменка ще треба довести, що, судячи з усього, буде дуже непросто, а діяльність колективного підприємства паралізовано на невизначений час. Центральний ринок Дніпропетровська щодня відвідують 350—500 тисяч покупців, 8,5 тисячі приватних підприємців ведуть тут свій бізнес. А саме підприємство у Дніпропетровську вважають одним із найрентабельніших. Чи не ласий шматок? Хто ж на нього накинув око тепер? Подейкують навіть, що тут сліди до самого Києва ведуть...
