Олександр Мороз продовжує ходити в опозицiйнiй трiйцi...
Мова піде не про морози навесні, які можуть завдати шкоди хліборобам. Хочу привернути увагу до небезпеки для суспільства і держави від затіяної владним режимом великої авантюри під виглядом так званої політичної реформи. А також звернути увагу на дійових осіб, які реалізовують цей сценарій.
Хто хоч трохи цікавиться політикою, розуміє, навіщо Кучма і патронована ним кримінально-олігархічна кліка затіяли цей головний біль: будь-що не допустити зміни влади, неподільно зберегти її у своїх руках (а заразом і награбовані в українського народу багатства) та уникнути відповідальності за вчинені злодіяння. Чому саме зараз і чому так поспішно Кучма та олігархи намагаються змінити Конституцію? Грядуть президентські вибори. Настрої в суспільстві свідчать про різко негативне ставлення до чинного Президента та його приспішників. Звісно, що перспектива перемоги на виборах кандидата від опозиції не на жарт налякала владну верхівку. Тим більше практика останніх парламентських виборів підтверджує, що перемога провладної сили на виборах є дуже сумнівною.
Отже, ризик великий, а на карту поставлено дуже багато: є небезпека втратити владу з усіма наслідками, що звідси випливають. Звісно, ні Кучма, ні пов'язані з ним олігархи йти на такий ризик не те що не хочуть — від такої думки їх просто кидає кого в холодний піт, а кого в звірячу лють.
Пошук виходу зі складної і несприятливої для режиму ситуації відбувається у двох напрямках. По-перше, найбільш вигідний і зовні пристойний — це перенесення центру влади в парламент, де Банкова шляхом адміністративних заходів (шантажу, залякувань, розмаїтого підкупу і подачок) добилася утворення потрiбної для нинішнього стану більшості. Отже, через зміни до Конституції олігархи намагаються обмежити повноваження Президента практично до представницьких, а через збільшення повноважень Прем'єр-міністра та уряду, який формуватиме і контролюватиме більшість, сконцентрувати в своїх руках усю повноту реальної влади. Надалі, сконцентрувавши у своїх руках дієві владні важелі, контролюючи економіку, фінанси і ЗМІ, олігархи перетворили б вибори на суто формальну фікцію і таким чином закріпились би при владі надовго з неминуче катастрофічними наслідками для українського суспільства і держави.
Нині Президент Кучма і компанія на всіх роздоріжжях кричать про зміну системи влади, яку треба здійснити шляхом політичної реформи, через зміни Конституції. Але ж, змінюючи Основний закон, вони якраз намагаються насправді будь-що не допустити зміни влади! «Зачистка» інформаційного простору від ЗМІ, які намагаються доносити до читача, слухача, глядача об'єктивну інформацію. Переслідування журналістів, бізнесменів, політиків, громадських активістів, опозиційних до режиму; катастрофічна ситуація (несправедливість, беззаконня, безвідповідальність) у судах і правоохоронних органах, свавілля чиновництва, узурпація влади на всіх рівнях через відповідну кадрову політику. Останнім часом усі ці заходи влада значно посилює, що дозволяє робити висновок про фашизацію цієї влади і повне знищення в суспільстві й так слабких паростків демократії. Влада практично постійно перебуває в стані «гарячої» війни з опозицією, а не цивілізованої конкуренції.
Немає зайвої потреби переконувати когось у тому, якою є наша влада насправді. Час поговорити про тих, хто погодився разом із режимом руйнувати Конституцію, фактично допомагаючи кучмізму вижити й оздоровитися.
Перед Кучмою та олігархами постало непросте завдання: по-перше, набрати необхідних 300 голосів депутатів, і по-друге, створити правдоподібну ілюзію політичної реформи, нібито спрямованої на зміну системи влади.
Перше завдання практично вирішувалося за умови залучення на свою сторону Компартії. Уже з самого початку можна було спрогнозувати, що кучмістам вдасться знайти порозуміння з комуністами. Адже ні для кого не було таємницею, що КПУ весь час була лише віртуальною опозицією до режиму: партія Симоненка завжди експлуатувала антирежимні гасла як пропагандистську демагогію, а на практиці підтримувала режим Кучми. Але потрібно було створити такі умови, щоб комуністи, беручи участь у цій ганебній злочинній грі, могли хоч частково зберегти обличчя і убезпечити себе від остаточної політичної катастрофи вже найближчим часом.
І тут якраз виникали складнощі, адже великої охоти так легковажно йти на політичне самогубство у комуністів не було. Політична авантюра Кучми і Ко опинилася перед загрозою провалу. Режимові треба було знайти кандидатів на роль потенційного Юди в таборі опозиції.
Треба віддати належне психологам і аналітикам у таборі кучмістів. Справді, вони свій хліб відпрацьовують сповна. Кандидатуру зрадника в середовищі опозиції вони знайшли безпомилково, бо, на відміну від публічно створеного віртуального образу «морального», «принципового» і «послідовного» Мороза, добре вивчили справжню сутність лідера Соцпартії.
Я ніскільки не сумніваюся, що Мороз чудово розуміє те, що і я, а саме: він власними руками допомагає зберегти нинішню систему влади «бандократії» (за його власним висловом). А балачки про те, ніби Олександр Олександрович бореться за зміну системи влади, яку можливо здійснити лише через зміну Конституції, — не що інше як лукава, брехлива демагогія, розрахована на виправдання його особистої участі у можливому тяжкому державному злочині разом із «бандократами»-медведчуками та ін.
Чи ще може Мороз відійти від злочинної політичної спілки з бандою можновладних мародерів, які плюндрують Україну? Думаю, що так. Але це може статися при одній умові: якщо він відчує, що його образ чесного, морального політика і порядної людини може бути зруйнований. А Олександр Олександрович цього дуже боїться.
Тому, на мій погляд, друзі з опозиції вибрали хибну тактику вмовлянь Мороза і небажання публічно сказати правду про його нинішню поведінку. Сподіваються на те, що О.О. все ж таки схаменеться. Проте занадто велика небезпека чатує на Україну від таких дій, які сьогодні дозволяє собі Олександр Мороз.
Повернення Мороза в табір опозиції, напевно, вплинуло б на корекцію поведінки принаймні частини комуністів, а це означало б провал зловісних планів «бандократів». Ну і, зрештою, врятувало б самого Мороза і його партію від перспективи опинитися на політичному смітнику.
Зрештою, якщо не Олександр Олександрович, то його однопартійці повинні зрозуміти, що, давши себе використати сьогодні бандитській владі, завтра вони вже не будуть їй потрібні. Їм варто пам'ятати: хто сьогодні включається в гру без правил із політичними шахраями — завтра з ним самим розправляться без правил.
Кому ж незрозуміло, що сьогодні проблеми не в суті Конституції, а, навпаки, в тому, що сам Кучма і його поплічники повсякчас її порушують, і тому процвітають беззаконня, сваволя та бандитизм влади, масова корупція? Тож нині йти на спілку з головним ідеологом режиму, який щодня нарощує антидемократичний терор, очолює найбільше в державі бандитське формування під ширмою політичної партії (та ще й під лицемірною назвою соціал-демократичної), — чи можна це чимось виправдати? Це що, моральна політика, порядність, боротьба за справедливість разом із грабіжниками? Питання, звичайно, риторичне.
І вже зовсім по-блюзнірськи виглядають спроби Мороза та деяких його однодумців виправдати свою нинішню ганебну поведінку певними помилками лідера «Нашої України» Віктора Ющенка в недалекому минулому. Бо якщо політик керується почуттям помсти, зважаючи на минулі помилки своїх нинішніх соратників, а особисті образи переносить на загальнодержавні справи, то це поганий політик.
Якщо розглагольствувати про мораль, то слід поглянути і на деякі попередні вчинки нашого «героя».
1990 рік. Товариш Мороз — лідер комуністичної більшості у Верховній Раді, так званої «групи 239». 14 листопада 1990 року. За півгодини парламент без попереднього розгляду приймає рішення про дачу згоди на притягнення до кримінальної відповідальності та арешт народного депутата Хмари по безпардонно сфабрикованій справі. Справжня причина була політична: авторство Хмари в проекті постанови «Про заборону КПРС-КПУ та націоналізацію її майна».
Мороз голосує за мій арешт, хоч навіть тоді не всі члени комуністичної більшості голосували «за». Після мого звільнення багато тих, що голосували «за», підходили й вибачалися, і навіть прокурор Потебенько. Мороза серед них не було — ні тоді, ні будь-коли пізніше.
Для підтвердження того, що я тут нічого не вигадую, наведу цитату покійного Вадима Гетьмана щодо постанови про притягнення до відповідальності Юхима Звягільського: «Я не голосував за цю постанову, тому що бачив політичне забарвлення цієї акції і добре пам'ятав урок справи Степана Хмари. Тоді нашу групу, відому під назвою «239», запросили до ЦК Компартії України і дали категоричну вказівку, як голосувати. Пізніше, зрозумівши, як мене обдурили партійні лідери, я разом з іншими 130 народними депутатами підписав звернення до Верховної Ради України про відміну цієї невиправданої ухвали. Що й було зроблено» (газета «День», 27.12.1997 р.).
Серед 130 народних депутатів Олександра Мороза не було. І все ж, я в 1999 році активно підтримував Мороза на президентських виборах. Вважав, що Мороз — менше зло, ніж Кучма. Хоч тепер засумнівався, бо, можливо, вони один одного варті, адже знову разом.
Ніколи раніше про це не писав і не розповідав. Але тепер вважаю за потрібне нагадати, бо пан Мороз сьогодні, як у далекому 1990-му, товариш Мороз, знову бігає на Банкову (щоправда, раніше вона називалася вулицею Орджонікідзе) за інструкціями.
Якщо говорити про моральність і порядність, то варто згадати про криворізького помічника Мороза — Іванченка, на довгі роки запротореного за грати по явно сфабрикованій справі «замаху на Вітренко». Про нього партійний лідер успішно забув, хоча Іванченко не вдався до наговору на Мороза, чого так бажала влада....
Для багатьох нинішня ганебна поведінка Олександра Мороза стала несподіванкою. Проте я давно бачив (хоча все не хотілося вірити), що за його зовнішньою пристойністю криється величезний егоїзм і жадоба влади. Для лідера СПУ, схоже, насправді не так важливо, яка система влади буде, а ким він буде у цій системі влади.
Якщо Мороз розуміє, що йому вже ніколи не бачити крісла Президента, то готовий взагалі зруйнувати вищий інститут влади, хоч за нинішніх умов це мало б вкрай негативні наслідки для України. І якщо Олександра Олександровича не зупинити, то він, вочевидь, таки буде балотуватися в президенти, аби перешкодити перемозі Віктора Ющенка. Такі нині плани кучмівсько-медведчуківської кліки, і Мороз поки що грає за їхніми правилами.
Але Мороз — це ще не вся Соцпартія. Є й незадоволені, в тому числі й у парламентській фракції. І якщо у здорових сил СПУ спрацює здоровий глузд та інстинкт політичного самозбереження, соціалісти зуміють покласти край політичній авантюрі свого провідника, і це піде на користь і Соцпартії, і Україні.
Степан ХМАРА, народний депутат України (фракція Блоку Юлії Тимошенко).
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
