З–за спини Тарантіно та Альмодовара

26.05.2009
З–за спини Тарантіно та Альмодовара

Лауреат «Золотої пальми» Міхаель Ханеке (праворуч) з членами журі. (Рейтер.)

Блиск «Білої пов’язки»

Заяложена фраза «Прогнози — річ невдячна» отримала чергове підтвердження на Каннському кінофестивалі. Попри передбачення, що головна боротьба розгорнеться між фільмами американця Квентіна Тарантіно «Неславні байстрюки» та іспанця Педро Альмодовара «Розірвані обійми», головні нагороди отримали інші. Хаотичний воєнний фільм Тарантіно розчарував як публіку, так і критиків, а Альмодовар, як завжди, був «не другим, але й не першим».

Позавчора голова журі Ізабель Юппер оголосила на церемонії закриття 62–го Каннсь­кого кінофестивалю, що головну нагороду отримав фільм австрійського режисера Міхаеля Ханеке «Біла пов’язка». І при цьому гаряче поздоровила переможця, з яким її пов’язують дружні відносини відтоді, як Юппер виконала головну роль в екранізації роману лауреатки Нобелівської премії з літератури Ельфріде Єлінек «Піаністка», яку здійснив Ханеке. Але підозри, що Юппер по–дружньому «допомогла» Ханеке, не мають жодних підстав. Фільм «Біла пов’язка» демонстрували за кілька днів до кінця фестивалю, і вже тоді стало зрозуміло, що це незаперечний лідер конкурсної програми.

Фільми Ханеке неодноразово нагороджували в Каннах, але «Золоту пальму» він отримав уперше. «Біла пов’язка» є холодним, але емоційно вражаючим аналізом народження фашизму та тероризму. Водночас це модель розпаду старого світу та його патріархально–деспотичних цінностей на прикладі пруського селища. Події фільму розгортаються у Німеччині 1913 року. У спокійному, на перший погляд, селі стається низка вражаючих подій: хтось із місцевих мешканців спричиняє нещасний випадок і калічить місцевого лікаря, викрадає та катує малого хлопчика. Сліди вказують, що до актів насилля вдалися діти протестантського пастора, яких батько щоденно піддавав тортурам та немилосердній психічній дресурі. Режисер показує, як людей, які пізніше стали апологетами нацизму, в дитинстві піддавали в батьківських будинках нелюдській психологічній обробці, яку повністю схвалювала тодішня система німецького виховання. Фільм Ханеке також відзначено призом Міжнародної федерації кінокритиків (ФІПРЕССІ) та призом екуменічного журі фестивалю.

Друга за значимістю фестивальна нагорода — гран–прі — дісталася стрічці французького режисера Жака Одіара «Пророк», високу оцінку якій дали одноголосно і публіка, і критика. Це похмура в’язнична драма, яка показує переживання неписьменного підлітка, засудженого до шести років ув’язнення, упродовж яких він займається самоосвітою та формуванням особистості.

Кіно— не премітив

Найкращим актором журі визнало німця Крістофа Валь­ца за роль нацистського виродка, офіцера СС у фільмі Тарантіно «Неславні байстрюки». Найкращою акторкою стала Шарлотта Гензбур із Франції за роль у фільмі данського кінорежисера Ларса фон Трієра «Антихрист». Отримуючи нагороду, 37–річна Гензбур зізналася, що зйомки цього фільму «були найбільш інтенсивним, болючим та збуджуючим переживанням мого життя». Щодо нової стрічки фон Трієра, то її дуже холодно прийняли на фестивалі — за брутальні та відверті сцени насилля в сім’ї. Відтак екуменічне журі вперше за 35 років існування призначило «антиприз» і нагородило ним фон Трієра.

У фільмах таких грандів світового кіно, як англієць Кен Лоуч та новозеландка Джейн Кемпіон, на подив, не висвітлені соціальні проблеми та політична тематика, як це варто було очікувати з огляду на їхні попередні роботи. Натомість у фільмах режисерів, відомих своєю соціально–політичною ангажованістю, виразно пробивалися почуття, що всі ми є жертвами великої маніпуляції, якою є глобалізм, та ностальгія за часами солідарності простих людей, яку тепер пожерло суспільство споживання.

0станніми роками часто лунають скарги, що кіно стало занадто примітивним, орієнтованим на підлітків чи людей із невибагливими смаками. Проте більшість фільмів цьогорічного Каннського фестивалю спростовували це твердження. Може, має рацію старий маестро Ален Рене, який, дякуючи за почесну «Золоту пальму», заявив, що, всупереч таким тенденціям, останнім часом відбувається феноменальний розвиток кіно і що світовий кінематограф ще ніколи не перебував у такій досконалій формі.

КОГО ЩЕ НАГОРОДИЛИ

Найкращим режисером визнано філіппінця Брілланте Медосу, постановника фільму «Кінатай». Китаянку Мей Фень визнано найкращою сценаристкою за фільм «Весняна лихоманка» режисера Лу Є. Приз «Золота камера» для найкращого режисера–дебютанта дісталася Уорвіку Торнтону за постановку фільму «Самсон і Даліла». Спеціальним призом журі відзначено двох режисерів: британку Андреу Арнольд за стрічку «Рибний резервуар» та південнокорейця Парк Чан–Вука за фільм «Спрага» — про священика, який перетворився на вампіра. Почесний приз за життєвий внесок у мистецтво кіно було вручено минулої суботи ветерану французького кіно 87–річному Алену Рене, автору вже класичних на цей час кінофільмів «Хіросіма — моя любов» та «Минулого року в Марієнбаді».