Земля і німці

23.05.2009
Земля і німці

Елмар Кремерскотен зі своїми колегами в полі.

Коли три роки тому німецького фермера Елмара Кремерскотена «сватали» на українські землі, він трохи поїздив Україною, вибираючи, куди б можна було вигідно вкласти свої інвестиції. Із прицілом на майбутнє, звичайно. Знайомий порадив йому зупинитися в Західній Україні. Так доля привела його на Волинь...

«Ще хліба звідси не з’їли і шматочка»

Приглянувся Ківерців­ський район і олицька його зона, де заростали бур’янами величезні земельні масиви. Підприємливий та досвідчений фермер добряче вивчав усі нюанси, перш ніж погодитися. Навіть синоптичні карти ретельно штудіював, щоб убезпечитися від неприємних вибриків небесної канцелярії, що частенько зводить нанівець важку селянську працю. Якраз у цьому районі Волині, за даними метеоархівів, опадів випадало завжди достатньо. Щоправда, трохи лякала незвична горбиста місцевість, але звиклися і з цим.

— А ще на Західній Україні дівчата приємніші й красивіші, — жартує пан Елмар.

його фермерський дебют на Волині припав на осінь 2006–го — тоді новостворене ТОВ «Фелікс агро» посіяло 450 гектарів буряків та 300 гектарів сої. Тієї осені мешканці Олики, Мительного та Личан чи не вперше побачили на своїх полях потужну німецьку техніку. І тихо позаздрили німецьким аграр­никам, у яких на службі такі диво–комбайни, сівалки, трактори. Німці ж, у свою чергу, були в шоці від споглядання того, як наші згорблені бабці й досі цюкають сапками бурячки, а господарства наймають на прополку жіночок із поліських районів — незамінний «комбайн» під народною назвою «Баб–100». Не менше дивувалися, побачивши коней, запряжених у плуги, бо для Німеччини це справжня екзотика. Кінь у них давно не сприймається як робоча сила, а лише як захоплення. Один із співвласників «Фелікс агро» Вільгельм Фірхаус має свої стайні, де утримує й доглядає породистих коней для багатьох власників дорогих гривастих. Німецькі інвестори виявилися людьми простими й неперебірливими, бо поселилися у звичайній селянській хаті. Місцеві мешканці не могли надивуватися чемності своїх нових сусідів, які щоразу дякували, коли набирали відро води з криниці.

Уже першого ж року примхлива волинська погода показала новим господарям закордону, як у нас раки зимують. Чотириста п’ятдесят гектарів буряку град змолотив за лічені хвилини на салат.

— Тієї весни теж довго не було дощу. Хоча буряк зійшов гарний. За день до негоди були на полі, душа раділа, дивлячись на сходи. «У тебе супербуряк має бути», — казали представники фірми «Байєр», які були з нами на тому полі. І невеличка хмара вийшла, а вдарив такий дощ із градом, що води на одному метрі п’ятдесят літрів вилило. Міряли потім спеціально.

— А буряк водою позмивало, змішало з землею, — згадує виконавчий директор господарства Павло Давидюк. — А цієї весни суховій доймає. Посіяли буряк 3 квітня, й до 6 травня не випало жодного дощу. На один гектар буряку витратили в серед­ньому по сто євро. Вносимо мінеральні добрива, гербіциди, сіяли якісним імпортним насінням. Обіцяв уряд дотацію нібито півтори тисячі за гектар, а тепер кажуть, аби по 750 гривень заплатили. Якщо МВФ дасть гроші, то, може, заплатять... Буряку посіяли небагато, 90 гектарів. 600 гектарів зайняв ріпак, 700 — зернові.

— Прогнозують, що цього року виграє той, хто буряк посіяв. Буде хороша ціна й попит на нього. А на Кіровоградщині квітневі морози виморозили половину посівів ріпаку, друга половина — у край незадовільному стані. Отож ви маєте шанси на хороший попит і прибутки...

— Шкода, що немає телефону, щоб подзвонити на небо.., — сумно жартує пан Кремерскотен, якому виконавчий директор перекладає мої припущення. — Про прибутки і мови бути не може. Ще хліба звідси не з’їли ні шматочка. Лише інвестуємо гроші в цей проект, відриваємо від бізнесу в Німеччині й укладаємо сюди. Надіємося на краще. Рік тому був великий попит на кукурудзу — посіяли й ми. Але торік ціна впала й залишилися в програші. Дуже важко виживати в умовах непрогнозованої ситуації. А тут іще погода зі своїми примхами. Із усіх культур найрентабельнішим є поки що ріпак та зерно. Їх ми посіяли найбільше.

— Яким бізнесом займаєтеся в Німеччині?

— Я аграрник, маю 450 гектарів орної землі в окрузі Дортмунд. Маю свиноферму, де утримується 230 свиноматок, близько двох тисяч свиней. Діти мої навчаються, вони теж готуються до роботи в цьому бізнесі. Цей український проект — то більше для них і заради них започаткував. Син приїздить сюди, вчиться потроху. Ось зараз приїхав син другого мого партнера із товаришем. Он він там, у полі. Зіман закінчив лісничий факультет.

— Чи використовуєте в господарстві десь природний газ?

— Що ви! Сонце, вода і вітер тримає все господарство. Маємо ще вітряк і продаємо енергію. Біологічний газ із гноївки теж використовуємо. У нас усі намагаються створювати виробництво із замкнутим виробничим процесом.

— Свинину вирощуєте на біодобавках?

— Годуємо зерном, соєю, ячменем, кукурудзою. За рік продаємо до п’яти тисяч голів. Класична вага свині, за яку платять концерни, найдорожче — від 80 до 100 кілограмів. Чим менше сала в м’ясі, тим ціна більша.

— І по скільки платять?

— За кілограм неживої ваги — 1 євро 42 центи. Ціни на м’ясо та молоко і в нас упали. За літр молока платять 23 центи. А у вас узагалі жах. Купують у людей молоко по 1 гривні 25 копійок, а пляшка води в магазині коштує 5 гривень. Та на молоко треба працювати постійно, без вихідних — і в неділю, у свята. Це ж не воду в пляшки розлити.

— За таких умов чи є рентабельним тваринництво в­ Німеччині, зокрема свинарство?

— У середньому виходить так. Балансуємо десь на межі. Але в нас є квоти. Найбільша проблема — монополія концернів, які тримають ситуацію під контролем. Держава не повинна штучно стримувати ціни. Повинні бути дотації, але ціну має диктувати ринок, а не монополіст.

Без бюрократії, але і без здорової конкуренції

За німецькими мірками Елмар Кремерскотен є великим фермером. До падіння Берлінської стіни він мав лише 45 гектарів власної землі. Після об’єднання Німеччини добрав у східній частині країни землі до 450 гектарів. Є, звичайно, набагато потужніші господарі, які мають і по дві–три тисячі гектарів. Дрібним власникам важко з ними конкурувати. Тому дуже багато дрібних фермерів сходить з арени. Ще не так давно можна було спокійно виживати, маючи сто гектарів, утримуючи дійних корів та свиней. Це вважалося хорошим господарством. Якщо закупівельні ціни й далі падатимуть, дрібні фермери просто не витримають. Як, власне, і у нас, в Україні.

— Є обмежена кількість закупівельників, які диктують умови. Маленьких переробників фактично немає. Але це не здорова конкуренція. Навіть тому, хто має 800 гектарів землі, теж важко. Фермери об’єднуються, страйкують, але не завжди це допомагає, — розповідає Елмар.

На що не скаржаться німецькі фермери в іхній країні, так це на бюрократію. Їм дивно, коли тут, в Україні, часом доводиться витратити цілий день, щоб якийсь папірець здати чи взяти. А ще не можуть змиритися з величезною кількістю свят, коли люди не працюють. Вони уявити такого не можуть, щоб у них у полі трапилася якась поломка й чотири дні треба шукати, де купити запчастину. А у нас на травневі свята чотири дні всі святкували, всі магазини були зачинені. І це в гарячу посівну пору! Техніку всю на Волинь вони пригнали з Німеччини, і був серед усіх машин один наш трактор — К–700. Сьогодні в господарстві «Фелікс агро» 18 працівників. У середньому тисячу гектарів орної землі обслуговує чотири людини. Зарплатня у механізаторів досить пристойна. Хоч і не назвали суму, але запевнили, що ніхто не хоче залишати робоче місце за власним бажанням. Бо такі гроші в селі (та навіть у місті) сьогодні важко десь заробити. Тому люди роботою дорожать. Оплата праці погодинна. Свої паї в оренду німецьким інвесторам здали селяни п’яти довколишніх сіл. Першого року орендну плату видавали грошима (три відсотки), у 2008 — на вибір, хто як хотів.

Не могла не запитати в Елмара і про «свинячий грип». Як він ставиться до цієї проблеми і чи вживали якісь додаткові заходи безпеки на його свинофермах. Німецький фермер тільки засміявся:

— Вважаю цю проблему більше надуманою. Комусь цікаво нагнітати цю ситуацію довкола грипу, хтось має в тому інтерес. Я сорок років займаюся свинарством. Свині завжди хворіли. Але немає нічого страшного, якщо здохне дві свині з тисячі. Тварини повинні мати природний імунітет. Якось у 90–х роках у нас, у Німеччині, почали казати, що треба окремо утримувати свиноматок, поросят і великих свиней. А я кажу: тоді треба з моєї хати викинути діда з бабою і жити самому! Не потрібно ніякої ізоляції, ніколи цього не робив. Зрештою визнали, що всі ці розмови — дурниці. Додаткових заходів безпеки на фермах своїх не вживав. Треба щоб завжди нормально працювали ветеринарні служби. І не допускати появи у стаді особин чужих, іззовні. Ми цього завжди дотримувалися. А якщо якась біда вже вчепить, то ніякі заходи безпеки не допоможуть.

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>