На рекапіталізацію — шикуйсь!

23.04.2009
На рекапіталізацію — шикуйсь!

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

Другий транш кредиту «стенд бай» нам, радше за все, нададуть ще до кінця цього місяця. А процес рекапіталізації банків, про який так довго і так багато розповідає влада, розпочнеться не раніше червня: надто вже багато гравців фінансового ринку до нього не готові. Причому ця «неготовність» має дуже суб’єктивний характер, і, як не приховують навіть дуже високі чиновники, вона дуже густо замішана на корупції та вишуканих фінансових зловживаннях.

 

«Сліпі» заробляють найкраще!

Сама лише відновлена робота банків не допоможе нам вивести вітчизняну економіку з рецесії. Але цілком очевидно, що без фінансової системи про одужання економічного сектору можна навіть не мріяти. З одного боку, аналітики стверджують: вітчизняний виробничий сектор не підніметься раніше, ніж у Європі та США. З іншого — внаслідок кризи для виробничників з’явиться багато нових можливостей, а старі ніші, навпаки, можуть втратити свою привабливість. За експертними оцінками, скажімо, українська металургія — головний постачальник валюти — може і не пережити кризу, програвши стартовий ривок китайцям і росіянам. Тож до виходу з кризи треба готуватися вже «вчора», і проблема — де взяти грошей на кредити виробничникам — залишається чи не головною.

Фінансові аналітики ствер­джують: влада вже давно поставила б на ноги сильніші банки та сприяла би поглинанню слабих. Якби затягування часу не приносило таких шалених прибутків багатьом зацікавленим сторонам. Так, рефінансування, на яке Нацбанк торік витратив 170 млрд. гривень, а тільки в березні 2009 року — 14,5 млрд., не розв’язало практично жодної системної проблеми фінсектору. Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко спробувала пояснити чому: «За надання рефінансування чиновники НБУ отримували «відкати» в розмірі від трьох до семи відсотків від суми кредиту». І хоча аналітики допускають, що така система й справді могла мати місце, випадками шахрайства чомусь не зацікавилися правоохоронці.

Мільйони завдяки кризі

Друга суперечність діючої у нас практики рефінансування лежить уже не у кримінальній, а нормативній площині. Так, Нацбанк, видаючи кошти, чомусь «забував» запитати, на які цілі банкіри планують витратити гроші. Керівництво НБУ скромно розводило руками — мовляв, така інструкція, що ж поробиш?.. Оскільки написати досконалішу інструкцію нікому не спадало на думку, застаріла методика розв’язувала руки банкірам — за отримані гривні вони масово скуповували долари. Як наслідок, такий шалений попит обвалював національну валюту — з п’яти до понад десять гривень у найгірші (поки що!) для неї часи.

Спекулятивні дії на ринку фінансисти пояснювали по–дитячому наївно — мовляв, а для чого нам тримати гривню, якщо вона знецінюється?!! Ось простий громадянин міняє нацвалюту на «бакси», і ми не хочемо відставати!.. «Свята простота» дозволила непогано заробити на найпростішій схемі — купити долар за 5 (шість, сім) гривень, а продати за 8 (дев’ять, десять). А з отриманих прибутків, якщо Прем’єр Юлія Тимошенко не жартує, чесно заплатити «відкат».

Таким чином, у скрутне становище поставили законослухняних громадян, які отримують за свою працю гривню, а за більшість товарів платять її прив’язку до долара, а також своїх колег–банкірів, котрі надто вже захоплювалися валютними кредитами. Натомість самі отримали просто–таки суперприбуток, про який у докризові часи не могли навіть мріяти.

Найцікавіше, що експерти прогнозують: сценарій цього геніального ноу–хау можуть повторити.

Відкрили сейф, а там — зеро...

Як відомо, Кабмін напередодні Великодніх свят уклав остаточний перелік перших семи банків, які першими пройдуть очищення рекапіталізацією («Надра», «Ро­довід Банк», «Фінанси та Кредит», «Укргазбанк», «Укрпромбанк», «Імексбанк» і банк «Київ»). Надмірна тривалість роботи над цим списком, а також обмовки, помилки та запрошення Прем’єр–міністра розширити «бойову сімку» до 26 одиниць (саме ці фінустанови відповідають державним критеріям, тобто мають відповідну кількість філій та вкладників) також оцінюють високо — з точки зору фінансових махінацій. Оцінка, що деякі власники банків, перед тим як звернутися по рекапіталізацію, старанно «витрушують» з каси всі активи до копієчки, з’явилася доволі давно. Йдеться про логічне продовження першої схеми: отримав рефінансування — накупив доларів (паралельно обваливши з «друзями» курс гривні) — перекинув зароблене в офшор — віддав банк державі. У цьому випадку навіть і не дуже шкода. Адже такий банк являє собою, по суті, тільки бренд і нерухоме майно (яке також коштує грошей, але не таких)...

Люди, які знають підводні течії у банківській справі, стверджують: у НБУ ще чекають заявок від запізнілих кандидатів, які ще не встигли «випотрошити» власні сейфи. Юлія Володимирівна продовжує «давати шанс»: «Якщо з 26 банків хтось із власників захоче залучити, це буде додатково розглядатися на засіданні уряду, і уряд прийматиме рішення».

Нині важко судити, наскільки масовим може бути явище вимивання капіталу. Так само, як і зрозуміти, навіщо очільникові уряду ця валіза без ручки. Окрім, звичайно, стабілізації фінансової сфери як фактора національної безпеки. Прем’єр, судячи з її слів, знає, який приємний сюрприз отримають нові власники більшості банків після зміни влади. «Входження держави власником у ці банки дасть нам можливість відкрити всю бухгалтерію цих банків, відкрити для детального вивчення весь обсяг руху фінансових ресурсів», — це її цитата.

«Державників» побільшає

Утім не виключено, що відгадка прихована в положенні про рекапіталізацію. Як випливає з цього документа, допомагатимуть проблемним банкам сильно і суворо. Скажімо, якщо раніше Кабмін наполягав на формулі «50%+одна акція», а потім знизив власну планку до просто частки, то нова вимога — 75%+1 акція. Отже, комерційні фінустанови стають практично державними. Насправді ж виходить, що уряд хоче ще більше. Так, 75%+1 акція відійде державі в «Імексбанку» та «Укргазбанку». В «Надрах» — 91,8%, в «Укрпромбанку», «Києві» та «Родоводі» — цілих 99%. Про «Фінанси і Кредит» триває напружена дискусія.

Сама процедура рекапіталізації виглядає так: після того, як за допомогою державного капіталу банк стане на ноги, його продадуть на відкритому аукціоні. Враховуючи численні претензії до проведення аукціонів у нашій державі, вже нині можна прогнозувати, що деякі фінустанови, куплені за міжнародний кредит, невдозі просто потраплять до чиїхось дбайливих рук. У тому числі фінансових груп, афільованих із певними владними структурами. Наразі не прописано (а це означає, що можна трактувати як на душу ляже), які саме показники вважати початком чи вінцем фінансового оздоровлення. І, зрештою, неясно, хто нестиме відповідальність за сам процес виходу з кризи. Так, уряд пропонує залишити відповідальність за тимчасовими керуючими, а ті, у свою чергу, кивають у бік державних структур, коментуючи не для диктофона у стилі «і воно мені треба?!!».

Останній нюанс, до речі, досить важливий. Виходячи, по–перше, з жорсткого дефіциту банківських кризових менеджерів, який уже став притчею во язицех, і, по–друге, зі стратегічних міркувань. Адже багатьом проблемним банкам, аби відновити нормальну роботу, треба значно більше коштів, ніж може дати МВФ. І це без урахування «приємних» несподіванок на кшталт нуля на рахунку чи, можливо, старанно заретушованих боргів, які після рекапіталізації може виявити нове керівництво. Аби за таких умов спрацювати «в плюс» одного бажання та відчуття власної правоти замало.

Деякі банкіри вже нині заявляють, що такі величезні білі плями та невизначеність щодо конкретної стратегії роботи можуть стати початком грандіозної афери. Тим паче що описані тут схеми та тенденції — далеко не єдині, які дозволяє застосувати українське законодавство. Якщо наші чиновники отримають додаткові 2,8 мільярда другого траншу, вони можуть вигадати й інші, набагато цікавіші.

 

ОФІЦІЙНО

«Пільговикам» наказали втрачати

Нацбанк, як відомо, послідовно бореться з різноманітними пільговими депозитними вкладами. Насамперед ідеться про банківські акції на кшталт «розірви угоду достроково без утрат». Регулятор схильний розглядати подібні вклади як внесок «до запитання» (за такими, як відомо, платять найнижчу ставку). Остання постанова НБУ, яка вступає в дію 27 квітня, вимагає розглядати й оплачувати ці внески саме так.

Натомість банкіри відтепер не мають права в односторонньому порядку зменшувати відсоткові ставки за депозитами — окрім тих самих вкладів «до запитання»: скільки зазначено в угоді, стільки й мусять платити.

Водночас «зв’язали руки» тим працівникам фінустанов, які без об’єктивних причин (такою може бути тільки одна — наявність у банку тимчасового керуючого від НБУ) намагаються не повертати вчасно вклади, термін яких завершився. Відтепер порядок, за яким регулятор обіцяє невсипно стежити, такий: менеджер зобов’язаний прийняти заяву від клієнта, поставити на ній дату, штамп установи, — а потім надати письмове пояснення, вказавши причини відмови.

 

ЦІНА УГОДИ

За депозитами — з жовтня?

Двостороння угода між МВФ та українським урядом дає шанс численним вкладникам вітчизняних банків, котрі не можуть отримати назад свої кревні. Так, одна з головних вимог міжнародних донорів — скасувати обмеження на дострокове розірвання депозитних угод. Найімовірніше, це трапиться у жовтні 2009 року.

Утім великого впливу на ринок це нововведення не матиме. Насамперед тому, що під це послаблення не підпадатимуть банки, у яких працюють тимчасові керуючі від НБУ. З іншого боку, з жовтня нинішнього року термін більшості «заморожених» депозитних угод уже закінчиться, і вони автоматично втратять свій статус. Натомість кількість фінустанов, якими керують уповноважені від центробанку, нині демонструє тенденцію до різкого збільшення.

 

СТАТИСТИКА ЗНАЄ ВСЕ

Заробили мінус 7 мільярдів

У першому кварталі 2009 року сумарні збитки комерційних банків становили 7019,8 млн. гривень. Доходи банків за січень–березень зросли на 68,1% порівняно з аналогічним періодом минулого року — до 37 746,4 млн. гривень, а витрати — у 2,2 раза (до 44 766,3 млн. гривень). Таку ситуацію пояснюють значними сумами відрахувань у резерви під активні операції (17,3 млрд. гривень), які вимагає Нацбанк.