Маля не іграшка — їсти просить

04.04.2009
Маля не іграшка — їсти просить

Чи любите ви цукерки, як люблю їх я? (Фото Івана ЛЮБИША–КІРДЕЯ.)

Відомий вислів: ставлення до дітей віддзеркалює рівень розвитку суспільства, проектується на нашу ситуацію часом трагічно. Теоретично, на словах, дбаємо про права дитини, але переважно на глобальному рівні: право на освіту, на відпочинок, безпечне довкілля... На жаль, непоодинокі приклади свідчать, що багато дітей потребують значно банальнішого — просто вдосталь поїсти, уникнути знущань і навіть... катувань із боку найрідніших людей.

 

Голодомор по–сергіївськи

Сусіди не знаходять про них добрих слів. А як інакше — пиячили, зачиняли дітей у хаті, не годували малюків... Але хто ж втручатиметься у життя чужої родини? Цю роль узяла на себе голова Сергіївської сільради Тетяна Прокопенко. Жінка попереджала батьків, адже ті не пускали до хати навіть медпрацівника, практично не давали дітям гуляти на вулиці. Врешті, побачивши, що слова не діють, звернулася до міліції.

«Коли ми зайшли до хати, вжахнулися, — розповідає Інна Біліченко, начальник кримінальної міліції у справах дітей Білопільського райвідділу МВС. — Батьки п’яні, діти бліді, худенькі, дуже брудні. Мати почала з нами сперечатися. Довелося скласти адміністративний протокол і попередити жінку про кримінальну відповідальність. Наступного дня ми повернулися до цієї родини вже зі «швидкою допомогою».

Дітей у сім’ї троє. Старшій Надійці — шість, Ярославу — три, Віці — півтора року. Вже зранку нетверезий батько знов намагався не пустити до них лікарів. Мовляв, у сім’ї все гаразд, зі своїми дітьми самі розберуться. Проте медики дійшли іншого висновку: негайна госпіталізація і тривале лікування. Бо в малих — рахіт і гіпотрофія, які спричинило погане харчування. Отож діти мають вагу наполовину меншу, від нормальної у їхньому віці: Ярослав — десять, Віка — шість кілограмів. Хлопчик не має сил, щоб ходити. Хоча односельці бачили: раніше ходив...

«У лікарні в дітей вже з’явився апетит, — говорить співробітник служби зв’язків із громадськістю обласного управління міліції Ельвіра Біганова. — Лікарі вбачають у цьому першу надію на одужання». За словами пані Ельвіри, Наталку свого часу позбавляли батьківських прав. Її найстаршою дитиною опікується сестра. Які висновки зробила горе–матір? Як контролювала це держава? На жаль, ні висновків, ні покарань не було. Лише тепер, зрозумівши, що дітей знову може втратити, жінка плаче. Втім, чи надовго цей розпач? До чергового запою? І якщо дітей не заберуть, на них чекають у такій родині нові випробування.

Білопільська прокуратура нині вивчає цю справу. Як повідомляє прес–секретар прокурора області Олексій Дерев’янко, проти батьків можуть порушити кримінальну справу. Йдеться про злісне невиконання обов’язків, що призвело до тяжких наслідків. Знущання над дітьми може коштувати п’яти років позбавлення волі.

Кулак — не наука

Цей шлюб у Людмили — другий, у ньому вона народила двох хлопчиків. Чотирирічна Даринка — від першого чоловіка, і новий тато пасербиці не полюбив. Іноді навіть піднімав на маленьку руку. Але жінка, як зізнається тепер, терпіла це заради дітей. Заради доньки — теж?

Коли одного разу Людмила пішла у справах до сусідки, вітчим вирішив зайнятися вихованням дівчинки. Братики гралися, а Даринці випало негайно осягнути ази граматики та математики. «Чоловік перебував у стані алкогольного сп’яніння, — розповідає старший уповноважений відділу кримінальної міліції у справах дітей обласного УМВС Сергій Тарасенко. — Його дуже розлютило, що маленька дитина не може запам’ятати ті цифри і букви, які він їй називав, тому вирішив підійти до навчання за своєю «методикою». «Не доходить через голову — дійде через інше місце», — повторював, лупцюючи дитину. Заспокоївся, тільки коли маля знепритомніло».

Закривавлене обличчя, розбиті ніс та губи, кров була навіть на підлозі. Коли налякана мати роздягла дівчинку, на тілі, як вона каже, живого місця не було — суцільний синець. На материні розпитування дівчинка пояснила, що тато бив її кулаками, стільцем та пластмасовим відерцем по голові. Катування тривало понад годину...

Цього разу мати нарешті звернулася до міліції. Дівчинку відвезли до лікарні. А «вихователь» утік. Щоправда, пізніше сам з’явився до міліції з каяттям. У їхньому селі — Перекопівці Роменського району — кажуть, що чоловік на колінах просив вибачення у пасербиці. Але дитина його боїться. Та чи й може навіть дорослий повірити в те, що така людина здатна змінитися?

У здоровому суспільстві такі випадки були б небуденними — шокуючими, резонансними. Але звідки візьметься здорове суспільство у нас, де максимальне покарання за такі злочини — п’ять років за ґратами? Максимальне! А адвокат? А пом’якшуючі обставини? А тата з мамами та їхні знайомі, які можуть допомогти залагодити справу? І залишаються серед нас такі собі «мисливці за дитячими слізьми».

Покарання за такі злочини мало б бути значно жорсткішим. Звичайно, утопія, але перше, що спадає на думку: варто таким людям узагалі заборонити народжувати дітей. Адже «суботні» діти нетверезих, жорстоких, нерозумних батьків — не найкращий фундамент для здорової нації.