Спрага вселенська

24.03.2009
Спрага вселенська

Індонезія. Життя купається навіть у брудній воді. (Фото Рейтер.)

Минулої неділі у Стамбулі закінчився тижневий Світовий форум води (СФВ), який проходив під гаслом «Вода і культура» і вирішував питання раціонального використання світових запасів прісної води. Почесними гостями СФВ були півтора десятка монарших осіб, президентів та глав урядів. У засіданнях брали участь міністри екології 130 країн світу, керівники національних та міжнародних екологічних організацій, бізнесмени. Головний висновок: вода набула статусу природних ресурсів, яких у світі бракує, і надалі зростатиме в ціні.

 

Війни за воду

Найбільш представницькі делегації прибули на форм із країн, які вже сьогодні відчувають брак питної води.

За даними ООН, уже через 20 років 47 відсотків населення планети відчуватиме нестачу води. Минулого року Генсек ООН Пан Кі Мун закликав віднести право на воду та гідну санітарію до засадничих прав людини. Більшість країн Європи підтримали відповідну резолюцію, але проти виступили такі великі країни, як США, Канада, Індія. Рада з прав людини ООН також відмовилася створити посаду спеціального звітуючого ООН про право на воду, але все ж погодилася призначити незалежного експерта, який складатиме звіти щодо ресурсів та використання прісної води в різних країнах світу. Ним стала португальський правник Катаріна де Альбукерку. «Моя робота полягає в тому, щоб питання гарантування права на доступ до питної води та санітарії завжди перебували в полі зору ООН, з прицілом на те, що вони в майбутньому будуть віднесені до основних прав людини», — заявила пані Альбукерку, виступаючи у Стамбулі.

Аналітики застерігають, що проблеми доступу до води породжують конфлікти, які будуть множитися зі зростанням кількості населення та кліматичними змінами. «Вода відігравала ключову роль у 37 війнах упродовж останніх 60 років. До 2025 року третина світу відчувала брак води. Характерна риса ХХІ століття: конфлікти будуть відбуватися за сировинні ресурси, головним з яких стане вода, що зросте в ціні в усьому світі», — попередив представник неурядової правозахисної організації «Міжнародна амністія» Бруно Різен. Він закликав визнати воду «суспільним надбанням».

Фахівці вказують на ще один конфлікт інтересів. Якби дати рікам більше місця для розливів та повеней (як у часи, коли все це регулювалося природою), то водні запаси планети збільшувалися б. Порятунок рік та озер мусить стати нагальним питанням, адже вони є головним джерелом питної води. Зважмо, що прісна вода становить лише кілька відсотків загальних світових запасів води: по 1,7 відсотка в льодовиках і підземних резервуарах, і лише 0,1 відсотка — у ріках та озерах. Але проти такого вирішення проблеми порятунку рік виступають уряди та фермери. Тобто розуміння проблеми є, але немає засобів та політичної волі для її вирішення. Вода перетворюється на питання політичне.

Лише кілька прикладів. КостаРика настільки забруднила свої ріки пестицидами, що вирішила перенести плантації з вирощування ананасів до... ПівденноАфриканської Республіки. Але Верховний суд ПАР заборонив водопостачання цих плантацій із місцевих водних артерій. Це при тому, що КостаРика вже збудувала водогони і здійснила передоплату за воду.

На заході Малі відбуваються регулярні сутички між фермерами та кочівниками, які здійснюють набіги по воду. У цих регіонах на одну особу на добу припадає лише 12—20 літрів води. У Мозамбіку доступ до чистої води має лише чверть населення. Як наслідок, у цій країні один з найвищих у світі рівень дитячої смертності.

Особливо критична ситуація склалася в Палестинській Автономії. Відповідно ще до ізраїльськопалестинських мирних домовленостей в Осло, за які Ясир Арафат та Шимон Перес були відзначені Нобелівською премією миру, Ізраїль погодився поставляти воду зі своєї території на палестинські терени, але тепер відмовляє палестинцям у доступі до водних джерел. Це ще більше поглиблює теперішній ізраїльськопалестинський конфлікт. Про це розповіла на форумі у Стамбулі Фадія Дайбес Мурад, керівник базованої в Єрусалимі неурядової організації «Дан Черч Ейд». Ізраїль погоджується поставляти в Палестину вже дезінфіковану та очищену воду, але вона після цих стадій обробки стає вже занадто дорогою.

Європейська крапля

Якщо для європейця чиста питна вода — це лише один оберт крана, то, наприклад, для мешканця Мозамбіку — це 30 хвилин ходи до брудної копанки. Така картина знайома більшості мешканців посушливих Африки та Азії.

Попри відносне водне благополуччя Європи, саме на нашому континенті здійснюється найбільше досліджень та з’являється найбільше методик збереження і очистки питної води. Деякі з них досить прості та дешеві. Це, наприклад, так званий метод «Содіс», коли вода розливається в пляшки зі спеціального пластика, а наявні в ній небезпечні бактерії вбиваються сонячним ультрафіолетовим випромінюванням. Показово, що ця розробка з’явилася у Швецарії, яку називають «водонапірною вежею», оскільки ця країна має найбільші в Європі запаси прісної води, а на кожного її мешканця припадає 175 літрів споживання води на добу. Тут ведуться 170 дослідницьких водозберігаючих проектів, на які уряд щороку виділяє приблизно 80 млн. доларів.

Дефіцит прісної води дошкуляє окремим регіонам Європи. 18 березня, тобто під час роботи «водного» форуму в Стамбулі, приблизно півмільйона осіб провели маніфестацію в місті Мурсія, що на південному сході Іспанії, проти планів місцевої влади перекрити канал, який з’єднує ріки Тахо і Сегура, які живлять засушливі райони Іспанії. Сегура — головна річка на південному сході Іспанії, але вона пересихає в засушливі періоди, і тоді до неї перекачують воду акведуком з повноводної Тахо. Економіка цього регіону базується на сільському господарстві, передусім вирощуванні лимонів та оливкових дерев, а вони вимагають щедрого зрошення.

За проектом фараонів

Представники Лівії представили на СФВ у Стамбулі проект поставок води... із Сахари вартістю 33,69 млрд. доларів, з якого також зможуть скористатися інші країни північної Африки: Судан, Чад, Єгипет. Цей проект транспортування води із Сахари каналами обмірковували ще в часи фараонів. Лівія започаткувала його ще на початку 80х років, але тепер уперше презентувала на міжнародному форумі. Деякі фахівці називають таку ідею «крайнім божевіллям».

«Наші дослідження показали, що проект є більш економічно доцільним за інші», — заявив керівник лівійського управління підземних вод Фавзі аль­Шариф Саїд. Під «іншими» слід розуміти проект імпорту прісної води з Європи. «При теперішніх рівнях споживання запасів підземних вод Сахари вистачить на 4860 років», — переконує Шариф Саїд. Відповідно до цього проекту, потрібно прокласти чотири тисячі кілометрів труб діаметром чотири метри, якими вода з пустелі потече на північ до великих міст Середземномор’я, живитиме 5,7 мільйона людей. Лівія рекламувала цей проект у Стамбулі як «восьме чудо світу».

Окрім іронії стосовно практичної можливості реалізації «фараонівського» проекту, міжнародні фахівці вказують на його шкідливість. «Запаси води, яка буде викачуватися з підземних сховищ Сахари, ніколи не відновляться», — попереджає Марк Сміт, фахівець Міжнародного союзу захисту природи. Британський письменник Фред Пірс зазначив, що ціна добутої таким чином води буде настільки високою, що вирощена на ній пшениця стане дійсно «золотою», тобто найдорожчою в світі.

 

ДОВІДКА «УМ»
Світовий форум води

Світовий форум води був заснований ООН з метою надати питанню води міжнародного значення. Він проводиться кожні три роки у Міжнародний день води. (Ще в 1992 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 22 березня днем води). Попередній, четвертий, Світовий форум води відбувся 2006 року в Мексиці. Цьогорічний проходив з 16 по 22 березня в Стамбулі й зібрав 20 тисяч учасників із 130 країн світу.

 

ТІЛЬКИ ЦИФРИ

Три чверті поверхні нашої планети покриті водою, але лише незначну її частину можна зарахувати до свіжої питної води. З неї приблизно 70 відсотків іде на приготування їжі, у деяких країнах, що розвиваються, — навіть до 95 відсотків. За даними ООН, більше однієї шостої мешканців нашої планети — 1,1 мільярда — мають на добу менше 20—50 літрів води, тобто менше того мінімуму, який потрібен людині для пиття, приготування їжі та особистої гігієни. 2,6 мільярда землян не мають доступу до елементарних засобів санітарії. Середнє денне споживання свіжої води на одного мешканця Європи становить 150 літрів, а на мешканця Сахари — 30 літрів. Дві п’ятих землян не мають елементарних санітарних умов. 1,8 мільйона дітей помирають щороку від хвороб, що пов’язані з вживанням нечистої питної води.

Відповідно до Програми розвитку ООН, щороку потрібно витрачати мінімум десять млрд. доларів, щоб до 2015 року забезпечити водою половину з тих землян, які зараз не мають доступу до безпечної питної води та елементарних санітарних умов. Досить сказати, що світ витрачає на озброєння десять млрд. доларів кожні п’ять днів. Для пропаганди і досягнення цієї мети ООН проголосила 2005—2015 роки декадою «Вода задля життя».

 

ЦІКАВІ ДОСЛІДИ
Як пити воду з пісуарів?
Про це знають швейцарські вчені

У Швейцарії переймаються тим, що стічні води не вдається очистити від гормональних та інших препаратів, тому риба в місцевих водоймах уже змінила свої... сексуальні звички. Завдяки дослідам, покликаним зберегти сексуальну потенцію місцевих карасів, маленька компанія «Урімат» з містечка Фельдбах над Цюрихським озером знайшла спосіб очистки зливної води та сечі з пісуарів, завдяки якому можна отримувати питну воду найвищої якості без відповідного запаху і в такий спосіб щороку заощаджувати мільярди літрів прісної води. Встановлення апарату очистки «Урімат» на пісуарі нескладне, оскільки він важить лише чотири кілограми. Компанія запатентувала свій винахід, і він уже знайшов практичне застосування в Азії, зокрема в Малайзії та Сингапурі. «Урімати» встановлені в туалетах придорожних ресторанів Швейцарії та Німеччини. Інтерес виявляє Індія з огляду на велику кількість населення і, відповідно, «вихідної сировини». До речі, в Індії вже практично діють установки видобутку газу для побутових потреб із людських фекалій. «Уріматом» зацікавилися уряди Мексики, Південної Кореї та Австралії.

  • Тече вода, тече брудна

    Більш як двадцять років триває екологічна сага про забруднення території на кордоні Молдови (Сороки) й України (Цекинівка, Ямпільський район ) через річку Дністер. І весь цей час — лише перемовини, передмови й постскриптуми. А тим часом зношена труба промислових відходів завдовжки 6,2 км через Дністер продовжує забруднювати басейн річки як на території Вінниччини, так і нижче за течією — в Одеській області. >>

  • Сміттєві війни

    Найчастіше ущерть переповнені сміттєві звалища в Україні гниють десятиліттями через відсутність коштів на їх впорядкування. Але в Люботині, де полігон твердих побутових відходів (ТПВ) скоро дійде до будинків містян, сталася нетипова як для вітчизняних реалій історія. >>

  • Колекція, що пастки плете

    У нашому світі мешкає приблизно 40-45 тисяч видів павуків, а їхня кількість така велика, що кожна людина на відстані п’яти метрів біля себе знайде цю істоту. Науковці вивчають унікальні властивості павутини та, ґрунтуючись на дослідженнях, розробляють надміцні волокна чи біоматеріал, на якому зможуть вирощувати людську шкіру. >>

  • У ліс ходити — ліс любити

    Перший фестиваль шкільних лісництв відбувся на Черкащині. Участь у ньому взяли десять команд, по одній від кожного лісгоспу. Під час фестивалю школярі, а всі команди прибули у спеціальній формі, придбаній лісництвами, наввипередки демонстрували свою любов та шану до лісу. >>

  • Епідемія пожеж може повторитися

    Пожежі торф’яників були однією з головних тем упродовж тривалого часу для значної частини українців. Благо, забруднене повітря, яке перевищувало навіть у деяких районах столиці норму в 6 разів (зрозуміло, у навколокиївських епіцентрах загорань ситуація була ще гіршою), почало приходити в норму. >>