— Пані Євгеніє, біографи Марі Кюрі змальовують ідеальну особистість: блискуче навчання у школі, «благословення» Менделєєва на вивчення хімії, стурбованість долею Польщі, відданість сім’ї і дружба з сестрою Броніславою, закінчення Сорбонни, шлюб із П’єром Кюрі, материнство, наука, наука, наука та ще раз наука, дві Нобелівські премії, гідне подиву життя і величезна посмертна слава... Скелетів у шафі немає?
— Очевидно, це вам трапився такий виклад її біографії. Безумовно, їй була притаманна велика гідність, однак ідеальною її назвати не можна... Хоча знову ж таки: дивлячись, що вкладати в поняття «ідеальна»... Однак я бачу в цій жінці, в її житті спростування усіх стереотипів, які чоловіки пов’язують із видатними жінками.
— Яких саме стереотипів?
— По–перше, думку про те, що жінка, зацікавлена наукою чи якоюсь іншою неродинною сферою, неодмінно буде нещаслива в особистому житті. По–друге, те, що розумній жінці нічого не світить. Тому найперша порада, яка їй дається, це: ховай свій розум, видавайся дурною перед чоловіком, якому ти хочеш сподобатися. Але розумність Марі була винагороджена — в неї був дуже щасливий шлюб. По–третє, переконання в тому, що у видатних жінок немає дітей або ці діти є асоціальними особистостями, наркоманами абощо, які зростали без маминої уваги. Або ж вони просто невдахи. Проте одна з доньок Кюрі — Ірен — також нобелівський лауреат. Друга дочка Єва — журналіст, заміжня за нобелівським лауреатом. І це не той випадок, коли відзнаки роздають «по знайомству». У Нобелівському комітеті є свій політичний підтекст, але це більше стосується гуманітарних сфер — літератури, премії миру тощо.
— Усе це досить дискусійно. Маю на увазі наявність таких стереотипів та необхідність їх спростування. То ви вибрали Марі Кюрі саме з цих міркувань?
— Вона мій козир у грі з мужчинами. У боротьбі з чоловічою упередженістю щодо жінок.
— А якби Саллі не зустріла свого Гаррі, тобто якби Марі не вийшла за П’єра, з яким у неї, як ви кажете, був дуже щасливий шлюб, чи досягла б вона своїх висот у науці? Чи, власне, цей шлюб базувався не на коханні, а на спільних інтересах двох соратників?
— По–перше, у своєму щоденнику вона дуже зворушливо пише про чоловіка. Є лист, написаний нею після його смерті, в якому вона звертається до вже покійного П’єра. Видно, що це був таки щасливий шлюб і аж ніяк не фіктивний. Тобто не тільки союз інтелектів, хоча й це також було. По–друге, Марі пережила сильне і трагічне кохання до Казимежа Жоравського, який був сином її хазяйки — матері учениць Склодовської, яким вона викладала. З Казимежем у неї не було близьких стосунків, хоч її страждання від цього не менші. Роман тривав кілька років, заміж Марі не вийшла через очевидний мезальянс — Жоравський був зі значно заможнішої родини.
— У біографіях Кюрі цього немає.
— Немає, очевидно, в тих варіантах, які писала її донька, Єва Кюрі. У Марі були романи й після П’єра, коли вона залишилась молодою вдовою.
— Єва відретушувала мамин портрет?
— Скажімо так: вона зупинилась на одних фактах і проігнорувала інші. Зрештою, це її право.
— Отже, Марі пережила тяжкий розрив із Жоравським, потім зустріла Кюрі, і все потроху налагодилося. Але без заспокійливого сімейно–інтимного бальзаму на душу і тіло чи змогла б вона рухатись далі? Ви перекладали свого часу Анні Ерно, і я думала, що вам близькі її прописні істини про те, що без кохання для жінки все втрачає сенс — творчість чи велика наука, чи вишивання хрестиком, чи будь–що інше...
— Мені (якщо казати про мене) траплялись на шляху суцільні Жоравські. Свого П’єра я не зустріла. На певному етапі все так і є, як ви про це говорите. Але якщо цей період пережити, далі все піде легше. Життя велике... Візьмемо Софію Ковалевську — за рівнем інтелекту вона не поступається Марі Кюрі. Але в неї були нещасні романи, нещасні шлюби. Однак вона своїх висот досягла. Власне, останній її чоловік просив Ковалевську покинути математику і варити борщі. Вона на це не погодилась, хоч і дуже тяжко переживала.
— Сублімація любові в математику...
— Очевидно, що так. Я вірю в сублімацію. Це й мені дає змогу якось виживати... Щодо Марі, то на момент зустрічі з П’єром вона була достатньо загартована нещасним коханням. Майбутній чоловік довго вмовляв її та довго до неї залицявся. А їй було десь під тридцять — у ті часи це була вже зовсім «перетримана» стара діва.
— У наші часи також. А чому Марі так довго вагалася, якщо любила П’єра?
— Вона була польська патріотка. Не хотіла заміж за француза.
— Пані Євгеніє, це вже зовсім несерйозно...
— Не знаю. Принаймні своїм дітям вона винайняла польську няньку. Хоча, можливо, польська нянька була дешевшою за французьку... Мені не траплялася книжка «Анти–Кюрі», хоч є книжка «Анти–Ахматова», де розвінчується багато міфів... Припускаю, що біографія Марі таки трохи прикрашена.
— Яким було життя Марі після П’єра?
— Непростим. Вона багато їздила, була публічною особою, Сара Бернар давала на її честь спектаклі. Але у Франції дуже високий статус мають точні та природничі науки, тож у цій сфері жінці складно втриматися. Не раз виникало питання: а чому ця жінка тут працює? Навіть попри те, що Нобелівську премію вона отримувала від Франції, академіком Склодовська–Кюрі так і не стала. В Академію її не прийняли — забалотували. А померла вона від лейкемії — далася взнаки робота з радіацією.
— Може, це було таке латентне самогубство? Адже вона знала...
— Ні, вона не знала. У ті часи не знали, що таке радіація. Вона навіть носила на собі амулет з ампулою, в якій був радій. Можливо, вона зробила б у науці менше, якби усвідомлювала наслідки.
— А хто посів місце П’єра?
— Відомо про двох коханців Марі Кюрі. Один з них — фізик Поль Ланжевен. Він був одружений, і про їхні стосунки відразу ж з’явились повідомлення у пресі. У нас якось науковці не є частиною популярного «трьопу» на таблоїдах на відміну від політиків чи акторів... Хоча, може, в Україні і нема видатних науковців з адюльтерами... У Росії бодай обговорювали романи Ландау, а його дружина писала у споминах, що ставилась до них терпимо.
— А як прожив своє життя Жоравський?
— Став професором математики Варшавського університету, і коли там встановили скульптуру Кюрі, багато годин просиджував під нею.
— Ви вважаєте, що за останні сто років стосунки між чоловіками та жінками істотно змінилися?
— Я вважаю, що у Марі та П’єра був шлюб майбутнього. Тобто партнерський шлюб. Звичайно, буває і таке, коли жінка повністю обернена в родину. Але це не партнерство, це патріархальний шлюб, який не обов’язково є нещасним. Аби це вдовольняло обох — і чоловіка, і дружину. Тобто якщо жінка розглядає родину як сферу творчості — це також добре. Але не можна зобов’язати жінку дивитись на родину саме так.
— Чи сказала або зробила Марі Кюрі щось особливо цінне наостанок, перед смертю?
— Вона сказала: «Приходить не мій світ».
— Як трагічно. Кажу це без іронії. Але, зрештою, це й велике полегшення — піти зі світу, який перестав бути твоїм або ніколи ним і не був... А чим займаються нащадки Кюрі?
— Онука Марі, дочка Ірен, одружена з онуком того самого Ланжевена, який був коханцем її бабці — отак поєднались ці імена. Ця жінка також фізик, уже в третьому поколінні, вона працює на телебаченні і веде у Франції передачу «Жінки в науці». Очевидно, завдяки її лобіюванню, Марі Кюрі ввійшла в десятку видатних французів. Там вона на четвертому місці.
ДОСЬЄ «УМ»
Наш сьогоднішній «КЮРатор» Кюрі — Євгенія Кононенко. Письменниця, авторка кількох романів («Імітація», «Зрада», «Ностальгія»), збірок оповідань та поетичної збірки «Вальс першого снігу». Могла б повторити долю своєї героїні: освіта Кононенко почалася з опанування точних наук (закінчила механіко–математичний факультет університету імені Шевченка). Друга освіта — Київський інститут іноземних мов, володіє французькою та англійською. Народилась і живе в Києві, однозначно є патріоткою української столиці (без відриву від коренів та еміграції за кордон). Як і Марі Кюрі, має двох дітей. Більше подробиць сімейного життя, які б збігалися з долею її героїні, Кононенко не має: свого П’єра, за власним твердженням, вона так і не зустріла...
