«Ми діти твої, Україно!»

12.03.2009
«Ми діти твої, Україно!»

Ніна Матвієнко: «Ой роде наш красний...» (Михайла МОЙСЕЄВА.)

Беззаперечно, Тарас Шевченко і його «Кобзар» — символи України, які об’єднують і оберігають націю. Феномен українського поета і художника визнають в усьому світі. Тому дату народження цього геніального українця і громадського діяча ми щороку відзначаємо на всіх рівнях. Минулої суботи у Національному палаці «Україна» пам’ятним вечором «Ми діти твої, Україно!» 195–річчя Кобзаря вшанували викладачі та студенти Київського національного університету культури і мистецтв. Своїм Шевченком університет культури ще раз підкреслив актуальність Кобзаря і довів, що українське мистецтво — це не лише шаровари: організатори вечора пам’яті зуміли органічно поєднати Кобзаря, патріотизм і навіть виступи рок–груп.

Серед гостей свята були Президент України Віктор Ющенко з сім’єю, а також делегації з усіх областей.

Розпочався вечір театралізованою композицією «Ми діти твої, Україно!», постановку якої здійснили доцент кафедри режисури естради та масових свят Володимир Фішер та доцент кафедри хореографічного мистецтва Руслан Фондера. На сцені козаки з жовто–блакитними прапорами, у центрі — портрет Кобзаря. Ансамбль ударних інструментів «Арс Нова», яким керує заслужений артист України, професор університету Георгій Черненко, не жаліє барабанів... Змовкає гуркіт — і контрастно–лагідно лине голос народної артистки України, професора КНУКіМу Ніни Матвієнко «Ой роде наш красний...». І далі на тлі вишиванок на екранах — «Чарівна скрипка».

Організатори концерту вміло вибудували почерговість виконавців, тем і музично–танцювальних жанрів та стилів. Пісню «Бандуристе, орле сизий» на слова Кобзаря виконав соліст Національної капели бандуристів Максим Воловоденко, студент 5 курсу КНУКіМ. Супроводжували спів, крім бандуристів, камерний оркестр і навіть рок–група. Зрозуміло, не міг не прозвучати «Реве та стогне Дніпр широкий». Цей гімн пам’яті Кобзаря у виконанні народного хору університету під керівництвом народного артиста України, професора Станіслава Павлюченка, встаючи, підхопив весь зал.

Душевність і щирість пісні на слова Михайла Старицького «Ніч яка місячна» підкреслював золотий голос народного артиста Олександра Пономарьова. Відомий поза межами України титулований оперний співак Володимир Гришко виконав «Два кольори» на слова Дмитра Павличка. Шану пам’яті Кобзаря своїм співом на вечорі також засвідчили народні артистки Алла Кудлай (професорка КНУКіМ) та Наталя Бучинська.

Яскраво рокову музику представив гурт «Юркеш». Його соліст і керівник Юрко Юрченко, аспірант університету культури, у вишиванці хвацько і співав, і відчеканював ногами свої «Таночки» та «Патріота», доводячи, що народні мотиви — і для молодих.

Співи перемежовувалися танцями переможців телевізійного дитячого конкурсу «Крок до зірок» — ансамблів «Оазис» та «Україна». Крім професіоналізму пісенно–танцювальних талантів, варто відзначити і сценічне вбрання. Варіації на тему українського народного костюма на вечорі вражали: і вишукане гаптування, і шаровари фалдами, і спідниці–пачки, і короткі корсети, і срібні тризуби на червоному, і навіть ядучо–жовто–зелене вбрання — усе гармонійно вписувалося в концепцію поєднання історії і сучасності.

«Я українець вірою і кров’ю, моє коріння тут, у цій землі. Вона моєю живиться любов’ю, а я страждаю болями її...», — висловив ідею вечора пам’яті співаючий ректор Київського національного університету культури і мистецтв Михайло Поплавський. Пісня «Я — українець» на слова Анатолія Матвійчука у виконанні Михайла Михайловича викликала овації в залі.

Фінал концерту відбувся у стилі Михайла Поплавського: на сцену вийшли всі учасники вечора, із вдячністю приймаючи квіти (і від родини Президента) та тривалі оплески. Разом із глядачами аплодували й артисти — дякуючи людям за бажання сприймати своїх героїв і свою історію.

Яна ІВАНОВА

  • Анатолiй Александров: Чорнобиль приголомшив мене

    У серпнi 1929 року Київська єдина трудова школа №79 готувалася до нового навчального року. Викладачi юрмилися бiля учительської, весело розглядаючи один одного. То була щаслива серпнева пора, коли тривала вiдпустка налила тiло мiцнiстю та здоров’ям, коли буденна рiч, до якої в серединi року поставишся цiлком серйозно, тепер здатна викликати веселий, нiчим, до речi, не обумовлений смiх. >>

  • Атомний феномен забуття

    Трагедія на Чорнобильській станції сталась у ніч iз 25 на 26 квітня 1986 року. У результаті радіоактивними елементами було забруднено 150 тисяч квадратних кілометрів територій, постраждало близько п’яти мільйонів людей... >>

  • Трофеї Кобзаря

    Великий поет Тарас Григорович Шевченко завжди був на боці знедолених. Співчуття до них, нетерпимість до насильства, жорстокості, несправедливості, приниження людської гідності було властивістю його душі. У цьому плані показовим є і ставлення Кобзаря до «братів наших менших». >>

  • Жіночі обличчя Майдану

    Із перших днів Революції гідності жінки поводилися не менш активно, аніж чоловіки: готували на польовій кухні; допомагали пораненим; носили дрова, шини та бруківку; патрулювали райони Києва. Під час протестів жінки ставали на лінію вогню і пліч-о-опліч iз чоловіками виборювали свободу та можливість жити в європейській демократичній країні. >>

  • Незламний спротив

    «Майдан по-звірячому зачистили. Десятки поранених. Десятки затриманих. Такого Україна ще не бачила», — так о п’ятій ранку депутат Андрій Шевченко повідомив про незаконну акцію силовиків проти учасників Євромайдану. >>

  • 94 дні Гідності

    «Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності. Вдягайтесь тепло, беріть парасолі, чай, каву, хороший настрій та друзів», — із цього повідомлення журналіста Мустафи Найєма у «Фейсбуці» два роки тому розпочався Євромайдан. Тієї ночі у центрі української столиці зібралося близько тисячі людей, а вже наступного дня подібні акції пройшли чи не в кожному обласному центрі країни. >>