Отже, присудженням Гран–прі «Книжки року» двотомовій збірці «Вибрані праці» Юрія Шевельова історичну справедливість — і то не лише щодо імені її автора — вкотре відновлено. Бо вимушено–вимучене визнання Шереха–Шевельова пострадянським літературознавством, таврованого ним у безсмертному есеї «Кірова, 4» (до речі, не друкованому в Україні), по багатолітньому ігноруванню його автора завершилося всього лише запізненим присудженням йому Шевченківської премії вже за «незалежного» часу. Натомість сьогодні справа сатисфакції обмежується кволенькими заходами здебільшого місцевої харківської громади, яка радісно занесла ім’я чергового уславленого земляка, дозволеного владою, до номенклатурного списку ювілейних дат. Зауважимо, що проведена в грудні минулого року в Харківському національному університеті, в якому вчився ювіляр, Міжнародна конференція «Наукова спадщина Юрія Шевельова і світ сучасної української філології. До 100–річчя від дня народження Ю. Шевельова», звичайно ж, не мусила втілювати в життя багаторічні мрії патріотичної громади міста.